15.

Вони вийшли з під'їзду і сіли в машину Вадима. Починався дощ. Олена подивилась у вікно. Залишатись  наодинці не хотілось. Величезні краплі дощу дуже голосно крапали на поверхню скла, стікаючи довгими стежками.

 - Куди тебе відвезти?

"А що вони вже перейшли на ти?"

 - Додому. - Олена назвала адресу.

Напружений погляд Вадима відчувався шкірою. "Невже чув те, що вона казала Олі? Чи може хвилювався за неї? Тепер знає про її плани. "  Через хвилин п'ять дощ перетворився на справжню зливу.

 - Ти справді хочеш забрати дівчинку?

Олена подивилась йому прямо в очі.

 - Я не зможу без неї жити. Сьогодні зрозуміла. - Олена важко зітхнула.

Вони ледь доїхали до її адреси. Злива була дуже сильною наче суцільна стіна з води. Олена зрозуміла, що Вадиму буде дуже важко доїхати додому, а завтра назад, щоб їй допомогти.

 - Може я залишусь. Злива дуже сильна, а вранці вирушимо на пошуки? - Вадим доторкнувся до її долоні.

 - Добре.

Квартира, яку Олена винаймала була однокімнатною. 

Вадим зайшовши в середину спробував уявити, як вона буде тут жити з 5- ти річною дитиною. Тіснувато.

 - Відчувай себе як вдома, але не забувай, що ти в гостях, - сказала Олена і пішла в кухню. - Їсти будем? Бо я щось би перекусила.

 - Так не відмовлюсь. - відповів Вадим, відчуваючи Оленин запах по всій квартирі.

Він присів на диван і зрозумів, що знову забув про біль. Поряд із нею він відчував себе так, як до аварії, так ніби він був повністю здоровий.

Олена принесла картоплю з м'ясом і чай. Сіла поряд. Сором'язливо подивилась на нього.

 - Дуже соромно, але я не чекала гостей.

Вадим уважно її розглядав не відводячи погляд.

 - Я впевнений дуже смачно. -  відповів він, відправляючи першу ложку до рота.

Трохи пізніше, коли черга дійшла до чаю Вадим сів ближче до Олени і поставив чашку на стіл.

 - А якщо ми їх не знайдемо?

Олена з жахом подивилась на нього.

 - Це буде дуже страшно.

 - Але ти повинна розуміти ....Велике місто...- Вадим подивився на неї і побачив, що в неї сльози  в очах, не став продовжувати, але Олена вже не могла себе опанувати, її сльози серйозним потоком лилися з очей.

 - Ну, ну перестань. - він обійняв її, притискаючи до себе.

Її сльози миттю зробили мокрою його сорочку. І тут сталося неймовірне, чи її запах так близько звів його з розуму чи обійми такі тісні та довгоочікувані. Вадим зрозумів, або зараз він її поцілує, або ніколи. Якщо вона відштовхне його, то він ніколи більше не наважиться наблизитись так близько. Вадим підняв її заплакане обличчя, витер сльози великим пальцем. Її очі блищали від сліз. Почав повільно наближатись до її губ, уважно спостерігаючи за виразом її обличчя, потім доторкнувся до них. М'які, солоні від сліз. Олена не поворухнулась, пропускаючи його язик в середину свого рота. Поцілунок ставав дедалі пристраснішим. Вадим відчув, що зараз на цьому дивані зробить її своєю. Стягне з неї весь одяг і буде цілувати доти, доки вона забуде всі свої сльози.

Сльози. Стоп. Якийсь непідходящий момент. Вадим насилу відірвався від Олени. Вони обоє важко дихали. Дівчина не відштовхувала його і не наближалася сама. Її очі стали темнішими і вона більше не плакала.

Чого чекати? Ось вона поруч у його руках. Трохи наполегливості і він сьогодні втамує жагучу спрагу пристрасті. Але чомусь він хотів, щоб це було у нього вдома, при інших обставинах, щоб вона думала тільки про нього тієї миті. Щоб це було її бажане рішення, а не забуття в його обіймах. Насолодитися цим довгоочікуваним почуттям, яке нарешті відчув. Вадим ніколи не був романтиком, все сприймав логічно і старався прорахувати наперед. До аварії. Вже в минулому. З появою Олени він побачив новий шлях. Життя спочатку дарувало зневіру , розпач і біль. Зараз подив, надію, натхнення і можливо, він не міг про це мріяти, кохання.

Так він відчував і страх, ця емоція йшла поряд, ніби живучи своїм власним, особистим життям. Але Вадим знав, що всі відчувають страх, коли зустрічаються з чимось новим в своєму житті. Це просто захисна реакція. Це елемент пізнання.

Так до аварії він кохав, відчував пристрасть і жив по- іншому. Той, яким він був залишився в минулому , а він теперішній переживав все заново, ніби вперше.

 - А що якщо? - неочікувано промовила Олена.