Початок кінця

"Привіт, Назаре. Я ненадовго до тебе. Лиш хочу попросити тебе прийти до того розколу в центрі опівдні. Я побігла. Треба готуватись. До зустрічі. До речі, вже час прокидатися."

Назар прокинувся. Дев'ята ранку. До зустрічі ще три години. Максим ще спав, тож Назар пішов на кухню та приготував сніданок собі і другові.

Після сніданку до зустрічі залишилося півтори години. Аби зібратися з думками юнак вирішив трохи погуляти містостом.

На телефон прийшло нове сповіщення: "За добу розколів стало значно більше. Вони розташовані що кілометра. Якщо сполучити їх на карті, то вийде дрібна сітка. Вчені починають панікувати". Назар згадав вчорашню ситуацію з розломом. "Що ж то було? Може, то так співпало і воно вивергнуло полум'я й без мене? Випадковості не випадкові– юнак згадав слова Люсі. – Ні. То я зробив."

Так, у роздумах, і пройшли півтори години до полудня.

Назар сів на лавку. До нього підійшло кілька людей. Вони почали діймати його репліками типу "Людей, які ходять в такому, як ти, треба довго бити, аби показати, що в такому нормальні люди не ходять!" Спочатку хлопець намагався ігнорувати їх та відходити, але коли "нормальні люди" перейшли до дії терпець лопнув. Саме в той момент з розлому почало бити полум'я.

Кожен вдарив Назара, але далі їхні дії зайти не змогли. Бо в бійку включився сам юнак. Хвилина, і кожен з нападників нюхав асфальт.

Після бійки хлопець звернув увагу на вогонь. З кожною секундою полум'я збільшувалося. Це дійство тривало кілька хвилин, після чого полум'я різко закінчилося, а на його місці було видно літаючий силует.

Той силует почав спускатися, і невдовзі юнак впізнав у силуеті Люсі.

– Привіт, Назаре! – привіталася Демонесса.

– Привіт, Люсі! Як ти потрапила сюди?

– я це зробила завдяки твоїм емоціям і цьому розлому – Люсі була дуже рада. – Ну що, почнемо?

– А що треба робити?

– Для початку треба, аби ти літав. Сили тобі вистачить. Зосередься на думці про те, що ти летиш– вчила Люсі.

Назар заплющив очі та подумав про те, як відривається від землі. Розплющивши очі юнак побачив, що він дійсно не стоїть на асфальті.

– Молодець. А ще тобі потрібно контролювати розломи. Змінювати їхні розміри, включати та виключати полум'я. Зоосередься та подумай про це!

Юнак заплющив очі і почав уявляти, як розлом збільшується. І в нього вийшло! Вмикати полум'я хлопець вирішив з відкритими очима. Назар уявив стовп вогню, і полум'я увімкнулося. Трохи пофантазувавши, Юнак почав створювати з вогню різні фігури.

– А ти швидко вчишся!

– Дякую! Це все, що я повинен вміти?

– Інше лиш є витоком з цих умінь. Тому так– більше не треба. То що, починаємо?

– Я б з радістю, але я не розділяю твоїх поглядів на світ!