Глава 2.45: Воз'єднання чи розлука...

Настав день випускного балу. Сонячне світло м’яко проникало крізь фіранки кімнати. У кімнаті панувала особлива тиша - така, що буває лише перед важливою подією

Ранок
Марінет уже сиділа на ліжку, обережно розчісуючи волосся. Мей стояла біля дзеркала, поправляючи халат. Вони переглянулись
- Час піднімати Реян. Нам ще потрібно всіх підготувати…, - сказала Марі з усмішкою
- Угу. Реян!, - покликала Мей, наблизившись до неї й легенько торкнувшись плеча. - Вставай, сьогодні бал!
Реян не зреагувала. Її подих був рівним, але вона не ворушилася. Мей нахилилась ближче й несвідомо торкнулась до лоба. Раптом її посмішка згасла
- Марі…, - тихо, але серйозно сказала вона. - У неї жар… Дуже гаряча…
Марінет одразу підійшла ближче, обережно приклала свою долоню до чола Реян
- Вона ніби горить…, - стурбовано промовила вона. - Давай не будемо будити її різко. Може, просто перевтома...
Мей поглянула на Реян, в чиїх рисах вчорашня втома залишила чіткий слід. Її щоки були рум'яні не від сну, а від спеки. Вона тихо дихала, її брови трохи здригались - можливо, їй снилось щось важке. Марінет повільно підійшла до шафи:
- Зробимо так. Підемо на сніданок з Адею та з іншими. Нехай вона поспить. Якщо не полегшає - покличемо Арію чи медсестру
Мей кивнула
- Тільки… Я боюсь, щоб вона не зірвалась сьогодні. Це ж… сьогодні має бути особливий день
Марінет на мить затримала погляд на сплячій Реян
- Для неї особливим буде вже те, що поруч - ми. І ми все зробимо, щоб вона відчула себе в безпеці. Навіть якщо не зможе піти на бал
Мей обережно поправила покривало на плечах Реян і прошепотіла:
- Ми повернемося з сніданку - і подбаємо про тебе, обіцяю
Вони тихо вийшли, залишивши двері напіввідчиненими. А в кімнаті знову запанувала тиша. Тільки сонце лагідно торкалося обличчя Реян, ніби намагаючись розтопити той лід втоми, що збирався в ній останні тижні

У їдальні, де вже смачно пахло свіжою випічкою, яєчнею та фруктовими соками, Мей і Марінет приєднались до решти компанії. За столом уже сиділи Міла, Ліана, Ася, Джері, Керн, Шимі, Ліна, Лі Фен, Хуо - усі в хорошому настрої, збуджені передвипускним хвилюванням
- Сьогодні точно буде незабутньо!, - усміхалась Міла, крутячи в руках серветку
- Я бачив як прикрашають зал - просто казка!, - сказав Хуо, сьорбнувши кави
- І ще той сюрприз…, - загадково додала Ліна, на що всі переглянулись з посмішками
Серед цього передбалового хвилювання Ада уважно поглядала навколо - її очі ковзали по всіх, доки не спинились на Мей і Марінет
- А де Реян? Знову не снідає?, - спокійно, але з ноткою занепокоєння, запитала вона
Мей трохи завмерла, але відповіла звичним тоном:
- Спить. Втомилась учора
Марінет додала:
- Ми не стали її будити. Нехай відпочине
Ада на мить втупила погляд у чашку з чаєм. Вона знала, що зранку Реян не завжди їсть, але сьогодні - особливий день. І вона вже кілька днів помічала втому в її очах. Не сказавши більше ні слова, Ада тихо підвелась і вийшла з їдальні. Ніхто не спинив її - всі зрозуміли

Кімната зустріла її тишею й легким сонячним світлом крізь штори. Реян лежала на боці, злегка насупивши брови уві сні. Щоки були рожевими від жару, дихання - трохи важке. Вона виглядала втомленою, але й по-своєму мирною. Ада тихо сіла поруч, на краєчок ліжка, і обережно взяла Реян за руку. Вона не хотіла її будити, просто бути поруч. Минули хвилини. І ось - о десятій ранку - Реян злегка поворухнулась, скривилась і розплющила очі. Її погляд зустрів ніжну посмішку Ади
- Привіт…, - прошепотіла Реян хрипким, слабким голосом
- Привіт, кохана… Як ти?, - запитала Ада, не відпускаючи її руки
Реян заплющила очі ще на кілька секунд, ніби збираючись з думками, перш ніж відповісти
- Мені вже трохи краще. Просто… тіло гуде. В голові шумить
Ада поправила їй пасмо волосся зі лоба:
- Ти згоріла, Реян. І зараз головне - не бал. А ти. Твоє здоров’я
Реян ледве посміхнулась і стиснула її пальці у відповідь
- Якщо ти поруч… то я вже одужую
Ада ніжно поцілувала Реян у чоло, ще раз переконавшись, що їй не критично зле, і підвелась.
- Тоді я пішла. Побачимось на обіді. Якщо щось - одразу напиши, добре?
- Добре…, - прошепотіла Реян, киваючи і м’яко посміхаючись. - І не переживай, я ще покажу себе на тому балу, як слід…, - додала вона жартівливо, хоч і з видимою слабкістю в голосі
- Тільки не через силу. Я хочу, щоб ти була щаслива, а не втомлена
Ада вийшла з кімнати, а Реян ще кілька хвилин полежала, вдивляючись у стелю, ніби намагаючись зібрати сили. Потім повільно сіла на ліжку, прикрилась пледом і зітхнула. В її голові вже крутились думки про вечір, про те, як важливо не підвести ні Аду, ні себе. Але вона знала: головне - бути собою. І з тими, хто справді поруч

У їдальні по обіді панувала тиха, але помітна передвипускна метушня. Вся компанія вже сиділа разом - Ада, Мей, Марінет, Міла, Ліана, Шима, Керн, Хуо, Ася, Джері, Ріта, Ліна та Лі Фен. Вони ділились враженнями після коротких пар, обговорювали, хто що вдягне на бал, жартували й сміялись. Раптом двері їдальні відчинились, і всі погляди звернулись до входу. Реян повільно, але впевнено зайшла до зали. Вона виглядала трохи блідо, але очі - яскраві й зосереджені. На ній була легка сукня ніжного кольору, волосся зібране у звичний хвіст, а на обличчі - легка усмішка
- Реян!, - вигукнула Марінет, махаючи їй
Ада одразу встала й підійшла до неї
- Як ти?, - тихо спитала, дивлячись прямо в очі
- Тримаюсь. Заради тебе і всіх. Я ж обіцяла прийти
Ада м’яко обійняла її за плечі й повела до столу. Компанія тепло привітала Реян, навіть ті, хто зазвичай тримався стримано. Було видно, що всі раді бачити її знову в строю. Вони сіли разом. Хтось підсунув їй фруктовий сік і трохи теплого бульйону - легкого, але поживного. Ада тихенько прошепотіла:
- Якщо що - не доїдай, просто будь з нами
Реян кивнула. Її присутність сама по собі вже була спокійною відповіддю. В обідній залі було відчуття єдності. І хоча випускний ще попереду, вже зараз кожен з них знав: цей день буде особливим