Падіння Віндерхолу (бонус)

Через декілька тижнів після розпаду команди Лліна Валентин, що збирав за собою сторонників почав діяти. Після неймовірних спалахів світла у небі над територією Лісового народу у східній частині імперіуму почалось повстання.

Віндерхолд вважається другою столицею Імперіуму Гнісс. Тут знаходиться навчальний лицарський корпус, де готують зброєносців до становлення справжніми лицарями. В Імперіумі чотири головні лицарські блоки: священний - де на чолі стоять паладини, магічний - в якому чаклуни та відьми працюють на благо держави, імператорський - блок в якому можуть перебувати тільки члени імператорської сім'ї, їхні родичі та особисті воїни, і нарешті войовничий - який дотримується всіх військових традицій і в навчальному корпусі якого перебуваю я. Седрік Фаль Карал мене прийнято називати так, я зброєносець свого пана сера лицаря Гуна Де Філара. Наші дворянські сім'ї перебувають у раді на однакових привілеях, проте головне правило цього блоку полягає в тому, що не важливо який у тебе родовід - навколо тебе твої брати, а старші за званням батьки і матері. Спочатку мені звичайно було важко звикнути до таких стосунків, але зрештою я потоваришував з прекрасними людьми. Моя подруга дитинства Шарлотта вступила сюди разом зі мною, нехай вона і була з простолюдинів, у дитинстві я не звертав на це уваги, а коли подорослішав титули стали не потрібні заради нашої міцної багаторокової дружби. Можна сказати вона єдиний простолюдин, якого я поважаю, як рівного собі. До нас прилип ще один хлопець, родом і з села. Його звуть Іоан, незважаючи на його низькорідне походження ми з Шарлоттою змогли порозумітися з ним, він дуже талановитий воїн і вірний друг, хай і не тямущий в інших справах. Так, утрьох ми проводимо свої дні зброєносців і прагнемо стати справжніми лицарями на службі в імператора. На щастя, доля нагородила нас одним спільним учителем, згаданим мною раніше Гуном де Філаром він, до речі, гном і досить суворий з нами, але за це ми і вдячні йому. Таким чином, структура цього навчального корпусу полягає в тому, що на одного лицаря є три зброєносці, всього таких загонів у корпусі десять. І ось, нарешті, нам залишилося всього півроку до посвяти, всі разом ми не можемо дочекатися цієї події.  Навіть під час навчального бою з наставником я думаю про це.
– Знову витаєш у хмарах!  – крикнув гном і пнув мене у ногу. Від цього я повернувся в реальність, але було вже пізно, моє тіло валялося на землі знесилене, вибравши свій меч кудись убік. Після мого незграбного програшу пара знайомих мимоволі засміялася, але мені було не звикати. Нехай сміються з мене, це можна тільки цим двом... – Ти довго зібрався плитку витирати?  Вставай, не тримай чергу!  – Скомандував наставник і я миттю підвівся на ноги після чого відійшов убік і встав у тінь між кам'ними ребристими колонами. Тренування проходило в квітучому саду за основною будівлею, у бою різнокольорові клумби мельтішили перед очима, а пелюстки всіх цих різноманітних квітів ніжно падали на курниу підлогу. А ось самому падати на кам'яну плитку боляче навіть у обладунку. Зараз була черга Шарлотти, вона була спритніша за мене, тому обрала собі довгий спис, замість меча і щита.  Під час бою вона з легкістю ухилялася від важких ударів палицею Гуна, але з черговим маневром її довга золотиста коса обкрутила дівчині обличчя закривши блискучі блакитні очі, через що Шарлотта перестала бачити що-небудь, це дало вчителю шанс перекинути її через себе в рукопашному бою. Вона з вереском упала на підлогу, але наставник на відміну від нас притримав її, щоб та сильно не забилася.
– У тебе дуже хороші рухи, єдиний твій недолік так це зроби щось уже зі своїм волоссям, воно явно дуже сильно заважає в бою. – Помітив гном і поставивши ученицю на ноги відправив її до мене. – Залишився Іоан, давай бери свою булаву, вкотре провчу свого наслідувача. – вихвалявся вчитель, закликаючи до себе долонею останнього учня. Високий хлопець із темним волоссям і карими очима вийшов навпроти Гуна. У зрості людини помістилося б три таких учителі, він розім'яв плечі і став у стійку.
– Як гадаєш, сьогодні зможе?  - Запитала мене віддихана Шарлотта.
– Гадаю, шанс великий в нього є. Минулого разу в нього майже вийшло. – Не задумуючись відповів я з цікавістю розглядаючи поєдинок.
Іоан і Гун нерухомо стояли і дивилися один одному в очі, а потім гном зробив перший крок і хлопець відразу замахнувся для удару, але було вже пізно, вчитель стояв впритул до хлопця, дивовижна швидкість та розмір кроку для такого малюка ще й у броні, він ударив людину в  живіт кулаком, змусивши його збити дихання і відійти, а потім наставник ударив палицею по руці хлопцеві, обеззброєвши його. Але учень не здавався, він схопив супротивника і підняв над собою, щоб кинути його в землю.
– Ну от, як завжди сила є, розуму не треба. – видихнув гном і з усієї сили зарядив ногою в щелепу Іоану, і той не стримався рівноваги відхилився і влетів у клумбу. – Тобі не вистачає хитрощів та впевненості. Ти вважаешь, що своєю силою здатний на все, але не забувай про роботу головою.
– Робота головою... – щасливо повторив повалений учень.
– Ну ось, знову програв. – роздратовано відповів я.
– Ти не побачив? Вчитель сьогодні змінив тактику бою з ним. Зазвичай вони обмінюються ударами, а сьогодні він використовував свою спритність. – відповіла мені дівчина. – Гаразд дітлахи, непоганий бій. Попрацювати над недоліками і тоді, можливо, до посвяти зможете мене перемогти. – від душі засміявся гном. – Ну гаразд, йдіть відпочивайте, у вас сьогодні день відпочинку від теорії. – після цих слів він радісно розвернувся і зайшов усередину корпусу.
– Дякую вчителю. – Розминаючи свою щелепу відповів мій друг.

Я поспішив до Іоана, щоб допомогти встати, але цього було не потрібно. Іоан швидко підвівся на ноги і глянув на мене.
– Ну, чого сьогодні такий заспаний?  Були всі шанси перемогти, а ти пропустив той удар... – він по-братськи поплескав мене по плечу своєю величезною долонею, іноді мені здавалося, що його батьки не люди, а справжні тролі.
– Насправді не знаю. Просто чогось згадував минуле і щось полетів у вілякі думки.  – виновато відповів я.
– Хлопчики, я піду до себе в кімнату, а ви прогуляйтеся поки що самі, добре?  – Раптом Шарлотта стривожено звернулася до нас, а після своєї репліки вона швидко побігла до головної будівлі.
– Чого це вона? – Незрозуміло запитав мій друг чухаючи свою маківку.
– Пам'ятаєш, тиждень тому у небі були спалахи світла?
– Так.
– Я чув від старших, що ця величезна кількість блискавок вдарила по Лісовому народу. Вони говорили, що вся країна перетворилася на випалений і мертвий ліс.
– О, тоді зрозуміло, чому вона сама не своя останнім часом. Вона ж ельф, а її батьки залишились у своїй країні. – наче я цього не знав сказав мені Іоан.
– Так. Вона вже втретє надсилає лист батькам...
– Але звідки листоноші знати де вони знаходяться?
– Гонці Імперіуму найкращі у світі. Ми ж вивчали історію країни. Пам'ятаєш, як великий, на жаль безіменний, гонець пройшов пів світу, обійшов усі печери та небезпечні лігви, щоб доставити листа від імператора великому герою-втіленню бога Анімо. Що вважається покровителем всіх монстроборців. Гонець доставив послання, коли той боровся із червоним драконом на півдні тоді ще красивому та живому. – натхненно нагадав я своєму співрозмовнику.
– Ам. Хм. Щось таке було... - замислившись, відповів Іоан.  – О, а давай дізнаємося, що від нас приховують лицарі з цього приводу? – Раптом запропонував мій друг.
– З якого? 
– Щодо тих спалахів!  – очі велетня спалахнули інтересом і ентузіазмом.
- Навіщо? Це напевно незаконно... – Мої манери та виховання ніколи б не дозволили цього зробити, але щось всередині мене дуже хотіло дізнатися правди.