Глава 2.44: Підготовка до балу

Настав новий тиждень - залишалося всього 7 днів до завершення семестру, навчального року та великого випускного балу. Атмосфера в академії стала зовсім іншою: хвилювання, підготовка, очікування і легка ностальгія змішувалися в повітрі. У коридорах лунали обговорення суконь, костюмів, запрошень, хтось писав останні контрольні, а хтось - репетирував танці в залах. Для старшокурсників цей період був особливим: прощання з роками навчання, друзями, рутиною… і водночас - початок чогось нового

У кімнаті Реян - як завжди, панував інший ритм. Вона ще не була повністю оговтана, та останні дні трималась більш зібрано. Ада підтримувала її щохвилини. Луна й Дамір уже встигли звикнути до ритму академії, а також - до нової сім'ї. Вони обожнювали бути поряд з Реян та Адою, і ці дні були сповнені нових відкриттів, навчання, ігор, любові. Попереду було чимало:
   - останні парні заняття
   - підготовка до балу (включаючи репетиції танців, вибір вбрання)
   - вирішення формальностей щодо усиновлення
   - внутрішні діалоги - хто куди піде далі, що буде після завершення академії
Для Реян ці дні стали перехідним моментом: між минулим, яке ще боліло, і майбутнім, яке ставало все чіткішим - з Адою, з Луною, з Даміром… і з мрією про справжню сім’ю

Сніданок
У їдальні ще панувала тиха, спокійна атмосфера. За столами сиділи учні, повільно прокидаючись, хтось позіхав, хтось вже бадьоро сміявся з жартів. Реян, хоч і мала звичку не снідати, цього разу сіла за стіл разом з Адою, Луною та Даміром. Перед кожним стояла тарілка з запашною вівсянкою з медом і фруктами (яблука, банани, чорниця), підрум’яненим тостом з сиром і зеленню, вареним яйцем, чашкою какао або чорного чаю на вибір. Луна та Дамір з цікавістю пробували страви, запитували жестами про назви інгредієнтів. Реян усміхалась, спостерігаючи, як малі відкривають для себе нове. Ада обережно стежила, щоб Реян бодай трохи щось з’їла - та та лише випила чай і пригубила тост. Поруч за іншим столом сиділи Мей, Марінет, Ліна, Ася, Міла, Ліана та інші з компанії. Іноді перекидались жартами між столами

Обід
Обід був більш гучним і активним. Їдальня була повна, і атмосфера відчутно змінилася: всі щось обговорювали - про бал, підсумки року, плітки, пари. Реян, Ада, Луна та Дамір сиділи з компанією: Мей, Марінет, Асею, Ліною, Мілою, Ліаною, Хуо та Керном. Обід складався з крем-супу з гарбуза з грінками, тушкованої курки з картопляним пюре та салатом з овочів, на десерт - пудинг із карамеллю або йогурт з ягодами, напої: компот, морс або мінералка. Луна та Дамір активно жестували з Ліною й Асею - їм було цікаво, що ті теж володіють мовою жестів. Вони сміялися, ділилися дрібними історіями. Реян майже не їла, лише погладжувала Даміра по голові, слухаючи розмови

Вечеря
Вечеря була вже більш спокійною. Небо за вікном темніло, лампи в їдальні світили м’яким жовтим світлом. Всі виглядали трішки втомленими, але задоволеними. Цього разу Реян випила кілька келихів шампанського - не сильно, але достатньо, щоб Ада схилилась до неї і прошепотіла:
- Може не при дітях?
- Це мене заспокоює, - відповіла тихо Реян
На столі були: паста з вершковим соусом і куркою, грінки з часниковим маслом, легкий салат з руколою і сиром фета, трав’яний чай або вода з лимоном. Луна мовчки їла й часто кидала погляди на Реян, ніби намагаючись зрозуміти її стан. Дамір, як завжди, їв із апетитом і жартував з Мей, яка сиділа поруч. Марінет час від часу обмінювалась поглядами з Адою, мовчки питаючи - “Все нормально?”. Вечеря завершилась спокійно, після чого всі разом поверталися в кімнату - з відчуттям, що день був насиченим, але попереду ще важливі події

Після вечері їдальня поступово спорожніла, і всі студенти розійшлися по своїх кімнатах. У повітрі вже відчувалась передфінальна тиша семестру - всі були трохи втомлені, але водночас і зворушені тим, що залишилось усього 7 днів до завершення навчального року. Реян, Ада, Мей і Марінет повернулись у свою кімнату. Луна й Дамір спокійно трималися за руки, трохи втомлені після емоційного і насиченого дня. В кімнаті панувала тиха, спокійна атмосфера. Реян, присівши на край ліжка, поглянула на малюків і лагідно сказала:
- Пора повертатись додому на ніч. Я вас дуже люблю
Вона взяла амулет, обережно зосередилась - і в кількох світлих імпульсах портал переніс Луну і Даміра назад у дитячий будинок, де їх уже чекала няня Марія Василівна. Реян переконалась, що вони безпечно прибули, що все гаразд, і з полегшенням видихнула. Ада підійшла і міцно обійняла Реян за плечі:
- Ти зробила правильно. Їм потрібен спокій і звичний ритм
Реян кивнула, але в її очах був сум. Мей і Марінет не стали порушувати момент - мовчки підтримали, кожна по-своєму: Мей принесла теплий плед, Марінет - зробила чай. Цей вечір мав завершитися без метушні - тихо, з думками про майбутнє

У кімнаті панувала тиха, затишна атмосфера. Після того як Реян повернула Луну і Даміра до дитячого будинку, вона присіла поруч з Адею, загорнувшись у плед. Мей і Марінет теж зручно вмостились на дивані - з чашками теплого чаю в руках
- Давайте трохи поговоримо…, - тихо промовила Мей. - Про життя. Про те, що було...
Марінет першою почала ділитися:
- Пам’ятаєте, як у першому семестрі я загубилася в бібліотеці на три години? Я думала, що знайшла секретний прохід у підземелля… а то була просто комора з мітлами
Усі засміялися. Реян навіть посміхнулась - вперше за день щиро. Ада додала свою історію:
- Колись у 13 років я намагалась самостійно пофарбувати волосся… вийшов зелений. І я два тижні носила капюшон навіть в класі
- Зелений? Тобі, мабуть, личив, - підморгнула Марінет
Мей розповіла історію зі свого дитинства, як одного разу загубилася на фестивалі, але врешті-решт знайшла себе завдяки хлопцю, який грав на скрипці
- Він просто грав - а я пішла на звук. Так я й знайшла своїх. Музика - це завжди мій орієнтир у світі
Реян спочатку мовчала, слухаючи всіх. Потім глибоко зітхнула і промовила:
- Я колись втекла з дому на день, бо думала, що мені ніхто не потрібен. А в той день мене знайшла Саян… І просто сіла поруч. Не сварила. Просто сиділа. Мабуть, з того моменту я почала вчитися довіряти знову…
У кімнаті настала хвилина тиші. Кожна з дівчат заглибилась у свої думки, згадуючи власні історії - сумні, веселі, складні, важливі. Цей вечір став особливим. Не через якісь гучні події чи пригоди, а через просте тепло - прийняття, спогади і близькість, яку вони створили між собою