Глава 2.40: Повернення в академію

Наступного ранку дім прокинувся раніше, ніж зазвичай. Повітря було наповнене передчуттям дороги, легким сумом і теплими спогадами. Хтось позіхав, хтось уже спускався з валізами, дехто ще доїдав щось нашвидкуруч, але всі були зібрані. На подвір’ї вже чекав Генрі - з посмішкою та відчиненим багажником. Дівчата та хлопці по черзі виносили свої сумки, розставляли рюкзаки, валізи й коробки з речами, які накопичились за ці дні. Ада й Реян вийшли трохи пізніше - не поспішаючи, як завжди разом. Ада несла одну з валіз, Реян - іншу, легшу. Вони мовчки обмінялися поглядами й теж поставили свої речі до решти. Генрі кивнув усім, перевірив, чи все на місці, і почав укладати речі в багажник, поки компанія збиралась на останні фото й обійми перед дорогою. Генрі усміхнувся, вийшов з авто і, підходячи до групи, голосно мовив:
- Доброго ранку, молодь! Як настрій? Готові повертатись?
- Готові… майже, - засміялась Міла, тримаючись за руку Ліани
- Але сумно трохи, - додала Ліна, озираючись на будинок
Генрі кивнув із розумінням і поплескав по даху машини:
- Ну що ж, час у дорогу. Сідайте зручно, маршрут той самий. Якщо хтось захоче зробити зупинку - не соромтесь казати
Один за одним усі почали розсаджуватись по місцях. Хтось обрав задній ряд, щоб подрімати, хтось біля вікна - щоб дивитися на краєвиди. Ада та Реян сіли поруч, як завжди. Ада мовчки взяла Реян за руку - та відповіла стислим, теплим дотиком. Авто наповнилось шурхотом речей, легкими перемовинами й відлунням щасливих спогадів. Поїздка додому розпочалась

Коли всі вже зручно вмостилися, Генрі сів за кермо, ще раз поглянув у дзеркало заднього виду й з усмішкою запитав:
- Ну що, розказуйте, як вам відпочинок? Весело було?
- Дуже!, - одразу озвалась Міла. - Ми і в річці купались, і пісні співали, і навіть тости говорили!
- І в гру з асоціаціями грали!, - додала Ліана, усміхаючись. - Реян її придумала, до речі
- Та то був один із найкращих виїздів!, - підхопив Хуо. - Справжній відрив
Інші також жваво додавали деталі, сміялись, згадували забавні моменти - хто кого підставив у грі, хто найгучніше хропів, і як Лі фен випадково розлила воду прямо в костер. Генрі весело кивав, слухаючи кожного. Але в якийсь момент звернув увагу, що Реян мовчить, сидячи біля вікна, трохи притулившись до Ади
- А ти що скажеш, Реян?, - запитав він лагідно. - Як тобі поїздка?
Реян на мить затримала погляд на дорозі, що зникала попереду, і тихо відповіла:
- Було добре. Спасибі
І знову втупилась у вікно. Генрі не став наполягати, лише кивнув із розумінням, а Ада обережно стиснула її долоню, даючи відчути, що вона поруч. Автобус повільно рухався вперед, несучи кожного назад до реальності - але з серцем, повним нових теплих спогадів

В автобусі було гамірно й весело - всі щось обговорювали, сміялись, згадували моменти з поїздки, ділились планами на повернення в академію. Хтось дістав снеки, хтось увімкнув музику на колонці, і навіть ті, хто зазвичай мовчазний, були залучені в розмову. Серед усього цього шуму Реян тихо опустила голову на плече Ади. Її очі вже були напівзаплющені, а в руках вона тримала навушники, які швидко вдягнула, щоб заглушити веселий галас навколо. Увімкнувши спокійну мелодію, вона ще глибше притулилась до Ади, видихнула і закрила очі. Ада легенько поправила покривало, яким Реян накрилася, і погладила її по волоссю. Інші це помітили, але нічого не сказали - лише з усмішками перекинулись поглядами. І хоч навколо було шумно, для Реян усе затихло. У своєму маленькому спокійному світі, поряд з Адою, вона нарешті поринула у сон. Міла сиділа позаду й час від часу поглядала на Реян, що тихо спала на плечі Ади. Вона хотіла щось сказати, жартома або з ніжністю прокоментувати, як це зазвичай робила - але цього разу замовкла. На губах вже була фраза, але вона лише легенько усміхнулась і зітхнула, опустивши погляд у вікно. У той момент Міла зрозуміла: іноді краще мовчати. Бо іноді тиша - це найкращий спосіб висловити повагу до чиєїсь вразливості, спокою чи моменту, який не варто переривати словами

Автобус продовжував свій шлях, наповнений сміхом, жартами та шурхотом пакетиків зі снеками. Компанія обговорювала найяскравіші моменти відпочинку, переглядала фото на телефонах, ділилася планами на повернення в академію. Ада час від часу кидала погляд на Реян, яка спокійно спала на її плечі, із навушниками у вухах, відгородившись від навколишнього галасу. Невдовзі Генрі оголосив про першу зупинку. Автобус плавно зупинився біля невеликої придорожньої станції, оточеної зеленню та квітами. Пасажири один за одним виходили на свіже повітря, розминаючи ноги після тривалої поїздки. Дехто попрямував до найближчого кіоску за кавою чи перекусом, інші просто насолоджувалися тишею та природою. Ада обережно зняла навушники з Реян і тихо прошепотіла:
- Реян, ми на зупинці. Хочеш вийти?
Реян повільно відкрила очі, озирнулася навколо і, побачивши знайомі обличчя, усміхнулася
- Так, давай трохи пройдемося
Вони вийшли з автобуса, приєднуючись до решти компанії, що вже розташувалася на лавках або прогулювалася поруч. Сонце лагідно гріло, і в повітрі відчувалася приємна свіжість - ідеальний момент для короткого відпочинку перед подальшою дорогою. Під час зупинки всі вийшли з автобуса, щоб трохи розім’ятись і насолодитись свіжим повітрям. Дехто попрямував до найближчого кіоску, де можна було придбати гарячі напої. Незабаром компанія зібралась разом, тримаючи в руках чашки з кавою та чаєм. Аромати напоїв змішувались із запахами природи, створюючи затишну атмосферу. Реян, яка щойно прокинулась після сну в автобусі, приєдналась до друзів, тримаючи чашку кави. Вона тихо усміхнулась, слухаючи розмови та сміх навколо. Ада стояла поруч, спостерігаючи за нею з лагідною усмішкою. Після короткого відпочинку Генрі покликав усіх повертатись до автобуса. Компанія повільно рушила назад, обговорюючи плани на решту подорожі. Реян знову зайняла своє місце поруч з Адою, відчуваючи тепло та підтримку подруги. Автобус рушив далі, залишаючи позаду місце короткої зупинки та продовжуючи шлях до академії