Кінець шляху

Човен хитався на хвилях, пробираючись крізь білу рідку полону, поки нарешті не натрапив на прибережний пісок материка. Усі пасажири поспішили вийти на пухкий пісок. Всі, крім Лліна, який продовжив сидіти, кинувши інструменти та розминаючи свої плечі. Нехай він і не слабка людина, але таке довге навантаження на м'язи плечового пояса далеко не кожному воїну під силу.

Еліза ходила з боку в бік примовляючи, що ніколи злочинці не виконували своїх угод  та забзобязень чесно і що це була велика помилка навіть думати про взаємну довіру.

- Елізо, ти взагалі як, гаразд? – схвильовано запитав Шейн.

- Так, все добре. Ці щури тільки сумки наші забрали, але по суті там і цінного нічого не було.

- Сер Ллін, я ж вас попереджав ще тоді, доки ми не вирушили...

- Заткнися! – розгнівано перебив хлопця лицар. - Так, я повірив цьому щуру, бо мав перевагу, але я не врахував його натуру...

- Гей, народ, мені вже набагато краще. Як я зрозумів ми на місці? - прокинувся від своєї хвороби Свен.

Нарешті Ллін став на ноги і зробив свій перший крок на землю Лісового народу. Як тільки його нога торкнулася землі, світ різко зупинився, так, ніби і він сам перестав відчувати своє тіло. Його паралізувало, ніби хлопця закатали у бетон. Нарешті оточення затьмарила пітьма і в голові лицаря луною пролунав спотворений голос: "Зберігач... Принеси код..." Перед очима Лліна прямо в повітрі з'явилася сяюча мапа всього Консиліуса, на яку була нанесена ще більш сяюча, як сонце, крапка. "Іди... Виконай розпочату справу... Як було задумано..."

Лицар мовчав і дослухався до кожного слова, одночасно вивчаючи мапу, докладніше якої він не бачив ще ніколи.

Момент і світ знову почав свій рух, а навколишні фарби знову зацвіли, наче екзотичні квіти в саду.

- Друзі! Нарешті я відчув просвітництво! - Лицар підняв руки вгору і звернувся до команди. - Я побачив, я відчув його силу! Він сказав, що нам треба знайти печеру на схід від цього берега, в самотньому пагорбі!

- Ти Його чув? Ти його бачив? - Накинулася на хлопця Еліза. - Ти говорив зі Творцем?

- Я не бачив його образу, проте виразно чув та бачив ціль, наша місія вже близька до кінця.

- Нарешті це скінчиться. Мої ноги ніколи не забудуть цього шляху. Клянуся, що як тільки повернемося додому, я кілька днів не одягну чоботи. – висловився Шейн.

- Я радий був допомогти вам, Еліза, Ллін, Шейн ... Я щасливий і гордий що став частиною цієї історії, але далі ви підете без мене. – почав прощатися Свен.

- Свен? Що ти кажеш, похід ще не закінчено! – незрозуміла запитала дівчина.

-О, для мене він закінчений ...

- Свен ... Я спочатку боявся і не довіряв вам, я хотів, щоб ви зникли з наших очей, а тепер я навіть не знаю, що сказати ... - Розчулився Шейн.

- Тут лишилося пів дня шляху, не більше. Тепер настав час розділитись, ви йдете до кінця своєї історії, а я до своєї коханої…

- Свен, ти ж не ... - З намоклими очима почала говорити Еліза.

- Ні, я не збираюся вмирати просто так! Я хочу піти своєю дорогою, і вшановувати пам'ять своєї Хільди, своєї улюбленої Хільди… Вона б хотіла, щоб я жив. А вона житиме зі мною. У моїй пам'яті і серці, - пояснив здоровань, спрямувавши свій погляд кудись у небесну височінь. Сподіваюся, наші шляхи зійдуться знову, прощайте! - Нарешті закінчив прощальну промову Свен розкрив свої груди для останніх обіймів. Друзі всі разом зчепилися в одну живу грудку тепла та емоцій, передаючи їх один одному, щоб залишити в собі маленьку частинку іншого. Нарешті вони розчепилися, і велитень пішов уздовж берега не обертаючись.

- Що ж, нам теж треба йти, останній ривок і задум Творця здійсниться. - Підбадьорив решту Ллін і всі разом вони пішли в бік сонця, що сходить.

Команда йшла без перепочинку, і навіть Шейн вже не скаржився на все поспіль, їхня спільна мета була все ближче і це надавало їм сил. Нарешті, через кілька годин команда стояла перед самотнім лисим пагорбом посеред степу. Ллін наказав знайти прохід усередину, але поверхня структури була абсолютно чистою та ідеально напівкруглою. Тоді Ллін дістав свій знак, став на коліна і почав шалено молитися, це спрацювало. Частина пагорба, перед якою стояла людина, почала світитися золотом і, за кілька хвилин, зникла на очах, запрошуючи подорожніх пройти всередину. З побоюванням, але команда все ж таки зайшла вглиб пагорба, де було безліч речей, що світилися і миготіли. Ллін, згадуючи слова голосу, підніс знак уперед, що спровокувало нестерпний вереск і миготливе світло. Злякавшись, усі люди вибігли на вулицю і стали на місці в ступорі. Небо раптом змінило свій колір на темно-бардовий, а сонце ніби втратило все своє світло і перетворилося на небесне чорне коло. За мить одночасно сотні, а то й тисячі блискавок вдарили по континенту, ненадовго засліпивши й оглушивши команду. Здавалося, ця дія тривала кілька годин, але за фактом минула кілька хвилин. Щойно Еліза і Шейн обклемалися, Ллін уже біг у невідомому напрямку повний радості.

В результаті виявилася сила з небес знищила все живе на території Лісового народу, навіть земля перетворилася на безплідний попіл, а від тварин і ельфів залишилися лише обвуглені трупи, і тільки чорні стовпи дерев і вмить спорожнілі будівлі підказували, що тут було лісове королівство. 

Через місяць після цього лиха, Ллін був помічений у місті Імперіума Вірденхолді, де виступав символом революції та повстання проти надто доброзичливого та «рабського» правління Імператора. Потім це місто назовали Каліктою, на честь однієї з головних революціонерки, завдяки якій був леквідований місцевий лицарський орден. Під прапором нової релігії, догмати якої стали законами нової держави, вся східна частина Імперіуму почала іменуватись Теократія Ллін, на честь героя, який знищив головних ворогів людства та Творця – ельфів. Проте лише тих, що жили на території Лісового народу, але це вже нічого не могло змінити. Жорстоке правління Ради Єпископів привело Теократію до нескінченних війн і заповнило країну праведним очищаючим вогнем на честь ім'я Його.