Глава 35: Поїздка до Ентропії

Коли всі зібралися біля входу до академії, атмосфера була наповнена передчуттям поїздки. Мей і Хуо виглядали особливо щасливими - весілля наближалося, і це відчувалося в кожному їхньому русі. Коли настав час розсаджуватися в транспорті, пари розподілилися природно: Керн з Марінет, Мей з Хуо, Міла з Ліаною. Ада, помітивши, що їй доведеться сидіти поруч з Реян, відчула суміш надії і хвилювання. Реян, побачивши це, одразу відчула дискомфорт. Вона вирішила діяти без зайвих розмов. Витягнувши аркуш паперу, вона швидко написала кілька слів і передала записку Мілі:
- "Сядь зі мною, будь ласка."
Міла, помітивши прохання, мовчки кивнула і пересіла поруч з Реян. Це рішення не викликало запитань у компанії, але Ада виглядала пригніченою. Їй довелося сісти поруч із Ліаною, яка постаралася підтримати її легким жартом, щоб розрядити напруження

Протягом усієї дороги Реян залишалася мовчазною, слухаючи музику в навушниках і не беручи участі в розмовах. Міла теж не намагалася порушити її тишу, розуміючи, що для Реян зараз важливо мати простір. Ада ж, сидячи ззаду, не зводила погляду з Реян, сподіваючись хоча б на короткий момент уваги. Але Реян навіть не озирнулася. Подорож обіцяла бути довгою - не тільки через відстань до Ентропії, але й через напругу, яка панувала між двома серцями, що все ще залишалися нероздільними, хоч і віддаленими

Дорога до Ентропії справді була довгою - кілька годин їзди через мальовничі місцевості, що змінювалися від густих лісів до широких полів. У салоні мікроавтобуса панувала особлива атмосфера: хтось розмовляв, сміявся, інші дрімали чи дивилися у вікно, насолоджуючись краєвидами. Мей і Хуо виглядали щасливими та захоплено обговорювали деталі весілля. Марінет і Керн переглядали книги, які взяли із собою, в той час як Ліана та Міла грали в настільну гру на планшеті по інтернету. Реян залишалася у своєму куточку, слухаючи музику в навушниках. Міла, яка сиділа поруч із нею, намагалася підтримувати комфортну мовчазну компанію, час від часу поглядаючи на неї, щоб переконатися, що з подругою все гаразд. Ада ж, сидячи позаду Реян, була тихою і задумливою. Вона весь час крадькома дивилася назад на Реян, але не наважувалася щось сказати чи підійти. Її серце стискалося від суміші провини та туги

Коли автобус зупинявся на короткий відпочинок, всі виходили розім’яти ноги. Реян трималася трохи осторонь, прогулюючись окремо від інших, а Ада, попри бажання підійти, лише з відстані спостерігала за нею. Довга дорога стала випробуванням для всіх, але особливо для двох людей, які не могли знайти спільну мову, незважаючи на сильні почуття, що продовжували їх пов'язувати. Ентропія була вже близько, і кожен думав про те, що принесе цей візит

На одній із зупинок, коли всі вийшли перепочити, Реян вирішила все ж покинути автобус. Вона швидко попрямувала до вбиральні, тримаючись осторонь від інших. Після цього вона зайшла до невеликого магазину поруч із зупинкою, вибрала пачку улюбленого печива та пляшку води. Всі її дії були зосередженими, наче вона прагнула зробити все якомога швидше, щоб уникнути зайвої уваги. Коли Реян вийшла з магазину, вона побачила, що більшість компанії ще спілкується на вулиці або купує щось для себе. Не зупиняючись і не звертаючи ні на кого уваги, вона повернулася до автобуса й сіла на своє місце, одразу вдягаючи навушники

Через деякий час решта компанії теж повернулася до автобуса, несучи з собою напої, снеки та гарний настрій. Керн розповідав веселу історію, Мей і Хуо ділилися жартами, а Міла та Ліана обговорювали цікаві місця, які вони бачили по дорозі. Реян залишалася зануреною у свої думки, тримаючи на колінах пачку печива. Міла, сидячи поруч, іноді поглядала на неї, але нічого не казала, відчуваючи, що подрузі потрібен час і простір

Автобус рушив далі, і знову всі поринули у свої справи: хтось спав, хтось розважався, а хтось насолоджувався краєвидами за вікном. Довга дорога продовжувала тягнутися, але з кожним кілометром вони ставали ближчими до Ентропії, де їх чекали нові емоції та події

Коли почало сутеніти, і автобус огорнувся в м’яку темряву, компанія почала готуватися до нічного відпочинку. Усі діставали подушки та ковдри, щоб зручно влаштуватися на своїх місцях. Лише Реян не метушилася - вона заздалегідь підготувала свої речі ще перед виїздом і тепер просто сиділа у своєму кутку. Раптом, вперше за всю дорогу, вона звернулася до Міли, яка сиділа поруч:
- Можна лягти на тебе?
Міла, трохи здивована, але тепло посміхаючись, відповіла:
- Звісно, лягай
Реян пояснила коротко, з легким відтінком втоми в голосі:
- Сидячи я не можу заснути
Міла пересунулася трохи, звільняючи місце, і обережно поправила ковдру, щоб накрити обох. Реян нерішуче вмостила голову на плече подруги. Її тіло було напруженим, але поступово вона розслабилася, відчуваючи тепло і спокій поруч із Мілою. Міла не намагалася розпочати розмову, розуміючи, що Реян зараз потрібен відпочинок. Вона лише легенько поправила пасмо волосся подруги, щоб воно не заважало. Автобус наповнився тихими звуками коліс та рівним диханням тих, хто вже заснув. Поки всі дрімали, Міла лишалася на сторожі, тихо думаючи про те, як важливо підтримати Реян у її непростий період. Через деякий час, коли автобус продовжував свою довгу подорож, Реян почала ворушитися, намагаючись знайти зручніше положення. Врешті вона підвела голову і тихо, майже пошепки, сказала:
- Можна я ляжу на коліна? Так буде зручніше
Міла кивнула, легко усміхнувшись:
- Звісно, лягай, як тобі комфортно
Реян обережно влаштувалася на колінах Міли, підтягнувши ковдру ближче до себе. Її обличчя нарешті стало розслабленим, і дихання вирівнялося. Вперше за кілька днів на ній не було тіні тривоги. Міла, щоб не заважати, просто поклала руки на ковдру, дбаючи про те, щоб не турбувати подругу. Вона дивилася у вікно, спостерігаючи за нічними пейзажами, що пробігали за склом, і думала про те, як сильно змінилася Реян останнім часом