Глава 2.43:

Темна ніч огорнула академію, і лише місячне світло ледь торкалося кімнати, пробиваючись крізь фіранки. Всі давно спали, окрім Реян. Їй стало жарко. Повільно, намагаючись нікого не розбудити, вона вибралась з-під ковдри, взяла м’яке покривало, яке лежало на стільці, й розстелила його на широкому підвіконні біля свого звичного місця. Іншим покривалом укрилась і спробувала заснути, дивлячись у небо за вікном. Але сон не йшов. Хвилин за двадцять її обличчя скривилось від болю - живіт почав боліти сильно, раптово, зсередини щось стискалось. Реян тихо зойкнула, притисла руки до живота й намагалась не збудити інших, але її важке дихання розбудило Аду
- Реян?.., - пролунав стривожений шепіт із ліжка. Ада миттєво підвелась і підійшла ближче. - Що сталося?
Реян зіщулилась, сидячи на підвіконні, і ледь чутно прошепотіла:
- Живіт… дуже болить…
Ада без вагань присіла поряд, обійняла її за плечі та поглянула їй в очі
- Треба щось зробити. Може, викликати когось?.., - Ада говорила тихо, але в її голосі вже було занепокоєння
- Ні… зачекай… може, пройде…, - стиха відповіла Реян, стискаючи покривало
Ада не відходила ні на крок, ніжно погладжувала Реян по спині й тихо шепотіла:
- Я з тобою. Я тут
І навіть попри нічну тишу та біль - Реян відчула, що не одна. Темрява ночі вже обійняла академію щільною ковдрою, та спокій знову був порушений. Реян відчула, що їй стає ще гірше. Шлунок стискалося, серце калатало. Вона різко підвелась і майже бігом кинулась до ванної кімнати. Коли двері зачинились, зсередини почувся звук блювання. На це прокинулась Луна. Маленька дівчинка стривожено сіла на ліжку й глянула довкола. Побачивши, що Ада сидить на краю ліжка, вона жестовою мовою запитала:
- Що трапилось з мамою Реян?
Ада, ще не зовсім отямившись, спробувала вгадати, але не зрозуміла. Лише обійняла Луну за плечі, притискаючи до себе. Та Луна вирвалась, стрімко підвелась і побігла до ванної на звук. Розчинивши двері, вона побачила, як Реян, схилившись над умивальником, ледве трималась на ногах. Без вагань Луна підійшла й обійняла Реян позаду - тихо, щиро, як вміла. Але Реян жестом показала, щоб Луна вийшла, і пошепки попросила:
- Поклич Аду…
Луна кивнула й побігла назад. Ада вже стояла, з тривогою в очах. Побачивши дівчинку, одразу пішла за нею до ванної
- Візьми мене… на руки…, - прошепотіла Реян, ледве стоячи
Ада не гаючи часу підхопила її, обережно несучи до кімнати. Реян тремтіла в руках, як осінній листок. На її щоках повільно текли сльози. Ада поклала її на ліжко й сіла поряд, не відпускаючи руки. Це вже збудило Марінет. Вона підвелась, позіхнула й, побачивши ситуацію, одразу запропонувала:
- Реян, Адо… лягайте на моє ліжко. Я з малими посплю. Так буде зручніше
Реян мовчки кивнула, голос їй зраджував. Ада допомогла їй перелягти, й дівчина щільно обійняла її, шукаючи хоч трохи тепла і спокою. Марінет вляглася на ліжко поряд з Луною та Даміром. Маленька Луна потягнулася до неї й взяла її за руку. Її пальчики були теплими, як і погляд. Це заспокоїло і Луну, і Марінет, і через десять хвилин обидві вже спали. Ада заснула приблизно через п’ятнадцять хвилин, тримаючи Реян в обіймах. А Реян - лише через півгодини, поступово втихаючи у теплій присутності тих, хто був поруч, хто любив

Ранок у кімнаті почався з легкої тиші, яку порушувало тільки спів пташок за вікном. Мей першою повільно розплющила очі. Привівши себе до тями, вона сіла на ліжку й поглянула навколо. Побачивши, що Ада з Реян сплять разом на ліжку Марінет, а Марінет - з Луною й Даміром - на ліжку Реян, вона мимоволі нахмурилась
- Що відбувається?.., - прошепотіла сама собі
У цей момент прокинулась Луна, а за нею - Дамір. Обоє потягнулись, злегка позіхнувши, й пригорнулись до Марінет, яка вже не спала. Вона обережно погладила Луну по голові, щоб заспокоїти, й підвелась з ліжка
- Мей, не хвилюйся, - тихо сказала Марінет, підходячи до неї. - Все гаразд, просто вночі сталося дещо… Реян стало погано. Її знудило, вона ледве трималась на ногах. Ада її доглядала. Луна злякалась, побігла за нею, обіймала її у ванній. Ми вирішили, що їм краще лягти разом, щоб Реян швидше оговталась
Мей зітхнула з полегшенням, хоча в її очах ще лишалась тривога
- Вона вже краще?, - спитала стиха
- Спить, - відповіла Марінет. - Але вночі сильно тремтіла. Ада її не відпускала ні на мить
Мей кивнула, обережно підійшла до ліжка, поглянула на двох дівчат. Реян спала, міцно притиснувшись до Ади, обійнявши її, наче боялась втратити. Ада спокійно дихала уві сні, не зрушуючи з місця
- Вони сильні, - прошепотіла Мей. - Але все ж… добре, що вони не самі

Незабаром Ада повільно прокинулась. Її повіки злегка тремтіли, перш ніж вона повністю відкрила очі. Першим, що вона відчула, було тепло Реян, яка все ще міцно притискалась до неї в обіймах. Ада не зрушувалась, намагаючись не потривожити її сон. Її пальці м’яко провели по волоссю Реян, і вона легенько нахилилась, щоб поцілувати її в лоб. Помітивши, що інші вже прокинулись і в кімнаті панувала тиха, але уважна атмосфера, Ада поглянула на Марінет і Мей, які вже сиділи поруч із Луною та Даміром. Їхні обличчя були сповнені турботи
- Як вона?, - прошепотіла Марінет, підходячи ближче
Ада тихо відповіла:
- Спала неспокійно. Плакала. Але заснула глибоко ближче до світанку. Думаю, скоро прокинеться
Луна, почувши голоси, підвелась із ліжка й підійшла ближче. Вона уважно подивилась на Реян, потім жестами запитала Аду:
- Вона вже не хвора?
Ада відповіла простим жестом:
- Трохи краще, - додавши легку усмішку, щоб заспокоїти дівчинку
Луна сіла на край ліжка біля Реян і поклала свою маленьку долоньку їй на плече, ніби хотіла передати частину свого спокою. Ада поглянула на це з ніжністю. В ту мить вона відчула - їхня сім’я вже почала формуватись, хоча ще стільки попереду. Ада взяла Луну та Даміра за руки, і вони втрьох пішли до ванної кімнати. Луна допомагала Даміру з милом, а Ада уважно слідкувала, щоб обидвоє вмились як слід. Після цього вона акуратно витерла їм обличчя рушничком, дбайливо, з теплом у погляді
- Молодці, - усміхнулась вона, поправляючи Луні пасмо волосся, що впало на лоб. - Тепер час переодягтись
У кімнаті Ада дістала з валізки, яку вони захопили з дому, простенький, але охайний одяг для дітей. Луна обрала рожеву сукню з білими гудзиками, а Дамір - світлу футболку з невеличким зображенням ведмедика і сині шорти. Ада допомогла їм одягтись, зав’язала Луночці косички та взула обох. Коли вони були готові, Ада обернулась до ліжка, де ще спокійно спала Реян. Вона підійшла, тихо нахилилась і поцілувала її в скроню
- Ми йдемо на сніданок. Відпочинь ще трохи, - прошепотіла вона ніжно, ніби боячись порушити її сон
Луна і Дамір слухняно взяли Аду за руки, й усі троє тихенько вийшли з кімнати. У коридорі до них приєдналися Мей і Марінет. Всі п’ятеро пішли разом до їдальні, тримаючись близько одне одного, ніби вже були справжньою родиною