Глава 2.41:

На ранок Мей та Марінет прокинулися в кімнаті. Промені сонця лагідно проникали крізь фіранки, заливаючи кімнату теплим світлом. Реян ще спала, тихо дихаючи у своєму ліжку. Її обличчя здавалося спокійним і безтурботним. Мей потягнулася, трохи позіхаючи, і прошепотіла:
- Добрий ранок, Марінет
Марінет посміхнулась у відповідь, приглушено відповідаючи:
- Привіт. Сподіваюсь, ми її не розбудили
Дівчата обережно підвелися, стараючись не порушити тиші, що панувала в кімнаті. Надворі вже чувся спів пташок, а всередині панувала ще майже ранкова казка. Вони тихенько перевдяглися у свій одяг, намагаючись не збудити Реян. Мей швидко зачесала волосся, а Марінет перевірила, чи все на місці в її сумочці. Після цього дівчата вийшли з кімнати й попрямували до їдальні

У просторому залі вже панувала приємна ранкова метушня: хтось наливав чай, хтось сміявся біля столу, а з кухні долинав аромат свіжої випічки. Біля одного зі столів вони побачили Аду, Мілу і Ліану. Ті вже снідали й весело про щось розмовляли. Побачивши Мей і Марінет, Ліана першою помахала рукою:
- Гей, доброго ранку! Сюди сідайте!
- Привіт!, - усміхнулась Міла. - Ви як спали?
- Ранок добрий, - додала Ада, киваючи з теплою посмішкою.
Мей і Марінет приєдналися до них за столом, і розмова одразу стала живою та легкою - день обіцяв бути насиченим. Всі сіли за стіл, снідали та обмінювалися ранковими фразами
- Як спалося?, - запитала Міла, наливаючи собі чай
- Дуже добре, - відповіла Мей. - Спокійна ніч була
- А Реян де?, - поцікавилась Ада, озираючись навколо
- Вона ще спить, - спокійно відповіла Мей. - Ми намагались не розбудити її
Ада легенько кивнула, відклавши чашку
- Я зайду до неї. Може, щось сталося…, - мовила вона і піднялася з-за столу. - Побачимось пізніше
- Добре, - відповіла Марінет, проводжаючи її поглядом
Після того, як Ада пішла, дівчата ще кілька хвилин сиділи за столом, обговорюючи плани на день. Потім Мей і Марінет встали, кинувши один на одну короткий погляд, і вирішили прогулятися разом
- Ми підемо трохи прогуляємось, - сказала Мей
- А ми тоді підемо в сад, - підхопила Міла, звертаючись до Ліани
- Домовились!, - посміхнулась Ліана
Так вони розійшлися по парах - кожна в свій напрямок, у передчутті нового дня, сповненого несподіванок

Ада підійшла до дверей і легенько постукала
- Реян?, - тихо мовила вона, але у відповідь не пролунало жодного звуку
Після короткої паузи Ада обережно натиснула на ручку й прочинила двері. У кімнаті панувала тиша. Ліжко, де мала б спати Реян, було вже порожнім, ковдра охайно зсунута набік. Ада увійшла, озираючись навколо
- Дивно…, - прошепотіла вона до себе
У цей момент двері до ванної кімнати відчинилися, і з них вийшла Реян. Вона була у домашньому халаті, волосся ще трохи вологе, а на обличчі - сліди недавнього сну, змішаного з легким подивом
- Ада?, - здивовано мовила Реян, помітивши її. - Ти чого тут?
Ада з полегшенням усміхнулася
- Привіт. Просто хотіла перевірити, чи з тобою все гаразд. Мей сказала, що ти ще спиш, але тебе не було в ліжку
- А, я просто прокинулася трохи пізніше й вирішила освіжитися, - відповіла Реян, витираючи рушником руки. - Все добре
- Гаразд. Ну, тоді - спускайся, якщо будеш готова. Всі вже розійшлись по парах
Реян кивнула з легкою усмішкою:
- Залишайся ще трохи? Почекай мене - разом підемо на пару з музики
- Звісно, - погодилась Ада, сідаючи на край ліжка. - Я не поспішаю
Реян пішла до шафи, дістала одяг і почала перевдягатися. У кімнаті було спокійно, лише чути було, як тихо цокає годинник. Та раптом зазвонив телефон. На екрані висвітилося ім’я: "Анютка)"
- Зараз, хвилинку, - мовила Реян до Ади і взяла слухавку. - Алло?
- Привіт, Реян, - голос Ані був серйозний і трохи напружений. - Ти маєш з'явитися в університеті. Хоча б на один день. До п’ятниці. Це терміново
Реян насупила брови
- Я не в місті, Ань. Я в академії. Їхати довго. Це не так просто
- Розумію, але справді терміново. Це не можна ігнорувати, - наполягала Аня
Реян зітхнула, на мить замислившись, а потім коротко відповіла:
- Мене не буде. Вибач. - І скинула виклик
В кімнаті запанувала тиша. Ада глянула на Реян з легким занепокоєнням:
- Все нормально?
Реян обернулася, вже одягнена, і мовила твердо:
- Так. Все під контролем. Пішли на пару

Реян із Адою увійшли до класу. У приміщенні вже було кілька учнів, які сиділи за партами, обговорюючи щось пошепки або розкладаючи нотні зошити. В одній із передніх лав сиділа Марінет - вона помітила дівчат першою й усміхнулася, помахавши рукою
- Привіт!, - тихо сказала вона, коли вони підійшли ближче
- Привіт, - відповіла Реян, киваючи у відповідь, і сіла поруч з Адою
Біля дошки стояла Матильда - викладачка музики. Вона розбирала ноти, спокійна, зосереджена. Її уважний погляд мимохідь зупинився на Реян, коли та зайшла, але викладачка нічого не сказала, лише коротко кивнула, визнаючи її присутність
- Схоже, ще не всі прийшли, - прошепотіла Ада до Реян
- Ну і добре, буде час зібратись з думками, - відказала та, розгортаючи свій нотний зошит
У класі панувала тиха, зосереджена атмосфера - перед початком заняття, коли всі ще налаштовуються на музику, яка ось-ось наповнить простір. Пара розпочалась у тиші - лише звуки інструментів і сторінок, що перегорталися, порушували спокій. Матильда роздавала завдання спокійно, з властивою їй увагою до деталей. У класі панувала мелодійна гармонія: хтось грав на фортепіано, хтось співав, хтось робив нотатки. Реян була зосереджена, але злегка відсторонена - думки ще крутилися навколо розмови з Анею. Ада кілька разів кидала на неї короткі, уважні погляди, та не відволікала. Коли заняття підійшло до кінця, учні почали збирати речі. Матильда, закриваючи папку з нотами, підвела очі й мовила:
- Реян, залишся, будь ласка, на хвильку
Ада поглянула на подругу і тихо сказала:
- Я буду за дверима, якщо що, - потім вийшла з класу, обережно прикривши за собою двері
Реян залишилась сама в просторому, напівтихому класі, де ще ледь чутно лунав відлуння щойно завершеної музики. Матильда мовчки підійшла ближче, її погляд був серйозним, але не суворим
- То що ж сталося, Реян?, - тихо запитала вона. - Усе гаразд?
Реян трохи здивовано зиркнула на Матильду, а потім зробила крок уперед. В її очах промайнула якась внутрішня боротьба, але вона швидко зникла, поступившись теплій усмішці.
- А ви щаслива?, - запитала вона несподівано. - Зараз. У цьому моменті. Ви - щаслива?
Матильда на мить завмерла, помітно здивована таким запитанням. Потім її обличчя трохи пом’якшало, і вона мовила:
- Це незвичайне питання… Але так, певною мірою. А чому ти питаєш?
Реян злегка знизала плечима, дивлячись у вікно, крізь яке лилося м’яке денне світло
- Бо я щаслива. Як ніколи, - сказала вона майже пошепки, але щиро. - Вперше за довгий час я відчуваю, що на своєму місці. І що я жива. По-справжньому
У тиші, що зависла, ці слова прозвучали як щось дуже особисте. Матильда лише кивнула - повільно, з розумінням. Вона більше нічого не сказала. Схоже, цієї відповіді їй було досить. Матильда кілька секунд мовчала, вдивляючись у Реян, а потім м’яко посміхнулась
- Я рада за тебе, Реян, - сказала вона щиро. - Тримайся за це відчуття. Воно рідкісне
Реян не відповіла - лише ледь помітно кивнула, і, не додаючи жодного слова, розвернулася та вийшла з класу. За дверима її вже чекала Ада. Побачивши Реян, вона одразу підійшла ближче
- Як усе пройшло?, - запитала вона тихо
- Добре, - коротко відповіла Реян, все ще ніби перебуваючи в роздумах. - Ходімо надвір