Жодна мандрівка не буває нудною

Дійшовши до головного міського собору, де і вів свою службу Валентин пара зупинилася.

— Шейне, постривай трохи на вулиці, я повинен поговорити з єпископом віч-на-віч. — звернувся до зброєносця Ллін, та похлопав того по плечу.

Хлопець схвально кивнув. Лицар увійшов до собору і там на нього вже чекав Валентин із молодою і досить гарною дівчиною.

— Ах Лліне, я радий бачити тебе тут і зараз. Перед тим, як піти, я даю тобі благословення Творця. Пам'ятай, не втрачай його знак, не забувай про свою мету! — Єпископ зробив невелику паузу, оглянувся навколо та продовжив вже більш тихим голосом. — Ти можеш вважати це недовірою але, я хочу, щоб моя дочка, Еліза пройшла цей шлях із тобою. Вона простежить і наставить тебе на праведнвий шлях, якщо ти зійдеш з нього. — Єпископ вказав рукою на дівчину, що стояла поряд із ним в одязі священного охоронця, що являв із себе сірий халат і закріпленим на грудях ремінцями пластиною. За спиною в неї висів короткий лук, весь пояс був обвішаний підсумками із маленькими склянками. — Вона в мене розумниця і рукодільниця, дуже любить робити різноманітні стріли, і взагалі захоплюється стрільбою з лука. Вона явно не завадить цьому небезпечному шляху. — сповнений гордості за свою доньку розповідав Валентин. — Між іншим, вона сама напросилася в цей похід, тож я не міг залишити тебе без священнослужителя та довіреної людини.

— Так, я готова віддати цьому походу свою душу і тіло заради Творця. — Її блакитні очі буквально сяяли ентузіазмом.

— Я не проти, думаю, з чудовую дамою явно буде веселіше подорожувати. – з глибокою повагою відповів Ллін.

Вийшовши зі святого місця, пара зустріла нудьгуючого Шейна, який чекав на вході штовхаючи камінці. Той впав у ступор, дізнавшись, що така красуня буде з ними весь час подорожі.

— Пані, ви незмірно прекрасні, такі прекрасні що наші очі не гідні бачити вас. Прошу скажіть своє ім'я. – звернувся до дівчини зброєносець, тендітно підхопивши її долонь.

— Ви так люб'язні сер. Я Елізабет, але ви можете звати просто, Елізо. – познайомилася з хлопцем дівчина, та поспішила відтягнути руку до себе. — Я обов'язково вам знадоблюся, і я вже давно мріяла про справжній похід у далекі землі. Тільки не кажіть це батькові. — поспішила сказати нова супутниця.

— О, ваш голос затьмарює навіть імператорських півчих птиць. Ми будемо раді вашій компанії більш ніж повній скрині золота. — Зброєносець не припиняв своєї хвалебної оди, чим змусив юну пані покритися рум'янцем від збентеження.

— Так, досить Шейне. Ми тут зібралися заради великої справи, ми вже маємо бути на виході з міста, а не на порозі собору. Час у дорогу! – приструнив солодкий язик зброєносця Ллін.

Місто було сповнене різноманітних особистостей, там у провулку лежить чергова жертва кровожерливих банд, тут торговці скликають покупців, але сумки були повністю укомплектовані, а часу на висненя відносин не було, тому команда пропустила це все і пройшла за ворота у відкритий світ.

Ліворуч від дороги лежало озеро Лейнір, з якого ціле місто черпає питну воду. Вдалині бачилися села та кілька сторожових веж.

— Це ж столичний край, тут рідко зустрінеш богомерзьких істот, або ще якихось паскуд, тиша та гладь. — Зауважив Ллін своїм супутникам. Він помітив, що  ті стал більш смикливими і менш впевненими, як тільки їх команда тупила по широкій дорозі за містом. Ранкове сонце тепло гріло обличчя мандрівників, а вітер піддував у спину, ніби підштовхував команду у бік незвіданих ними земель. Місто за спиною все зменшувалося і зменшувалося, а степ все більше розвертав свою душу перед мандрівниками, показуючи все його мирне та світле життя.

— Ем, сере Ллін, а що це за накидка у вас на спині? – тільки но помітив предмет Шейн та підозріло подивився в обличчя лицаря.

— Це дуже важлива річ, вона здатна вказати шлях до святого артефакту на пошуки якого ми ідемо, він може навіть змінити цей світ на кращий. — з повною вірою в свої слова відповів Ллін.

— Ясно... А якого бога цей артефакт? Бога ельфів? — задумливо відповів хлопець та перевів свій погляд на дівчину. — Елізо, як ви почуваєтеся, ми пройшли вже досить багато, ваші ніжні і стрункі ніжки не болять від такого різкого навантаження?

— Насправді, слуги єпископів не прості монахи, ми вмілі воїни, що здатні захистити від багатьох небезпек верховного служителя. У кожному монастирі є цілий комплекс для обраних в охорону єпископа, але оскільки я його дочка, моя доля була вирішена наперед ще з народження. — гордо та з долею зневаги відповіла вона.

— Оце так. А я не знав, а ви сере Ллін? До речі, Елізо, не хотіли б ви дізнатися про мене більше? Наприклад, я єдиний син у сім'ї, у нас невеликий маєток і наша сім'я щодня жертвує гроші для церкви Пантеону. Як ви могли помітити, колір моїх очей дуже рідкісний, матінка каже, що самі боги дивляться на наш світ моїми очима, можливо, я дуже особливий. Втім, нехай я і зброєносець, але вірю, що зможу захистити вас, будьте в цьому впевнені! — Хлопець все вихвалявся перед новою знайомою, але тій він начебто здавався нецікавим.

— Шейне, досить мучити дівчину своєю чудовою автобіографією, у нас хрестовий похід, і ми залишаємо столичний край. Шукай єрись і будь готовий до засідок. Все-таки прикордонний регіон, а ще темний ліс попереду. – попередив свого зброєносця Ллін.

І справді, тут навіть вітер став грубішим, а тварини почали рідше зустрічатися, а якщо й зустрічалися, то вони були обережніші ніж раніше.

— Ми несемо знак Творця. Ми не повинні боятися жодної небезпеки, адже справа наша права. – вигукнула Еліза у відповідь до зауваження лицаря.

— Якого Творця? Елізо, ви ж служительниця Пантеону. Кому, як не вам не знати, що серед божественних немає ніякого творця. – відповів їй Шейн.

— Шейне, я тобі ще не розповів... Я спробую тебе просвітити. – почав пояснювати хлопцю Ллін.

— Зачекайте, Світлоносний. Моє завдання, як ченця, просвітити цю неосвічену людину, в таборі я дам йому один зі святих томів, а зараз обійдемося історією про створення світу Ним. — Еліза взяла слово на себе.