Жодна мандрівка не буває нудною

Дійшовши до головного міського собору, де й вів свою службу Валентин, пара зупинилася.
— Шейне, постривай трохи на вулиці, я повинен поговорити з єпископом віч-на-віч, — звернувся до зброєносця Ллін та поплескав його по плечу.
Хлопець схвально кивнув. Лицар увійшов до собору, і там на нього вже чекав Валентин із молодою та досить гарною дівчиною.
— Ах, Лліне, я радий бачити тебе тут і зараз. Перед тим як піти, я даю тобі благословення Творця. Пам'ятай, не втрачай його знак, не забувай про свою мету! — Єпископ зробив невелику паузу, оглянувся навколо і продовжив уже більш тихим голосом. — Ти можеш вважати це недовірою, але я хочу, щоб моя дочка Еліза пройшла цей шлях із тобою. Вона простежить і наставить тебе на праведний шлях, якщо ти зійдеш з нього, — єпископ вказав рукою на дівчину, що стояла поряд із ним в одязі священного охоронця: сірий халат із закріпленою на грудях ремінцями пластиною. За спиною в неї висів короткий лук, а весь пояс був обвішаний підсумками з маленькими склянками. — Вона в мене розумниця і рукодільниця, дуже любить робити різноманітні стріли і взагалі захоплюється стрільбою з лука. Вона явно не завадить на цьому небезпечному шляху, — сповнений гордості за свою доньку, розповідав Валентин. — Між іншим, вона сама напросилася в цей похід, тож я не міг залишити тебе без священнослужителя та довіреної людини.
— Так, я готова віддати цьому походу свою душу і тіло заради Творця, — її блакитні очі буквально сяяли ентузіазмом.
— Я не проти, думаю, з чудовою дамою буде значно веселіше подорожувати, — з глибокою повагою відповів Ллін.
Вийшовши зі святого місця, пара зустріла нудьгуючого Шейна, який чекав на вході, штовхаючи камінці. Той впав у ступор, дізнавшись, що така красуня буде з ними весь час подорожі.
— Пані, ви незмірно прекрасні, такі прекрасні, що наші очі не гідні бачити вас. Прошу, скажіть своє ім'я, — звернувся до дівчини зброєносець, тендітно підхопивши її долоню.
— Ви такі люб'язні, сер. Я Елізабет, але ви можете звати мене просто Елізо, — познайомилася з хлопцем дівчина та поспішила відтягнути руку до себе. — Я обов'язково вам знадоблюся, і я вже давно мріяла про справжній похід у далекі землі. Тільки не кажіть це батькові, — поспішила сказати нова супутниця.
— О, ваш голос затьмарює навіть імператорських півчих птахів. Ми будемо раді вашій компанії більше, ніж повній скрині золота, — зброєносець не припиняв своєї хвалебної оди, чим змусив юну пані покритися рум'янцем від збентеження.
— Так, досить, Шейне. Ми тут зібралися заради великої справи. Ми вже маємо бути на виході з міста, а не на порозі собору. Час у дорогу! — приструнив солодкий язик зброєносця Ллін.
Місто було сповнене різноманітних особистостей: там у провулку лежала чергова жертва кровожерливих банд, тут торговці скликали покупців, але сумки були повністю укомплектовані, а часу на з'ясування стосунків не було, тому команда пропустила це все і пройшла за ворота у відкритий світ.
Ліворуч від дороги лежало озеро Лейнір, з якого ціле місто черпає питну воду. Вдалині виднілися села та кілька сторожових веж.
— Це ж столичний край, тут рідко зустрінеш богомерзьких істот або ще якихось паскуд, тиша та гладь, — зауважив Ллін своїм супутникам. Він помітив, що ті стали більш знервованими і менш упевненими, як тільки їх команда ступила на широку дорогу за містом. Ранкове сонце тепло гріло обличчя мандрівників, а вітер піддував у спину, ніби підштовхуючи команду у бік незвіданих ними земель. Місто за спиною все зменшувалося й зменшувалося, а степ все більше розвертав свою душу перед мандрівниками, показуючи все його мирне та світле життя.
— Ем, сере Ллін, а що це за накидка у вас на спині? — щойно помітив предмет Шейн та підозріло подивився в обличчя лицаря.
— Це дуже важлива річ, вона здатна вказати шлях до святого артефакту, на пошуки якого ми йдемо. Він може навіть змінити цей світ на кращий, — з повною вірою в свої слова відповів Ллін.
— Ясно... А якого бога цей артефакт? Бога ельфів? — задумливо відповів хлопець і перевів свій погляд на дівчину. — Елізо, як ви почуваєтеся? Ми пройшли вже досить багато, ваші ніжні та стрункі ніжки не болять від такого різкого навантаження?
— Насправді, слуги єпископів не прості монахи. Ми вмілі воїни, здатні захистити верховного служителя від багатьох небезпек. У кожному монастирі є цілий комплекс для обраних в охорону єпископа, але, оскільки я його дочка, моя доля була вирішена наперед, ще з народження, — гордо та з долею зневаги відповіла вона.
— Оце так. А я не знав. А ви, сере Ллін? До речі, Елізо, не хотіли б ви дізнатися про мене більше? Наприклад, я єдиний син у сім'ї, у нас невеликий маєток, і наша сім'я щодня жертвує гроші для церкви Пантеону. Як ви могли помітити, колір моїх очей дуже рідкісний. Матінка каже, що самі боги дивляться на наш світ моїми очима, можливо, я дуже особливий. Втім, хоч я і зброєносець, але вірю, що зможу захистити вас. Будьте в цьому впевнені! — Хлопець все вихвалявся перед новою знайомою, але тій він начебто здавався нецікавим.
— Шейне, досить мучити дівчину своєю чудовою автобіографією. У нас хрестовий похід, і ми залишаємо столичний край. Шукай єресь і будь готовий до засідок. Все-таки прикордонний регіон, а ще темний ліс попереду, — попередив свого зброєносця Ллін.
І справді, тут навіть вітер став грубішим, а тварини почали рідше зустрічатися, а якщо й зустрічалися, то вони були обережніші, ніж раніше.
— Ми несемо знак Творця. Ми не повинні боятися жодної небезпеки, адже справа наша права, — вигукнула Еліза у відповідь на зауваження лицаря.
— Якого Творця? Елізо, ви ж служителька Пантеону. Кому, як не вам, знати, що серед божественних немає ніякого творця, — відповів їй Шейн.
— Шейне, я тобі ще не розповів... Я спробую тебе просвітити, — почав пояснювати хлопцю Ллін.
— Зачекайте, Світлоносний. Моє завдання як ченця — просвітити цю неосвічену людину. У таборі я дам йому один зі святих томів, а зараз обійдемося історією про створення світу Ним, — Еліза взяла слово на себе.
Кілька годин дівчина розорялася перед зброєносцем своїми церковними історіями. Той спочатку намагався оскаржити кожне слово, але згодом залишив свої спроби і почав намагатися зрозуміти всю суть сказаного. Довгу й емоційну промову проповідниці зупинив відкритий віз із величезною кліткою, що застряг посеред дороги. Поруч ходили здорові бугаї, а якийсь багато вбраний чоловік стояв над ними на транспорті і, розмахуючи руками, кричав на них різні грубості.
Перевіривши свою зброю, команда вирішила піти на контакт із незнайомцями.
— Вибачте, пане, але чим викликаний ваш гнів? — звернувся Ллін до незнайомця, який від злості почервонів, мов томат.
— Ці недоумки посварилися і своїм буянням розламали колесо воза! У нас було пряме замовлення на доставку цих рабів до Лосаноса, а тепер ми думаємо, кого послати до найближчого села, щоб купити нове, — мерзенним, хрипким голосом пояснив ситуацію торговець.
— Тобто в цій величезній клітці раби? — встряв у розмову зброєносець.
— Так, ну не зовсім. Один раб, гладіатор майбутній. Подивіться, ми знайшли цього здорового бородача біля самотньої згорілої хати. Він усе ридав над трупом якоїсь баби, а коли ми наблизилися, він як завив, узяв сокиру і кинувся просто до нас! Очі червоні, як у дикого звіра, з рота слина, а кроки, немов струшували весь світ! Мої хлопці накинулися на нього в п'ятьох, і двох він порубав за кілька секунд. Зламав свою сокиру і двома ударами своїх здорових кулачищ зламав третього мого охоронця! У цій метушні всі раби, що були до цього, якось відкрили замок клітки й почали тікати, а цей, як кинувся на них, прямо звір, нічого й не додаси. У результаті ми все ж його заспокоїли, і тепер він один у цій клітці відпочиває. Он, зв’язали його ланцюгом, що біля того будинку лежав.
Язик цієї людини був підкований і гостріший за бритву. Дивлячись, як він ставить інтонації на окремих словах і з якими емоціями розповідає історію, можна зрозуміти, що торговець він дуже досвідчений.
— Оце так, це ж викрадення називається. Я вже не говорю про те, що раби в Імперіумі незаконні, — Ллін одним рухом руки оголив меч і другим швидким ударом полоснув работоргівця по грудях. Той із передсмертним криком упав з воза на втоптану стежку.
Двоє бугаїв одразу помчали до ворога, але Шейн вихопив свій короткий спис і зробив різкий випад у бік нападників, вразивши одного охоронця в живіт, але останній встиг підняти самого хлопця і шпурнути його в стінку клітки. Ллін тим часом побіг до торговця, що впав, вихопив ключ і кинув його Елізі. Та одразу зрозуміла, що треба робити. У цей час лицар почав бігати навколо воза, відволікаючи увагу на себе.
— Гей, макаки, що ви робитимете без свого очільника? Може, розійдемося? — підмовляв їх Ллін, але у відповідь одразу отримав велику дерев'яну кийку, яка поцілила поряд із ним.
Еліза в цей момент підкралася до клітки і, скориставшись ключем, відкрила її. Перед нею сиділа не людина, а справжня жива скеля: його одяг був із ведмежого хутра, темне розтріпане волосся і густа темна борода надавали йому загрозливого вигляду, але в його очах читалася лише сум. Він був зв'язаний ланцюгом з гаком, тому звільнити його у дівчини не склало особливих труднощів.
— Агов, дякую, дочко. Я впораюся з цими мерзотниками, а потім уже поговоримо, — тяжким, але з ноткою турботи голосом промовив чоловік. Він узяв ланцюг, що до цього сковував його, вийшов із полону і почав розкручувати гак над собою. Підчепивши одного з бугаїв, він підтягнув його до себе і сильно вдарив кулаком просто в обличчя. Ворог відлетів у зарості; залишився другий — поранений списом. Знову велетень розкрутив свій ланцюг і влучив гаком прямо по голові, після чого другий ворог бездиханно впав перед зламаним возом.
Бій був закінчений, і настав час познайомитися ближче з урятованим чоловіком.
— Я вам дуже вдячний, мандрівники, — звернувся здоровань до своїх рятівників.
— Справжній святий лицар ніколи не залишить людину в клітці, як якогось демона чи тварину, — з гордістю відповів Ллін. — Дозвольте представитися: я Ллін Крізер, це мій зброєносець Шейн Фрік, а це Еліза Поклонська, — лицар представив свою команду.
— Точно, у компанії потрібно представлятися. Я так давно не був серед таких приємних та цивілізованих людей... — він трохи посміхнувся сам до себе і продовжив. — Мене звуть Свен, народився неподалік села Громсонг, — спокійним і важким голосом познайомився здоровань.
— Знаєте, мені таки цікаво, як ви потрапили до рук цих людей? І боролися ви, як шалений ведмідь — аж жах охоплював, — подав голос Шейн, сидячи на возі та хрускаючи хребтом після удару.
— Ах, Шейн, точно. Зараз я вилікую тебе, — Еліза підскочила до хлопця і вимовила молитву. Після невеликого світіння місця поранення зброєносець скрикнув.
— Отак диво! Так справді існує така відьомська магія?
— Тихіше, ви перебили нашого друга, — крикнув на двох лицар.
— Не щодня таке побачиш... А це... У мене жалоба. У мене та моєї дружини була хата в глушині, за межами Імперіума. Я вирушив у ліс за дровами, а коли повернувся, будинок горів, моя дружина була порубана, і я не знаю, хто це зробив, — підборіддя чоловіка затремтіло, а на його очах виступили сльози. — Це точно була не побутова пожежа; якісь головорізи заради наших крихт їжі та грошей позбавили мою родину всього! А потім ці работоргівці почали мене турбувати, коли я оплакував свою втрату! Тепер, коли я бачу таких підлих особистостей або якихось монстрів, відразу хочеться все трощити й ламати, все і всіх! — Його голос із кожним реченням підіймався, а очі ставали все порожнішими. Здавалося, що Свен ось-ось втратить контроль і кинеться на лицаря.
— Я дуже співчуваю твоїй втраті і буду молитися, щоб Творець створив прекрасний потойбічний світ для твоєї дружини, — своїми словами Еліза, здавалося, заспокоїла здорованя.
— Дякую, дочко. Не знаю, що у вас тут за релігія, але сподіваюся, цей ваш Творець почує твої молитви.
— Свен, ми прямуємо до Лісового Народу, шукаючи святий артефакт. Я думаю, якщо ти допоможеш нам у такій нелегкій справі, Творець обов'язково подбає про неї, а після смерті відправить тебе до неї. Сестра Еліза, я правильно кажу? — звернувся по підтримку Ллін.
— Так, я думаю, що Творець обов’язково візьме цей вчинок до уваги, — підтвердила слова лицаря дівчина.
— Зачекайте, ви хочете, щоб він приєднався до нас? Я вважаю це необачним рішенням, сер лицарю. Він небезпечний для оточуючих, і хто знає, раптом під час наступної сутички він і нас заб’є, нехай і випадково, — заперечив рішення Лліна зброєносець.
— Я дуже вдячний вам за довіру, я був би щасливий, якби ваші слова виявилися істиною. Не бійся, хлопче, я обіцяю, що не нашкоджу своїм новим друзям, — Свен широко посміхнувся, а в його очах з'явився крихітний вогник життя.
— Тоді не чекатимемо, попереду ще далека дорога, — впевнено сказав Ллін, розпрягаючи коня у возі, щоб потім навісити на нього всю ношу мандрівників. Після невеликого відпочинку подорож продовжилася.
Час йшов до вечора: сонце вже наполовину зайшло за обрій, і холодний літній вітер піддував в обличчя мандрівникам.
— Сер Ллін, нам уже треба розбивати табір, інакше можемо не встигнути до повної темряви, — висловив свою думку зброєносець.
— Дурниці! Якщо ми несемо знак Творця, то повинні йти весь день і ніч, доки ноги не зітруться в пилюку! Наша місія врятує весь світ! — негативно відреагувала Еліза на пропозицію хлопця.
— У нас був важкий день, і я хочу відпочити — мої кістки вже не такі молоді та міцні, — відповів Свен.
— Я згоден, хоч наша місія й найважливіша, але ми прості люди, і кожен із нас хоче відпочити, навіть ти, — сказав Ллін, висловлюючи своє рішення Елізі.
Дівчина невдоволено хмикнула, але більше сперечатися не стала.
Група зійшла з лісової дороги в глибину чагарника й вийшла на невелику галявину, де, судячи з усього, часто розбивали табір інші мандрівники.
Ллін розподілив обов'язки: Свен полює, Еліза збирає намет і промовляє захисну молитву, Шейн шукає дрова, а сам лицар займається приготуванням страв. Усі розійшлися в різні боки.
Свен довго жив у самотній хатці й добре знав звички лісових тварин цих країв. Він рухався не як людина, а як звір — хижак, що вистежує здобич. Сліди привели його до невеликої річечки, яку звірі використовували як водопій. Велетень причаївся в кущах, не видаючи жодного звуку і прислухаючись до кожного шелесту. Його не цікавила дрібна здобич на кшталт білок або кроликів — табір у них великий, потрібно більше м’яса. Сонце вже майже сіло, холодний вітер продував наскрізь, але гарної здобичі все не було. Нарешті успіх посміхнувся мисливцеві: молодий втомлений і самотній олень підійшов до води, щоб освіжитися. Берсерк напружив усі м'язи ніг, стрибнув на звіра й зламав йому шию.
Коли Свен повернувся до табору, на нього вже чекали багаття, намет, друзі, які з нетерпінням чекали можливості обробити тушу звіра і приступити до трапези.
— Ого, ось це здобич! Такого нам і на завтра вистачить! — зрадів зброєносець.
— Так, треба дякувати Йому за цей дар, — сказала Еліза. Після цього всі члени загону схилили коліно, підняли праву руку до серця, а ліву до неба й проговорили молитву.
Під час готування в таборі почалися бурхливі обговорення.
— Елізо, а як це ти чаклуєш магією? Для цього треба з народження бути обдарованою, чи кожен може таке робити? — поцікавився Свен.
— Тут річ у вірі. Я щиро вірю й прошу Творця надати мені сили — і все відбувається. Можливо, потрібно мати якийсь зв'язок із Ним від народження, — щиро відповіла дівчина.
— Тобто ті паладини Ордену теж користуються силою Творця? Вони ж не вірять у Нього і вважають це єрессю, — зауважив Шейн.
— Все-таки народжуються люди зі схильностями до містичних сил, адже всі паладини Ордену мають унікальні вміння. Наприклад, сер Болдуін Ферденський, один із Шести Воїнів Пантеону, наділяє свій щит "святою" силою, і жодна атака не може пробити його, — відповів Ллін.
— Так, це так. Кожен Святий Паладин — лише чаклун, яких у світі повно, просто серед людей їх найменше, — доповнила сестра церкви.
— Ось воно як... А я думав, може, теж спробувати вашу містичну силу, — задумливо висловився Свен.
— Свен, Творець створив тебе не для містичних сил. Ти чудовий воїн, — з повагою відповів Ллін.
Свен нічого не відповів, а лише задумливо хмикнув.
Після вечері від оленя залишилося небагато. Свен запропонував залишити м'ясо тут як підношення Творцю, але Еліза заявила, що це ні до чого. Так вечір і скінчився: друзі заснули в наметі всі, крім Шейна — Ллін поставив його в дозор під приводом "набратися досвіду", хоча зброєносцю здалося, що лицар хоче просто помучити його вночі.
Друзі спали всю ніч у спокої, навіть Шейн через кілька годин кинув своє завдання і заснув, спершися на свій спис. І це зіграло злий жарт зі всією командою. Шум у кущах розбудив зброєносця, але той побачив лише кінець кийка, що летів йому в обличчя; після такого удару хлопець упав непритомний.
Свен розплющив очі, коли в таборі вже нишпорив натовп озброєних волоцюг, які копирсалися в речах і злякали коня. Як виявилося пізніше, це були бандити, головорізи та інші сумнівні особи. Щойно він вийшов із намету, на обличчях ворогів з'явилося здивування, змішане зі страхом. Один із них, не роздумуючи, кинувся з відібраним у Шейна списом на берсерка. Свен схопив зброю однією рукою, вирвав її з рук нападника й ударив дерев'яним держаком в обличчя, вибивши кілька зубів. Швидко оглянувши обстановку навколо, Свен заревів від злості й кинув спис у ще одного ворога. Зброя встромилася в живіт, і той заревів від болю. Два боєздатні грабіжники дістали свої кийки й зі страхом на обличчі почали повільно відходити.
З намету вискочив Ллін, який ще не встиг одягнутися, але вже тримав меч у руці. Побачивши боягузливих негідників, він рвонув їм назустріч. Одного лицар одразу спробував проткнути вістрям свого меча, але ворог вчасно відбив лезо вбік і з усієї сили вдарив Лліна кулаком в обличчя. Відсахнувшись, Ллін краєм ока помітив, як противник кинувся тікати в ліс.
— Ну й нехай, залишився останній, — промовив Ллін. Другий грабіжник теж дивом блокував різні удари мечем своєю палицею, хоча та вже майже розвалювалася. При наступному блоці Ллін штовхнув противника ногою — той не втримався й упав на коріння дерева поруч. Повалений ворог хотів було благати про пощаду, але йому не дали шансу, і з ним покінчили в той же момент.
— Гей, Свене, це всі вороги? — запитав Ллін, розігрівшись у бою.
— Так. Вони сильно вдарили молодого. Сподіваюсь, із ним усе буде добре, — зі співчуттям сказав здоровань.
— Зараз перевірю його, а ти займися цим недобитим бандюгою, — Ллін вказав на людину, яка корчилася від болю і з якої вибили передні зуби.
Після цього Ллін підійшов до пораненого, щоб перевірити стан зброєносця. Ніс зламаний, брову розбито — нічого смертельного.
— Тепер обличчя як у справжнього воїна, — усміхнувся лицар.
— Гей, що за шум? — Еліза з заспаними очима вийшла на вулицю, не відразу розуміючи, в чому справа.
— Ну й вигляд у тебе — ти щойно прокинулася? Та тебе, мабуть, ціла армія демонів не розбудила б, — засміявся Ллін.
— Це не важливо. Важливо те, що через ці ваші відпочинки наша місія могла закінчитися цієї ночі, — чи то через жарти, чи то через напад дівчина була вкрай не в дусі.
— Досить сваритися. Давайте збирати речі, бо хто знає, скільки таких ще бродить навколо, — дав слушну пораду Свен.
— Так, треба розбудити цього ледащо, — Ллін почав легенько бити зброєносця по щоках, щоб той отямився.
— Ого, виглядає не дуже добре. Дай я його вилікую, бо ти його зовсім поб'єш, — занепокоїлася за Шейна Еліза.
— Нічого серйозного, — відповів Ллін. — Швидше за все, сам спати ліг. — Усміхаючись, він махнув рукою й пішов одягати обладунки та збирати табір. Сестра помолилася Творцеві, щоб Шейн піднявся на ноги вже з цілим і неушкодженим обличчям.
— А ти хочеш вилікувати свою розбиту брову?
— Це ні до чого, — категорично відповів Ллін.
— А? Вже сніданок? — після молитви почувся слабкий голос зброєносця.
— Так і знав, що ти навіть не зрозумів, що на табір напали! Сьогодні без сніданку всі, бо в кущах ходять усілякі. Ти не вдома в ліжку, піднімайся, швидко! У нас найважливіша місія — виконати волю Його, — Ллін став схожим на солдатського офіцера, який застукав п'яного рядового поза табором.
— Слухаюся! Що робитимемо зараз? — зброєносець одразу скочив на ноги.
— Давай, збирай намет у рюкзак, а Свен і Еліза приведуть себе до ладу, бо на них уже без сміху дивитися неможливо. На збори — пів години. Годинника у нас немає, тому як я відчую, так і пройде пів години.
Всі члени загону взялися за справи, і коли сонце вже повністю зійшло, друзі були готові вирушати далі, але тепер з рюкзаками за спиною. Вийшовши на дорогу, команда продовжила рух у напрямку Підгірського царства. По дорозі потрібно було поповнити запаси, адже невідомо, скільки доведеться блукати лісами Лісового Народу.
— Сер лицарю, а скільки нам ще йти до найближчого міста? — поцікавився Шейн.
— У тебе після удару по голові ще питання утворюються? Добре, що ти хочеш удосконалюватися. Для лицаря найголовніше — вчитися, вчитися на своєму й чужому досвіді, прагнути до знань цього світу і, звичайно ж, вірити в істинність і праведність своєї справи. Ми створимо новий світ! Поки ми виконуємо священну місію, єпископ шукає послідовників, які допоможуть нам у створенні нації істинної та праведної, — Ллін, як завжди, перейшов з однієї теми розмови на іншу.
— Ви хочете створити країну, де вірять тільки у вашого Творця? А прості люди, які вже живуть в Імперії? На їхню думку ви не хочете зважати? І хто буде королем вашої країни? Ти, Ллін? Керівник цілої нації має вміти розбиратися в політиці, а це набагато складніше, ніж махати мечем, — відповів Свен.
— Мій батько вже продумав це. Він поставить раду єпископів на чолі Теократії, — почала розмову Еліза.
— Сер лицарю, ви підтримуєте рішення єпископа створити справжню революцію? — продовжив цікавитися Шейн.
— Якщо це допоможе розкрити людям очі на істину всесвіту, то я готовий пожертвувати всім.
Вітер розвівав закріплений на шиї Лліна святий вимпел, і при сонячному світлі здавалося, що той світиться. Еліза вважала це добрим знаком і жестом прихильності Творця. Ще кілька хвилин друзі обговорювали майбутнє, з кожним кроком невпинно наближаючись до нього. Лісова дорога закінчувалася і переходила в зелений степ: прекрасні рівнини, місцями прикрашені фермерськими полями, невеликі села на горизонті, зграї птахів у небі та сонце, що лагідно гріло.
— Сьогодні чудова погода. Елізо, ти колись помічала шурхіт у цій високій траві? Це миші-полівки бігають і збирають зернятка та насіння, а потім несуть до своїх родин. У кожного має бути сім’я… Знати, що на тебе чекають удома, що тебе підтримають у важку хвилину. Близькі люди — це справжнє щастя, — знову заговорив Шейн до святої сестри.
— У тебе немає батьків? Вони ж теж близькі люди. Мій батько завжди підтримував і піклувався про мене. А про власну сім’ю ще рано думати — спочатку потрібно виконати святу справу, а потім уже про це дбати, — відповіла дівчина.
— Батьки — це рідне, те, що в тебе одразу з дитинства. А я говорю про те, що треба виборювати й створювати самому.
— Тобто для тебе створити сім’ю — це просто мета? Я вважала тебе не таким неприємним мерзотником. І не забувай, що далеко не в усіх є батьки.
— Стій, ти неправильно мене зрозуміла, я мав на увазі...
Після цього до полудня між ними не проскочило й слова.
— Слухайте, я особливо не снідав, а сонце вже майже в зеніті. Пропоную зробити привал, — запропонував зброєносець.
— А ти маєш рацію, непогана ідея, — підтримав хлопця Свен.
— Але тоді ми можемо не встигнути дійти до найближчого села до настання темряви. Уночі незнайомцям не дуже довіряють, — Еліза продовжувала суперечити Шейну.
— Може, досить вам гризтися? Цілий день слухати ваші суперечки вже стає нестерпно. Елізо, ти ж така сама людина, як ми. Невже тобі не хочеться поїсти? Тим паче тут таке чисте повітря, легке, не застійне, як у лісі, де я жив, — докірливо звернувся до неї Свен.
— Думаю, всі зрозуміли. Давайте розкладемося і подивимося, що ми можемо зробити, — сказав Ллін, скидаючи рюкзак із плечей.
Запасів було небагато: кілька яблук, трохи вчорашнього м’яса, кілька овочів і маленький шматок сиру.
— Цього має вистачити на день, а далі як жити? — з побоюванням запитав Шейн.
— За планом, сьогодні вночі ми дійдемо до села, де зможемо купити достатньо припасів для подорожі до міста гномів, — відповів Ллін, сиплячи всі свої знання.
— Ось це справжній лідер команди: завжди є план і міцно слідує йому, — похвалив лицаря Свен.
— А я думаю, що ми не до кінця вірні своїй меті. Ми, наче якась гільдія мандрівників, що ні до чого не прагне. "Досліджувати світ і розгадувати таємниці, не думаючи про час" — це їхнє кредо. А нам треба якнайшвидше повернути в цей світ віру в Творця!
— Знову ти про це, дівчинко? Я думав, ми вже все обговорили.
— Гаразд. Ллін — наш обраний, усі провали та успіхи на його совісті, — Еліза розвела руками і демонстративно відвернулася.
Команда зварила овочевий суп, закусила м’ясом і рушила далі в дорогу. Вітер уже вщух, і стало досить спекотно. Поля навколо здавались неосяжним океаном, а звірята, що шаруділи в траві, і невеликі птахи, що злітали з заростей, видавалися рибками в цьому "морі".
— Дивіться, корова! А он ще одна! І вони живі! — вигукнув Шейн.
— Ну, корова та й корова. Що з того? — відповіла Еліза без особливого інтересу, але все ж розглядала тварину з цікавістю.
— Згодом звикнеш. Я з учителем часто рятував ферми від раптового нападу демонів. Там і корови, і кози, і кури, і гуси… Кого там тільки не було, — розповів Ллін.
— Мабуть, поряд якась ферма. Може, й на річку вийдемо, — зауважив Свен.
Попереду з’явився міст через невелику річечку. Не встигла команда дійти до середини, як з-під мосту пролунав хрипкий голос.