Сон. Чи ні?

В центральному музеї нова виставка. Кажуть, що головним експонатом є дивна сторінка з якоїсь написаної незрозумілою мовою книги. Пропустити таке не може жоден фанат книг. А особливо читацьке товариство.Тож воно повним складом вирушило поглянути. Кожен з них мав сподівання розшифрувати текст на сторінці. Особливо новенький Назар. Якби він розшифрував послання, його б відразу прийняли. І не треба говорити, що його й так би прийняли. Так то воно так, але розшифровка дала б потрібну репутацію.

Тож клуб читачів вирушив до музею. Окрім дивної сторінки там було ще багато чого цікавого. Скелети динозаврів, тисячорічна зброя, посуд і навіть іграшки!

А ще працівники музею всім давали копію тієї дивної сторінки. Тож кожен учасник клубу читачів міг взяти його на вивчення та на розшифровку.

Поділившись враженнями від побаченого всі розійшлися по домівках.

"От би розшифрувати ті незрозумілі каракулі!" – вже вдома думав назар, дістаючи копію з портфеля та включаючи комп'ютер.

Кажуть, що коли йдеш до цілі, то обов'язково дійдеш. Але ніхто не каже про те, наскільки тернистий той шлях. До чого це я? Назар сидів над тим листком до пізньої ночі, так нічого і не зєясуваши. А вранці на роботу. Після роботи ж в клуб читачів. Неважко здогадатися, що ніхто не розшифрував послання на тій сторінці.

Трохи обговоривши прочитане перед цим всі розійшлися.

І так щодня на протязі тижня. Після кількох десятків годин Назар таки знайшов ключ від шифру. Але розгадати повністю вдалося лиш через кілька днів.

Але все по порядку. Назар то невисокий юнак. Хлопець зміг знайти хорошу роботу, тому вирішив після школи не продовжувати вчитися. А ще, як ви зрозуміли, він любить читати. Більше про Назара й знати нема що.

Так от. Після роботи юнак знову побіг до клуба читачів. З порога хлопець сповістив всіх про своє відкриття.

– Розказуй давай, що ти там розшифрував! – Максим не міг стримати емоції.

– Почекайте ви! Треба ж знати, якою мовою то написано. Там я знайшов суміш давньогрецької та латинської мов. Розшифрувати було дуже складно. Але я це зробив. Тож слухайте: "Я допомагала Стену створювати світ. А коли вирішила додати трохи свого, він розлютився. Останньою краплею стало створення кінця світу, який станеться через мільйони років. Тож мій рідний брат майже знищив мене. Я існую, але не маю ні своїх сил, ні фізичної оболонки. Все, що я можу, то відправити одне нещасне послання, яке навряд хтось знайде. Стен видалив зі Священного Письма всі згадки про мене і став єдиним Творцем. Але те, що я встигла зробити, не зможе відмінити навіть він. І колись Світ перетвориться у Пекло для поганих людей. Того дня я повернуся. І я стану королевою Пекла. А Стен королем Раю. Підпис: Люсі." А це, як я зрозумів, її портрет.

– Т-тобто повернется? То якийсь жарт? – всі почали хвилюватися. Але найбільше Ілля.

– Ми цього не дізнаємось. Сподіваюсь, що то неправда. Або я криво геть не так перевів.

– Пропоную сьогодні закінчити. Кожен схвильований – Катя була єдиною, хто тверезо мислив.Не дарма вона була головною в їхньому клубі. – Завтра покажемо це історикам. Нехай вони прочитають. Їм цей текст точно скаже більше, ніж нам.

На цьому всі й розійшлися.

Назар довго не міг заснути. З голови не лізла та загадкова Люсі. Але все ж заснути вдалося.

"Назаре! А ти розумний хлопчина! Я вражена. Ах, точно! Ти ж не розумієш, хто я! Я – Демонесса Люсі. То ти про мене читав. Як ти зрозумів, перетворення твого світу на Пекло відбудеться зовсім скоро. І я стану королевою. Але королева не може бути без короля. Тому ним будеш ти. Ти не надто радий цьому, але так треба. До речі, я бачу в твоїх очах кілька питань. Стен то ваш Бог. Творець вашого світу і всього живого. І перетворення на Пекло вже почалося. Тому воно невідворотне. Його не зможе зупинити навіть Стен. Навіть він тут безсилий. Ти мені допоможеш повернутися. Але всьому свій час. Бувай, сонце! Але запам'ятай кілька речей– випадковості не випадкові, а сни реальні. Ще раз бувай!"

То була висока молода дівчина з зеленими очима та рудим, як полум'я, волоссям.

Назар підскочив. То був сон. І саме час йти на роботу. Але будильника не було. Він прокинувся сам. Але то випадковість. Тож день розпочався майже як завжди.

Ввечері зібрання клубу читачів було незвичним. Замість звичного обговорення книг всі пішли навідувати істориків, літературознавців та людей, які спеціалізуються на релігії. Аби показати всім переведений текст знадобилося кілька годин. І на обговорення книг або чекання результатів вивчення послання спеціалістами не було часу. Тому всі знову розійшлися.