Знайомство з Лліном

Смертні народжуються не рівними, і так буде завжди. Ллін Крізер був не простим сином не простого дворянина. Нехай і зброєносець, але вже здібний воїн і вмілий стратег, якого дуже цінують у святому блоці передового лицарського ордена Червоний світанок. У ті часи Імперіум Гнісс, що повністю контролювала північну частину континенту, була дуже толерантна до інших рас, таких, як гноми або різноманітні ельфи, вона мала дуже добрі стосунки з Підгірським царством на південному заході та Лісовим народом ельфів, що контролював прикордонну територію з демонами у центрі континенту. Але досить часто серед простого люду, особливо на сході країни, формувалися групи та спільноти, які не бажали ділитися житлом та роботою з не такими, як вони і чисельність таких думок тільки росло.

Але повернемося до Лліна, він півмісяця вчився і просвічувався у Валентина, єпископа віри Пантеона Шести. Другу половину він витрачав на тренувальному полі у свого наставника і пана лицаря - сера Хельдебранда Фрікського. Іноді, хлопець разом із ним ходив на каральні місії у дикі землі демонів де було багато нагод навчитися новому і побачити світ. Весь час він ревно самовчився у пізнаннях і майстерності меча, щоб стати справжнім лицарем і продовжити справу свого батька. Усі покладали на нього великі надії.

Через рік, Ллін удостоївся честі стати справжнім лицарем святого блоку передового лицарського ордену Червоний світанок, для цього йому довелося поїхати до штабу ордену, що розташовувався в Оркелані - місто, що стоїть на сході від столиці за гірським хребтом Мережових гір. 

Однак, юнак не відчував радості чи гордості, він лише розумів, що тепер йому відкриті нові справи та знання, які ще треба зробити та вивчити, щоб відіграти більш велику роль в Імперіумі, ніж стати черговим головою ордена, як його батько. У день присвячення, Ллін і Хельдебранд усю ніч провели у столичній таверні, святкуючи та веселячись на всі гроші. Наступного дня, Ллін попрямував із добрими звістками до свого духовного наставника. І там, у храмі його рідного прикордонного міста Маллідон відбулася розмова, яка направить його долю до великого звершення. Там, майже в самому центрі міста, стояла кам'яна церква за вискою двіницею, за високою кам'яною огорожею був розкішний сад, але незважаючи на перешкоди, запах квіт одорманював всіх перехожих. У іншому кінці саду розташовувалися великі келії, краї даху всієї будівлі прикрашали вже замшелі горгульї. Над входом було зроблене різнокольорове вінтажне вікно з сюжетом шести героїв, які заснували Імперіум, а два людських героя стали імператором та імператрицею цих земель. Ллін в свою чергу не довго любовався архітектурою, він постукав у двері вісім разів а потім, сповнений наснаги, увійшов у темні приміщення церкви.

У самому центрі, перед алтарем стояв єпископ, по його погляду можна було здогадатися, що він вже чекав приходу свого учня. Лицар підійшов до ньго майже впритул та вже почав щось казати, однак Валетин першим розпочав розмову.

— Ллін, бачу тепер ти готовий, дізнатися правду, але спочатку скажи мені, які відносини нашої країни з іншими расами? — Єпископ важливо ходив з боку на бік, дивлячись на свого учня зверху вниз.

— Імперіум не бачить сенсу ворожнечі з іншими расами, окрім демонів, на півдні. — прихиливши коліно та схиливши голову впевнено відповів Ллін.

— Правильно, саме не бачить... Але ми покажемо імператору та його Раді Сенату пальцем на наростаючу загрозу з боку інших країн. — він зробив невелику паузу, щоб перевести своє дихання. — Всі ці нелюди... Вони нашому справжньому Творцеві неприємні і він шкодує про їхнє створення. Чому я навчав тебе весь цей час щодо нашої віри?

— Що Пантеон Шести Героїв є лише жалюгідною помилкою, існує багато доказів, що Творець - один і його сила незрівнянно вища, ніж можуть уявити служителі Архієпископа. — Так само без краплі роздумів з тією ж впевненістю відповів новий лицар.

— Можливо ти чув різне про Пантеон у своєму ордені, можливо, ти міг відступитись від істинної віри, але тепер я бачу, що ти залишився вірним Йому. Ти справді готовий дізнатися правду... Всі інші раси повинні зникнути, таке бажання Творця, щоб люди були єдиними правителями Консиліуса, і ти станеш одним із пальців Його, що  тримають меч очищення Його. Іди за мною, проведемо ритуал, завдяки якому ти станеш усім тим, що я щойно сказав.

Лицар підвівся з колін і пішов за єпископом у спеціальну закриту кімнату, що веде до льоху. Валентин дістав з-під своєї мантії розписаний золотий ключ, що весь цей час непомітно висів на його шиї, та відкрив важкий металевий замок. Двері відчинилися і дали побачити те, що було не дано побачити більшості служителів церкви, невеликі сходи вели вниз, у невеликий зал де, як і в більшості льохів, несло вогкістю і було досить прохолодно, на стінах були вирізані якісь символи, більше схожі на демонічні, ніж божественні. Наприкінці цієї зали на стіні висів вимпел. На ньому був зображений золотий візерунок грона винограду на білому тлі. Під прапором розташовувався невеликий фонтанчик, джерело якого виривалося десь із глибини стіни.

— Це місце... — Ллін хотів дорікнути єпископу, що на стінах демонічні символи, але його перебили.

— Перед тобою – святий знак Творця. Виноград... Божественна рослина, це перша жива істота, яку створив Він. Це джерело – сік першого виноградного дерева і воно ще живе. — Єпископ деякий час дивився на збентежаного Лліна та багатозначно видихнувши продовжив свій монолог. — Можливо, тебе збентежили ці подібні демонічній говірці символи, але правда така, що демони мають більше спільного з Ним, ніж з іншими расами. Але люди, завжди були для нього ідеальним творінням, тому він так любить нас і хоче знищити інших, недосконалих істот, що його розчарували. Однак і люди іноді трапляються не досконалі: чаклуни, єретики та інші подібні, хто здатний осквернити людство. Усі вони мають бути стерті з Консиліуса. — Єпископ надривався у своїй промові, активно жестикулючі руками, а Ллін смиренно слухав слова наставника. — Тепер, повернемося до того, навіщо я привів тебе... пролий свою кров у джерело! — Єпископ дістав богато прикрашений довгий кинджал, який весь цей час лежав на дні фонтану. – Дай свою руку. — Ллін простяг свою руку до наставника, той безпорадно взяв його долоню і зробив поріз на ній своїм незвичайним інструментом. Краплі крові впали у фонтан, і вода почала фарбуватись у багряний. Після цього єпископ зрізав мотузки, що тримали вимпел на стіні і той упав у криваву воду. Валентин швидко дістав з джерельця візерунчасту тканину, у якого краї пофарбувалися в червоний колір.