Глава 2

- Агов, красуня! Прийди до тями, - наче крізь вату донісся до Соні голос угонщика.

Над її очима навис вчорашній незнайомець і посміхався. – Щось ти так на довго відключилася, я аж злякався!

-Де ми? – поцікавилася дівчина, вивчаючи місцевість навколо. Вона лежала на траві, а зверху вже легенько припікало сонечко.

-Навіть гадки не маю, - стенув незнайомець плечима. – Машина в'їхала в болото, прийшлося її залишити. Намагався тебе розбудити, а ти наче в кому впала. Ще як на зло твій телефон відрубився, неможливо визначити місцевість.

- А твій, де телефон? –поцікавилася заспана Соня.

- Це довга історія, при нагоді обов’язково розповім. До речі, мене звати Олег, - чоловік широко посміхнувся.

- Не скажу, що я дуже рада знайомству. Я – Софія, - пробурмотіла засмучена дівчина.

- Ну вибачай, я цього не хотів, просто це випадковий збіг обставин.

- Що будемо робити? – потерла вона очі, сподіваючись, що їй примарилася лісова місцевість. – І де мої речі: валіза та сумка?

- Мабуть залишилися в машині. На жаль, я не встиг нічого забрати з автівки, бо якщо б я тебе швидко не витяг звідси, ми були б вже в трясовині.

- Якщо б не ти, я б вже давно була на морі, - зло вигукнула дівчина. - Я все своє свідоме життя мріяла про море, бо ніколи там не була. Декілька років я збирала гроші на цю поїздку, а через тебе все пішло шкереберть.

- Софія, мені дуже прикро, але в житті не завжди все відбувається за планом, іноді в нього хтось вносить корективи, - важко зітхнув він. – Ти молода, тому ще разів сто там побуваєш! Так, досить лірики, давай вже рухатися в сторону житлової зони, оскільки без питної води у таку спеку ми довго не протягнемо.

Олег допоміг Соні підвестися з землі і вони попрямували через поле. Через годину пішої прогулянки, дівчина вже не витримала і перервала тривале мовчання.

 - Довго нам ще йти? Я вже втомилася. Давай трохи відпочинемо, - вона важко впала на траву, як мішок картоплі.

- А я щось і не подумав, що тобі буде важко йти на високих підборах, навіщо взагалі одягати незручне взуття у дорогу? Добре, двай трохи посидимо і в дорогу! – командним тоном промовив Олег.

Літній ліс заворожував своєю красою, зокрема пишною зеленню. Зайшовши глибоко до гущавини, вони відчули прохолоду та свіжість. Трохи згодом вони натрапили на велику суничну галявину, де зробили невеличку перерву, щоб поласувати ароматними ягодами.

- Чудовий, просто казковий ліс! А повітря, яке свіже, - блаженно посміхнувся Олег.

- Так, але мене це зовсім не тішить.

- Ти знаєш, коли я декілька днів посидів в неволі, то ковток свіжого повітря для мене зараз просто в кайф.

- Ого! Ти що втік з в’язниці? Але на зека ти не схожий…

- Ні, - посміхнувся він, - я адвокат, якого викрали бандити. Я взяв гроші за захист одного клієнта, щоб йому замість тримання під вартою застосували домашній арешт, але слідчий суддя вирішив інакше. Мій клієнт дуже розізлився і найняв хлопців, щоб вони провчили мене і в знак компенсації повернув їм сто тисяч.

- Нічого собі блокбастер! Ніколи не розуміла роботу адвоката в частині захисту злочинців, які вбивають людей, бо потім за гроші вони залишаються безкарними.

- Це на перший погляд. Насправді, місія адвоката захищати в першу чергу людину, тобто особистість, щоб її права не були порушені, а потім вже дається оцінка його діям.

- А від чого ж ти захищав цього злодія, якого суд закрив?

- Він займається бізнесом, пов’язаним з нерухомістю, будує житло по всій Україні: і в Хмельницькому, і в Києві, і в Одесі… Його звинувачували у привласненні коштів, шляхом зловживання службовим становищем..

- А ти де працює? І куди тебе вивезли?

- Працюю я в Києві, а ось куди мене вивезли ці виродки не знаю. Ну година їзди від Києва точно, мабуть кілометрів сто, не менше.

- А як же ти опинився на заправці?

- Не повіриш, дивом. Мене протримали в заручниках три дні в якомусь покинутому будинку. Зі мною постійно сиділо двоє молодиків. Потім один з них десь поїхав і не повернувся. Інший же, дуже нервовим виявився: в нього закінчилися сигарети і посидівши декілька годин без куріння, він не витримав і поїхав на заправку разом зі мною. Щойно він вийшов з машини, я рванув до тебе у джип, бо помітив, що твій водій залишив ключі у запаленні автівки.

- Оце так історія, - важко зітхула дівчина. – Добре, пішли далі.

- Стій, не рухайся, - вигукнув раптом Олег, - позаду тебе повзе гадюка