Глава 10. Несподівана зустріч

Після кількох місяців напруженої роботи Мара почала відчувати, що її зусилля дають плоди. Вона відновлювала бізнес, налагоджувала нові контакти та залучала інвестиції. Але все ще відчувала порожнечу всередині, незважаючи на успіхи в кар'єрі. Життя, здавалось, йшло вперед, але її душа все ще перебувала у минулому.

Одного ранку їй надійшов дзвінок. Новий бізнес-контакт — Густав, амбітний підприємець із Люксембургу, який щойно приїхав до її міста і шукав професіонала для підтримки у відкритті нових напрямків бізнесу.

Мара добре знала, що ця зустріч може бути важливою для її кар'єри. Вона не вагаючись прийняла запрошення, щоб поспілкуватися та обговорити можливе співробітництво. Густав був новою людиною на ринку, але з гарною репутацією. Його мета полягала в тому, щоб знайти людину, яка володіє потрібними навичками для розвитку нових проєктів, в тому числі — для розвитку зв'язків з місцевими партнерами та створення потужного бізнесу.

Коли Мара увійшла до ресторану, де мав відбутися їхній бізнес-обід, її погляд одразу зупинився на чоловікові, який сидів за столом. Густав був у чорному костюмі, з витонченим стилем і неперевершеною поставою. Його вираз обличчя був спокійний, але в очах читався розум і рішучість.

Він підвівся, посміхнувся та привітав її.

— Мара, я радий зустріти вас, — сказав Густав. — Я чув багато про ваші досягнення. Якщо ви готові працювати зі мною, я вірю, що разом ми зможемо досягти великих успіхів.

Мара відчула, як його слова спонукають її до нового початку. Їй сподобалась його впевненість, але в його очах також була серйозна цілеспрямованість, яка одразу викликала в ній довіру.

— Я готова до нових викликів, — відповіла вона, усміхаючись.

З часом між ними почалася справжня професійна співпраця. Густав виявився талановитим стратегієм, який точно знав, що йому потрібно для того, щоб його бізнес став успішним. Мара зрозуміла, що він був відданий своїй роботі і до кожного завдання підходив з великою серйозністю.

Але навіть у цей момент, коли все здавалось таким перспективним, Мара не могла позбутися відчуття, що щось важливе залишилось позаду. Густав був розумним, але він був зовсім іншим, ніж Хюго. Його погляд був холодніший, без того тепла та прив'язаності, що вона відчувала колись.

Однак їхнє співробітництво розвивалося, і, хоча вона була повністю занурена в роботу, в її серці ще залишалася порожнеча. Вона розуміла, що Густав не був її чоловіком, але це була нова можливість. Вона вирішила дозволити Всесвіту вести її далі, але це була вже зовсім інша дорога.

Густав, схоже, не був людиною, яка сприймала все поверхнево. Вони обидва працювали над розширенням бізнесу, і Мара не могла не помітити, що Густав також був прив'язаний до своїх принципів — прагматичний, розумний і з чіткою метою. Він став для неї не лише партнером по бізнесу, але і певним стимулом для відродження її амбіцій та віри в себе.

Та чи могла це бути нова глава в її житті? Чи стане вона знову здатною на справжнє кохання, чи знову буде змушена жити лише з пам’яттю про Хюго? Мара намагалася не розмірковувати над цими питаннями, тому що її мета була ясною: вона мала відновити бізнес і йти вперед.

Але Густав став тією людиною, яка повільно ставила запитання, які вона намагалася приховати.

З часом, коли співпраця між Мариною та Густавом ставала все тіснішою, виникало відчуття, що між ними є щось більше, ніж просто ділова взаємодія. Густав виявився не лише чудовим бізнесменом, але й уважним слухачем. Він зрозумів, що Мара не лише ділова жінка, але й глибока особистість, що пережила величезну втрату.

Якось, після важливого засідання, Густав запропонував поїхати з нею на вечерю, щоб обговорити нові перспективи розвитку їхнього проєкту. Вони сіли в автомобіль, і, поки їхали, Мара відчула несподівану легкість. Часом їй здавалося, що Густав є тим, хто розуміє її без зайвих слів.

— Мара, я бачу, що ти справжній професіонал, — сказав Густав, зберігаючи серйозний вираз обличчя, але в його голосі було щось тепле. — Але знаю, що за твоїми очима приховано багато більше, ніж просто робота. Ти пройшла через величезні випробування. І я бачу, як ти борешся за своє місце в цьому світі.

Мара здивовано подивилася на нього. Ці слова, хоч і не були надто особистими, знову нагадали їй про те, що вона досі носить у собі біль. Вона подивилася у вікно, не відповідаючи одразу.

— Ти не зобов'язана розповідати, якщо не хочеш, — додав Густав. — Але я хочу, щоб ти знала: я тут не лише як партнер по бізнесу. Якщо тобі потрібна підтримка, я завжди готовий вислухати.

Мара відчула, як її груди охопила хвиля емоцій. Вона ще не була готова говорити про Хюго, але в цей момент вона зрозуміла, що Густав насправді був добрим другом, не лише діловим партнером. Відчуття, що її розуміють, навіть без слів, було для неї безцінним.

— Ти знаєш, Густаве, — сказала вона після паузи, — це складно. Але я знаю, що інколи потрібно дозволити собі відпустити. Не можна жити тільки спогадами, правда?

Густав кивнув, його погляд був м’яким, але впевненим.

— Знаєш, я не думаю, що ти повинна забути, — відповів він, — але важливо, щоб ти дозволила собі рухатися далі. Інакше життя, яке ще попереду, залишиться позаду.

Якось, після кількох місяців співпраці, Густав знову запросив Мару на вечерю, де вони мали підбити підсумки своєї роботи. Вечір був спокійним, і, хоча Густав поводився як завжди професійно, з кожним моментом між ними все більше з’являлося певної близькості. Вони почали говорити про особисті моменти, хоча й обережно.

— Я думаю, що ти дуже сильна, Мара, — сказав Густав, дивлячись їй в очі. — Втратила багато, але не впала. Це рідкість.

Мара була вдячна за ці слова, хоч і відчувала біль. В її серці залишалися спогади про Хюго, і це було не просто.

— Я не знаю, чи можна це назвати силою, — тихо відповіла вона. — Час і біль часто змушують нас триматися. Іноді ми не маємо вибору.