Шейн та Еліза в Гріхні

Розминувшись зі Свеном на ринку пара почала озиратись у пошуках крамниці купця, але погляд завжди відволікався на якісь блискітки на прилавках або сам мозок відгукувався на приманювання клієнтів чергового торговця до свого товару, ще і різноманітність запахів водила ніс у різні сторони. Пройшовши ще кілька наметів очі зачепилися за старого воїна, який сидів на землі і розклав перед собою різноманітний вміст своєї сумки на килимі. Оглянувши товар Шейн знайшов пару смолоскипів і міцну мотузку.

- Гей, містере, я хотів би купити цю мотузку і смолоскипа. – чемно звернувся до людини зброєносець.

- Хм, зібралися в незвідану пригоду? Я по очах бачу, що тебе турбує думка про далекий шлях. - він приємно посміхнувся ніби перед глазами у нього стояли його старі друзі. - Ми з товаришами коли були молоді теж блукали світом і вплутувалися в справи всіх підряд. Будь то грабіжник чи дворянин ми завжди виконували контракт чесно та якісно. Але в однин день нас кинули на смерть, як брудних дворняг, у бій проти десятків демонів. - його нижня губа затремтіла а сам соловвк міцно сжав кулаки. - На жаль, вижив тільки я і тепер перебиваюсь продажем демонічних реліквій з минулого життя чи охороною крамниці торговців.

- Дуже шкода, що так вийшло. Я помолюся Творцеві про відпочинок для цих душ. – заспокійливо сказала Еліза.

- Ви кажете це реліквії демонів? – зацікавився Шейн.

- Так, ну для них це швидше за все звичайні речі, які є у кожного воїна. Тут і зброя що розить блискавкою і всілякі обереги. Але я не знаю й половини властивостей цих предметів. Ось ці смолоскипи повинні горіти вічно, а мотузка не зношується. Можете подивитися прикраси, може що сподобається вашій дівчині, юначе. – хитро підморгнув торговець.

- Ой, дивися Шейн! - Вона взяла з прикрашеного кубка металево біле, як сніг, намисто з сапфіром у центрі та приміряла його. - Яка краса, мені йде? – посміхнулася дівчина.

- Так… Твої очі дуже гармонійно виглядають з ним… - ніяково відповів Шейн.

- Що правда? Тоді я його куплю! Скільки ви хочете? – радісно звернулася до продавця Еліза.

- Дарую його тобі дівчинка. Все-таки ми з вами колеги. - Щиро посміхаючись махнув рукою торговець.

– І я теж можу брати ці речі?

- З Тебе 5 срібних. - серйозно відповів старий.

- Як так? Гаразд, для чарівних речей це не дорого. – швидко змирився зброєносець.

- А ти не думав, що я можу обманювати вас?

– Я хочу вам вірити. – відповів хлопець і передав суму грошей до рук торговця.

Розпрощавшись пара пройшла далі вздовж ринкових шатрів.

- Не знав, що в тебе з собою гроші.

- Ну, я сподівалася, що ти заплатиш ... - Тихо сказала дівчина.

- Ха, це гроші Сера Лліна, тож звичайно я заплатив би. Хоча, я б і за свої гроші тебе балував. - посміхнувся хлопець та приобняв Елізу

Дівчина хіхікнула і сказала

- Я рада, що ти такий добрий, Шейн. І все-таки дивні предмети. Це як свята магія тільки залишається у предметі назавжди…

- Так, у таверні ми закупимося їжею... Нам не вистачає ще зілля, та й швейний набір не завадив би.

- Ти мене почув? Я тобі тут розкриваю таємниці магії, а ти за свою діряву сорочку хвилюєшся... - Ображено сказала дівчина і демонстративно відвернула голову вирвашись з обійм.

- Знаєш, ти прямо сама на себе не схожа, зазвичай така впевнена і сильна, тепер ти просто уразлива дівчина. – розсміявся Шейн поклавши свою руку їй на голову.

- Гаразд, але давай спочатку сходимо віддамо листа? Ось ми здається поряд. – Дівчина вказала на вибитий у стіні будинку напис із назвою вулиці.

Без особливих труднощів двоє мандрівників все ж таки знайшли будинок адресата. Постукавши у двері, за хвилину їм відкрила молода дівчина з дитиною на руках.

- Га, вам щось треба? – стривожено запитала вона.

- Здрастуйте, це будинок Кастоміра? – впевнено привітався Шейн.

- Так, а хто питає?

- Ми принесли йому листа від... батька? Мабуть батька. - зайнявся Шейн.

- А ви про старого поромника? Так, він його батько і передайте цьому чтарому божевільному, що мій коханий не покине сім'ю заради його забаганки та старих сімейних традицій. - розлючено відповіла жінка. Раптом ззаду підійшов чоловік і легенько посунув її убік.

- Я розберуся мила. Ви від батька? - м'яко сказав він своїй дружині, а потім звернувся до гостей.

- Ем, та ми листа від нього принесли. – розгублено відповів Шейн.

- Ну я здогадуюсь, чого він хоче. Передайте йому…

- Зачекайте, ми не гінці, нам просто доручили передати листа і ми це зробили, далі самі. - Зупинив того зброєносець.

- Вибачте, просто ви вже треті на місяць. Батько хоче, щоб я успадкував його справу проромника і залишив усі свої зв'язки, адже це "зайвий баласт".

- Дуже шкода, що ми принесли вам неприємне послання.

- Не треба вибачатись ви не могли цього знати. Я ніколи не кину своє кохання і своїх дітей заради якогось "родового обов'язку".

- Я вас розумію. Я теж виконую родовий обов'язок батька і іноді замислююся, що було б, якщо я покинула б його і почала жити новим життям і вершити свої рішення сама. Але я його розумію та вдячна йому за те, що дав мені реалізувати себе. Тому моїм рішенням стало успадкувати його справу. Так само і ви не зобов'язані йому потокувати, але заради поваги до нього, добре було б пояснити йому в обличчя всі ваші переживання та сумніви. - розповіла свою думку Еліза.

- У ваших словах є сенс, може мені і справді варто хоча б пояснити йому і показати свою точку зору. Я подумаю над цим, дякую за пораду.

Попрощавшись, пара вийшла назад на ринкову площу.

- Значить, ти б хотіла бути простою дівчиною? - подумав в голос Шейн.

-Так, а що тут такого? У всіх є своя мрія, чому в мене не має її бути?

- Я не про це. Ти ж така розумна, красива і організована. Не думав, що в тебе така проста мрія...

- А мають бути плани з переворотом влади і очоленням держави? Чи зміни структури світобудови? Залиш це тим хто може це зробити.