Глава 36: Прибуття

На наступний ранок, коли перші промені сонця почали проникати крізь вікна автобуса, компанія потроху почала прокидатися. Марінет, витягуючи руки, позіхнула і поглянула на Хуо, який теж виглядав сонним. Мей, хоча і виглядала трохи втомленою, швидко привела себе в порядок, адже, як завжди, хотіла виглядати бездоганно. Міла, яка весь цей час залишалася нерухомою, щоб не розбудити Реян, сиділа зі спокійною усмішкою на обличчі. Її подруга досі міцно спала на її колінах, обхопивши ковдру. Ліана, помітивши це, жартома прошепотіла:
- Що ж, схоже, ти стала її улюбленою подушкою
Міла тихо засміялася:
- Мабуть, це краще, ніж якщо б вона взагалі не спала
Ада, яка весь цей час уникала зустрічатися поглядом із Реян, тільки краєм ока поглядала на неї. Вона помітила, наскільки мирним і безтурботним було обличчя Реян у цей момент, але вирішила не втручатися
- Сніданок будемо в автобусі чи чекати наступної зупинки?, - запитав Керн, трохи протираючи очі
- Наступна зупинка за годину, думаю, зачекаємо, - відповіла Мей, розглядаючи карту
Реян все ще залишалася в обіймах сну, і, попри рух автобуса та шепіт навколо, її нічого не турбувало. Міла тихенько провела рукою по ковдрі, прикриваючи плечі подруги, щоб вона не замерзла, і продовжувала сидіти, дивлячись у вікно. Ранок тривав, і всі в автобусі готувалися до нового дня, кожен зайнятий своїми думками, але навколо Реян створювалася якась невидима аура спокою, яка впливала на всіх

За 20 хвилин до чергової зупинки Реян нарешті прокинулася. Вона підняла голову з колін Міли, розтерла очі й трохи сонно озирнулася. Її погляд зустрівся з Мілиним, яка лагідно посміхалася
- Як спалося?, - тихо запитала Міла
- Нормально, - коротко відповіла Реян, прибираючи ковдру й сідаючи прямо. Її волосся трохи розтріпалося під час сну, але вона навіть не звернула на це уваги
Марінет, яка сиділа попереду, повернулася до них:
- Ти точно королева сну, Реян. Ми всі вже давно прокинулися, а ти тільки зараз
Реян лише злегка кивнула у відповідь, але не стала нічого відповідати. Вона дістала навушники й телефон, але поки що не вмикала музику. Мей звернулася до всіх:
- Зупинка буде за 20 хвилин. Тож можна почати думати, що хочемо купити чи куди піти на перекус
- Сподіваюся, там буде чай, - пробурмотів Керн, витягаючи ноги
Ада крадькома глянула на Реян, помітивши, як та розчісує пальцями своє волосся, щоб привести його до ладу. Хотіла щось сказати, але знову не наважилася. Реян, відчуваючи погляд, швидко обернулася до Міли:
- У мене є вода?
- Є, я бачила, ти купувала вчора, - відповіла Міла й дістала з її рюкзака пляшку
Реян тихо подякувала й зробила кілька ковтків, остаточно приходячи до тями після довгого сну

На черговій зупинці всі пасажири вийшли з автобуса й попрямували до заправки. Там була вбиральня та невеликий магазин. Компанія дружно вирішила скористатися можливістю, щоб трохи освіжитися та перекусити. Кожен по черзі зайшов у вбиральню, а потім зупинився біля стійки в магазині, обираючи сніданок. Більшість узяла бутерброди й чай, щоб зігрітися прохолодним ранком

Реян, підійшовши до стійки, мовчки замовила собі каву. На відміну від інших, вона не купила жодної їжі, хоча Міла й запропонувала:
- Може, візьмеш щось поїсти? Хоча б печиво?
- Не хочу, - коротко відповіла Реян і швидко відвернулася
Ада, стоячи неподалік, лише зітхнула, спостерігаючи за нею. Міла знову спробувала:
- Слухай, ми ж ще довго їхати. Може, пізніше зголоднієш?
Реян лише похитала головою, узяла свою каву та вийшла на вулицю, трохи віддалившись від решти. Вона повільно пила напій, тримаючи стакан обома руками, й дивилася вдалечінь, ніби заглиблена у свої думки

Коли всі зібралися біля автобуса, Ада знову глянула на Реян, яка стояла осторонь, але нічого не сказала. Через кілька хвилин усі зайняли свої місця в салоні, й автобус продовжив свій шлях до Ентропії

Автобус рушив у дорогу, і компанія, щоб розважитися, запропонувала пограти в гру "Слова". Правила були простими: кожен називав слово, яке починається на останню букву попереднього
- Давайте, я почну!, - весело заявила Мей. - Сонце!
- Евкаліпт, - підхопив Керн
- Троянда!, - додала Марінет із посмішкою
Гра тривала, викликаючи сміх і жваві обговорення. Усі активно брали участь, крім Реян. Вона, як і раніше, сиділа біля вікна, у своїх навушниках, відгородившись від загальної метушні. В її очах відбивався пейзаж, що пробігав за вікном: густі ліси, невеликі села, рівнини, осяяні ранковим сонцем. Міла кілька разів поглядала на Реян, але не наважувалася її турбувати. Ада, хоча й брала участь у грі, не могла не кидати час від часу короткі погляди в бік Реян, помічаючи її відстороненість
- Реян, а ти не хочеш зіграти?, - нарешті запитала Міла, повернувшись до неї
Реян ледь помітно похитала головою, навіть не знімаючи навушників. Її думки, здається, були десь далеко
- Нічого, - тихо сказала Міла. - Можливо, пізніше
Гра продовжувалася, автобус наповнювався сміхом і розмовами, але для Реян все це звучало приглушено, як фон до її власних роздумів, що вирували в голові. На черговій зупинці всі вийшли, щоб трохи перепочити й пообідати. У невеликому кафе при заправці кожен замовив собі гарячий суп, щоб зігрітися після довгої дороги. Реян теж вийшла, але залишалася мовчазною. Сівши за загальний стіл, компанія активно обговорювала щось, сміялася й будувала плани на вечір:
- Думаю, коли приїдемо, треба трохи прогулятися, щоб розім’яти ноги, - запропонував Керн
- Ой, точно! І заодно подивимося, чи все готово до весілля, - додала Мей із посмішкою
Реян, яка сиділа на краю столу, спокійно їла свій суп, не знімаючи навушників. Вона ледь звертала увагу на те, про що говорять інші, слухаючи музику та дивлячись у вікно кафе. Її мовчання не залишилося непоміченим
- Реян, а ти що думаєш?, - раптом запитала Марінет, нахилившись ближче
Реян злегка здригнулася, зняла один навушник і запитально поглянула на Марінет, не розуміючи, про що йдеться. Марінет посміхнулася:
- Ми тут вирішуємо, чи варто нам усім прогулятися після приїзду. Що скажеш?
- Як хочете, - коротко відповіла Реян і повернулася до свого супу
Міла обережно торкнулася її руки:
- Ти точно нормально себе почуваєш?
Реян кивнула, намагаючись не показувати своїх емоцій, і знову одягнула навушник. Ада, яка сиділа через стіл, мовчки спостерігала за Реян, відчуваючи тяжкість від її відстороненості