Глава 3. Ознаки небезпеки

Будинок Хюго та Мари стояв на узвишші, звідки відкривався краєвид на озеро. Це була сучасна двоповерхова вілла з великими панорамними вікнами. Усередині переважали світлі кольори: білі стіни, дерев’яні підлоги й мармурові елементи. Головна вітальня була прикрашена картинами сучасних художників, а великий камін додавав затишку. У дворі був басейн із терасою, де Мара любила проводити ранки з чашкою кави.

Дні у їхньому домі здавалися спокійними, але Мара почала помічати дрібні зміни в поведінці Хюго. Він довше затримувався на роботі, отримував дзвінки, які закінчувалися швидше, ніж вона встигала запитати, хто телефонував. Одного вечора вона не витримала:

— Хюго, що відбувається? — Мара зайшла до кабінету чоловіка, тримаючи чашку чаю.
Він підняв на неї очі, але уникнув прямої відповіді.
— Нічого особливого, кохана. Просто багато роботи.

Вона поставила чашку на стіл і перехрестила руки на грудях.
— Не вигадуй. Я бачу, що ти став тривожним. Щось трапилось?

Хюго зробив глибокий вдих, ніби готувався до складної розмови.
— Є кілька питань, які потребують вирішення. Але це лише бізнес. Не хвилюйся.

Мара схилилася до нього, взяла його за руку.
— Хюго, ми завжди говорили, що будемо відвертими одне з одним. Я не просто твоя дружина, я твій партнер.

Хюго ніжно стиснув її руку.
— Ти права, як завжди. Але є речі, від яких я хочу тебе захистити.

Наступного дня Хюго зустрівся зі своїм другом Мішелем у затишному ресторані. Мішель, чоловік середнього віку з розумним поглядом і спокійною вдачею, налив собі каву й почав:
— Я знаю, що ти не любиш драм, Хюго, але ти розумієш, що вони не зупиняться?

— Вони вже знають, що я не граю за їхніми правилами, — відповів Хюго. — Якщо я почну зараз поступатися, це буде кінцем.

Мішель нахилився ближче:
— Це вже не просто бізнес. Завьер, Лора, Рікардо — вони грають брудно. Ти знаєш, чого вони здатні.

Хюго нахмурився, поглянув у чашку кави.
— Я не можу здатися, Мішель. Я побудував цей бізнес на чесності. Якщо я зроблю хоч один неправильний крок, усе, у що я вірю, стане порожнім звуком.

Мішель зітхнув.
— Добре, якщо ти так вирішив. Але хоча б підготуйся. Постав більше охорони. Подбай про Мару.

— Я про неї подбаю, — твердо сказав Хюго.

Тим часом у розкішному кабінеті Завьера розгортався інший сценарій. Він сидів за величезним столом із деревини рідкісної породи, на стіні висіла картина, яка, за чутками, коштувала більше, ніж річний дохід малої країни.

— Він все ще вважає себе героєм, — глузливо посміхнувся Завьер, розглядаючи келих вина.

— А ми змусимо його зрозуміти, що герої не живуть довго, — холодно сказала Лора, закурюючи тонку сигарету. Її яскраво-червона помада контрастувала з блідо-білою шкірою.

Рікардо, сидячи в кріслі, ляснув рукою по столу.
— Давайте перейдемо до справи. Його дружина... Вона буде слабким місцем.

Завьер кинув на нього гострий погляд.
— Ні. Спочатку ми повинні знищити його бізнес. Забрати все. Коли в нього не залишиться нічого, тоді ми доберемося до його серця.

Лора посміхнулася.
— А потім спалимо. Усе, що він створив.

Того вечора, коли Мара і Хюго сиділи на терасі, між ними панувала особлива тиша. Озеро перед їхнім будинком мерехтіло в місячному світлі, а легкий вітер приносив аромат квітів із саду. Мара, загорнувшись у плед, дивилася на далекі зірки, в той час як Хюго спостерігав за нею.

— Ти справжня чарівність, знаєш? — прошепотів він, нахиляючись ближче.

Мара повернула голову до нього, здивована несподіваними словами, але в її очах засвітилася ніжність.
— А ти справжній майстер компліментів.

Хюго повільно зняв плед із її плечей і ніжно провів пальцями по її обличчю.
— Ти навіть не уявляєш, як сильно ти мені потрібна.

Його рука ковзнула до її шиї, він закинув їй голову назад, притиснувши до свого плеча. Мара затамувала подих, коли його губи торкнулися її — спочатку ніжно, майже боязко, як подих теплого вітерця.

Але за цими першими доторками ховалася сила почуттів, які не можна було більше стримувати. Хюго поцілував її з пристрастю, що стрімко наростала, мов хвиля, яка захоплює й поглинає. Він міцніше притиснув її до себе, а Мара відчула, як серце починає битися швидше. Її руки обійняли його за шию, відповідаючи з тією самою силою почуттів.

Вони обоє забули про час, про тривоги, які висіли над їхнім життям. У цей момент існували лише вони — двоє людей, які шалено любили одне одного, незважаючи на всі небезпеки та загрози, що чекали попереду.

Коли їхній поцілунок закінчився, Мара подивилася на Хюго, і її голос прозвучав м’яко, але з нотками впевненості:
— Я в тебе вірю і ти зможеш впоратись сам, бо ти чоловік за яким я йду та довіряю.

Хюго провів рукою по її волоссю, ніжно посміхнувся і шепнув:
— Дякую. Я впораюсь заради нас обох і дитини.