Частина 6. Я боюся втратити свободу

"Свобода нічого не вартує, якщо вона не включає в себе свободу помилятися."

М.Ганді

Останній раз коли я була у мудреця, сказала йому, що боюся втратити свободу. І ви думаєте він мені сильно допоміг, чи хоча б сказав щось таке, чого я не знала раніше? Тоді я вас розчарую, тому що все на що його вистачило - це сказати мені: "Добре, що ти розумієш чого точно не хочеш..." І все, просто відпустив мене далі. 

А я злилася, йшла знову через бурю і попіл мого життя. Не розуміючи, чому він не міг хоч щось мені порадити путнє. Та я вам скажу злість, це як друг, так і ворог свободи. Не розбераючи шляху я в темряві не поміла, що йду не туди і впала в яму. Добре хоч лишилася відносно ціла, лише поранила руки і здобула кілька болючих синців. Вибравшись, я обробила свої рани та лишилася на ночівлю в сухому листі. На ранок же я була ще зліша, мало того, що все моє тіло боліло жахливо так ще і пішов дощ. Дощ в зимовому лісі, я не повірила сама собі, думала ще сплю і лягла далі але вже за кілька хвилин зрозуміла, що все ж це моя реальність. Я закричала на весь голос: "Ти знущаєшся з мене світ!?". Та сил в мене вистачило тільки на це. Ну все - це кінець, я помру під цим льодяним дощем, не краща смерть але яка вже є. Я не маю сил йти далі! Я застрягла між тим ким була і ким стала, тому я більше нічого не хочу. Я готова покласти своє життя тобі до ніг світ. Я знала, що станеться щось погане, бо за кілька місяців до цього мені було ведіння про щось погане але там був той хто врятує мене. Та мабуть не цього разу, досить вже випробовувати себе і грати зі смертю. Я віддаю тобі своє життя. Ти чуєш? Віддаю.....

Та я б була не я, якби все так легко скінчила. Пролежавши так хвилин п'ять я зрозуміла, що ще і сили є, і не так вже сильно я промокла. Встала і пішла шукати сухе гілля і листя щоб розпалити багаття. Дорогою знайшла велике дупло в дубі, мабуть там раніше зимував ведмідь, а тепер переночує одна маленька дурепа. Розпаливши багаття і зігрівшись я заснула і сон мій був не спокійним. У ві сні до мене прийшов тато і щось говорив але я не чула його, кілька разів він повторював одне і теж, але я не могла розібрати.. Прокинувшись я думала щоб це могло означати але я досі не розумію був це просто дурнуватий сон виснаженої мене, чи все ж ніс якийсь сенс. 

Моє життя давно таке, я не розумію, що робити і просто йду вперед, щоб не втратити свободу і віру в щось краще, в шлях до себе... До себе нової і кращої. Та якщо я не знайду сенсу ні в чому? Якщо я загублюся чи ще краще помру? 

Мабуть я повинна вам ще в дечому зізнатися. Я нащадок відьом і в мені є сила, є та чортова сила котру я не розумію, не приймаю і не знаю, що з нею робити. Та навіть, якщо я прийму це, що з часом мені здається невідворотнім, то досі лишається проблема в тому, що я не розумію як нею користуватися. Чому я не могла народитися якоюсь дурепою в забутому богом селі? Хоча не думаю, що то було б краще але простіше. А зараз я маю шукати свою дорогу до правильного шляху. Складно це все, та я не хочу здаватися, я не можу, навіть якщо сильно хочеться. Так в мене є моменти млабкості, в цілому як і у всіх людей. 

Я навіть цю книгу пишу раз в місяць або і того більше. Та зрозумійте мене правильно, я заблукала в своїй голові. В тому розумі темному.