Ну що ж, любчику, заходь собі і йди,
Я вже не та, хто змінить твою долю,
Колись хотіла, щоб не було біди,
Та понад все я цінувала волю.
Ми підросли, шо скажеш, вже нема
Дурних промов і ніжних слів, не знаю,
Мені вже літо краще, ніж зима,
То мені спека, то я замерзаю.
А пам'ятаєш в ті далекі дні,
Ми аж сивіли, так хотіли жити,
Були не разом й разом, наче в сні:
Відчути б щастя й віддано любити.
Уже не 18, не дурна,
Хочу – не хочу: знову виправляю,
Я не забула, я ось та струна,
Яка не рветься, знаю, любий, знаю.
Ця Перемога буде не про нас,
А про тираноборців величавих:
Вони хоч зупинялись повсякчас,
Але боролись й переможуть: Слава!