4.

Через декілька хвилин Вадим з'явився з поміж дерев і кульгаючи пішов до машини.

- Який інший?- спитав він , вже зовсім з іншим настроєм.

Невже образився на ії запитання і вже так швидко опанував себе. Ні, які ми все такі різні і до кожного потрібен власний підхід.

- Інший у сусідньому селі, -   сказала Олена, сідаючи поряд у машину, - Ну як вам?

Вадим увімкнув Pianoбой і приємний голос співака заполонив салон авто. Чомусь він не поспішав з відповіддю і Олена відчувала, що ще трохи і почне нервувати. Його присутність хвилювала і вона не розуміла чому.

- Мені треба подивитись усі, щоб щось вирішити,- нарешті промовив він.

Олена чекала, що він розкаже, які в нього враження  залишились, а Вадим просто замовк.

Розчарування. Вона відчула саме його. Невже хотіла поспілкуватись?

Щоб перервати роздуми, Олена достала з кишені свій телефон і увійшла у всесвітню мережу, там був ще один світ, без якого вона вже не могла обходитись.

Вадим зненацька перервав ії.

- Цікаво виставляти своє життя на показ?

Олені питання не сподобалось.

- Ні, я просто спілкуюсь з іншими.

- Зрозуміло, значить подобається дивитись на життя інших?

- Ні, просто інколи там пишуть важливі речі.

"А чому це я повинна йому звітувати?"

- Мені все одно, я просто спитав.

У Олени з'явилось якесь неприємне відчуття, яке вона не могла пояснити, ніби для неї його думка, мала якесь значення. Ні, звичайно. Але телефон сховала.

Роздивившись навкруги, Олена зрозуміла, що вони вже десь поряд до другого будинка.

- Так , ось тут прямо, потім направо, потім ще трохи проїхати, - Олена вдивлялась в назви вулиць.

- Нам потрібна, Степна 17. Бачу там, Степна 27,- вона вказала рукою на протилежну сторону, - Ми зовсім поряд.

Вони проїхали ще декілька будинків і побачили потрібну адресу. Забор був величенький такий, але вже трохи обшарпаний.

Олена вийшла перша і почекала Вадима.

 - Тут живуть господарі, - натискаючи кнопку дзвінка, промовила вона.

За забором загавкала собака і хтось підійшов до дверей.

 - Добрий день, це Олена з агенства нерухомості з можливим покупцем. Можна подивитись будинок?

З тієї сторони відчинили двері і вони побачили не дуже молоду жінку, незрозумілого віку. Жінка виглядала гарно і охайно.

 - Добрий день і вам! - вона відійшла, даючи дорогу приїжджим. 

Коли вони увійшли, жінка зачинила двері і притримала собаку.

 - Проходьте я вам зараз все покажу.

Вони пройшли трохи вперед. Будинок був не дуже великий, але виглядав охайно, як і господиня.

 - Ось тут літня кухня , - жінка показала на невеличке приміщення зліва від будинку.

 - Може чаю хочете? - жінка була на диво приємною.

 - Та ні, дякуємо, ми поспішаємо. - відповіла Олена

- Так, ми залюбки, - промовив Вадим з нею одночасно, чим дуже здивував ії.

Дівчина на нього дивилась і не впізнавала. Вадим посміхався, щиро і відкрито.

 - А то з самого ранку нічого не їв.

Господня аж підскочила.

 - Так у мене і пиріжки є. Зараз, зараз принесу,-  і швидко зникла всередині літньої кухні.

Олена була здивована, вона сподівалась показати йому хоч половину варіантів і скоріше здихатись його хоча б за пару днів.

 - Може ми швиденько подивимось і поїдемо до іншого?

 - Але ж ми не можемо образити власницю? -  з невинним виглядом промовив Вадим, зручно влаштовуючись на лавочці в тіні високого горіха, біля якої стояв стіл.

Господиня тим часом винесла гарячий чайник і пиріжки, з дивовижним запахом.

 - Ви може когось чекаєте? - спитав Вадим, з'їдаючи пиріжок. - Такі смачні, можна мені ще один? Всі з картоплею?

 - Зараз нікого не чекаю. Діти вечором аж приїдуть, для них і зробила. І ще зроблю. Ви їжте, їжте.

Чоловік дуже мило спілкувався з господинею, ніби знав її багато років.

"І де ж подівся невдоволений життям бовдур?"  - подумала Олена.

Вона роздивлялась навкруги. Великий двір, будинок за ним присадибна ділянка. Перед будинком квіти, багато квітів, видно, що господиня любить і пестить їх.

 - А ви одна живите? -поцікавилась Олена.

 - Так, діти у місті. -  вона трохи промовчала, а потім продовжила, - Чоловік не так давно помер.

 - Ой, пробачте. -  Олені стало ніяково, коли вона побачила, що господиня від цього запитання засмутилась.

 - От тому і продаємо будинок. Діти не хочуть лишати мене саму. 

 - А ви як?- спитав Вадим, він був сама люб'язність.

 - Не хочеться, дуже шкода. Тут душа нашої сім'ї. Кращі роки тут прожили.