Глава 2.39: Відпочинок

День 1:
Ранок розгортався повільно, сонце вже ніжно торкалось дерев’яного даху будинку, проникаючи крізь фіранки кімнат. У будинку панувала тиша, лише подекуди чулося легке скрипіння підлоги чи шурхіт ковдри. Першими прокинулись Шимі, Ліна, Міла, Ліана, а також Мей з Хуо і Керн. Вони обережно вийшли зі своїх кімнат, щоб не розбудити інших. На кухні тихенько закипав чайник, Міла гортала книгу з полиці, Шимі тихенько жартувала з Ліаною, а Мей з Хуо обговорювали ранкову прогулянку. Керн сидів біля вікна, насолоджуючись тишею і краєвидом. Ася, Джері, Ріта, Марінет, а також Ада з Реян усе ще спали, занурені в затишний післясвятковий сон, після насиченого і щирого вчорашнього вечора. Ті, хто вже прокинувся, спокійно почали свій ранок. У ванній лунала вода - хтось чистив зуби, хтось вмивався. Міла з Ліаною взяли на себе ранкову турботу: одна варила каву, інша заварювала чай - аромат поступово наповнював будинок, створюючи домашню, теплу атмосферу. До кухні приєдналися Ася, Джері, Ріта та Марінет, злегка заспані, але з усмішками. Хтось потягнувся, хтось уже сьорбав гарячий напій. Ранок був легким, дружнім - наче у великій родині. Міла, побачивши, що кімната Ади й Реян немає, з усмішкою прошепотіла:
- Голубки ще сплять… Хай посплять, заслужили
Усі тихо засміялись, але ніхто й не подумав їх турбувати. Вчорашній вечір ще жив у спогадах, і всі ніби несвідомо берегли цю тишу, щоб не зруйнувати відчуття тепла й затишку

На кухні панувала приємна ранкова метушня - дзвін чашок, аромат свіжої кави й чаю, м’які голоси, що перемішувались із приглушеним сміхом. Хтось сидів біля столу, хтось стояв, гріючись біля вікна. Розмова текла неспішно, ніби й сам час трохи сповільнився. До гурту спокійним кроком приєдналась Ада. Її одразу привітали, хтось подав чашку, хтось поступився місцем. Міла, помітивши, що Реян досі не видно, з посмішкою запитала:
- Вона ще спить?
Ада легенько всміхнулась, обережно взяла чашку з чаєм і відповіла:
- Так. Вона завжди після поїздок довго спить. Їй треба трохи більше часу, щоби відновитися.
- Ну нічого, хай відпочине, - кивнула Ліана. - Вона вчора стільки всього зробила, що заслужила поспати до обіду
Всі погодились, знову повернувшись до ранкових розмов. Ада сіла, загорнувшись у плед, і з легким спокоєм на обличчі потягнулася за чашкою. Після затишного ранкового чаювання атмосфера в будинку стала ще спокійнішою й домашньою. Кожен обрав собі заняття до душі: Міла, Ліана та Керн вийшли на вулицю - свіже повітря й тиша природи приваблювали. Мей і Хуо піднялись до своєї кімнати - Мей хотіла трохи відпочити, а Хуо взявся за нотатки. Шимі з Ліною вмостились у вітальні, увімкнули телевізор, перемикаючи канали в пошуках чогось легкого. Джері та Ася зручно влаштувались поруч з книжками - хтось читав у кріслі, хтось ліг на килимі з пледом. Будинок наповнювався тишею, в якій чулися лише окремі голоси, шелест сторінок і приглушене гудіння телевізора. Сонячне світло лилося через вікна, м’яко омиваючи кімнати. Реян все ще спала

Ада тихо відчинила двері в кімнату - всередині було напівтемно, сонце лише злегка пробивалося крізь штори. Реян вже сиділа на ліжку, обпершись спиною об стіну, з лисицею в обіймах. Вона щойно прокинулась - очі ще сонні, волосся скуйовджене
- Доброго ранку, - лагідно сказала Ада, усміхаючись
Реян мовчки кивнула у відповідь, не промовивши й слова, її погляд був трохи відстороненим, але спокійним. Ада не наполягала - просто підійшла ближче, схилилась і м’яко поцілувала її в чоло.
- Я трохи посиджу тут, - сказала вона й вмостилась у кріслі біля вікна, загорнувшись у плед, що лежав поруч
Кімната знову наповнилась тишею, але це була вже не мовчанка відсторонення, а спокій, у якому не було потреби в словах. Світанок продовжував заливати простір м’яким світлом, і між ними встановилася тиха, ніжна гармонія. Реян, загорнута в м’який теплий халат, спокійно спустилась сходами вниз. Її хода була ще трохи повільною після сну, а обличчя - задумливим, проте спокійним. У вітальні та на кухні вже сиділи дівчата з чашками чаю та кави, хтось жартував, хтось читав, а хтось дивився телевізор
- Доброго ранку, Реян, - майже хором привітались Міла, Ліана, Шимі та Ліна
Реян кивнула мовчки у відповідь, не змінюючи виразу обличчя, але злегка нахиливши голову - цього було достатньо, щоб всі зрозуміли: вона чула й прийняла привітання. Вона неквапливо пройшла до кухні, взяла чашку й почала наливати собі каву. Тиша, з якою вона з’явилась, не була холодною - вона була її природною присутністю. І всі вже звикли до такої Реян - спокійної, зосередженої на собі, але по-своєму присутньої в кожному моменті. Реян спокійно поставила чашку на стіл, налила собі гарячої кави, додала трохи молока - як зазвичай. Не промовивши ні слова, вона з чашкою в руках повернулась до сходів і неквапливо піднялась назад у кімнату. Її постава була зосереджена, майже відсторонена, але водночас не здавалася напруженою - скоріше, це була тиха потреба побути на самоті. Дівчата лише переглянулись, ніхто не коментував - усі вже добре знали: якщо Реян хоче тиші, краще дати їй простір. Реян зайшла до кімнати, обережно зачинила двері, щоб не порушити затишку. Лягла в ліжко, загорнувшись у тепле покривало - тіло ще злегка тремтіло від прохолоди. Вона вдягла навушники, натиснула кілька кнопок на телефоні - й знайомі акорди улюбленого треку м’яко наповнили її простір. Поруч на тумбочці лежала книга. Вона взяла її до рук, розгорнула на закладці й повільно поринула в читання. Музика й слова переплітались, створюючи навколо неї окремий, особливий світ - захищений, спокійний, її

Ада, дивлячись в вікно, одразу помітила, що щось не так. Реян лежала під покривалом, майже не рухаючись, її плечі ледь тремтіли. Під очима пролягли ледь помітні тіні, а щоки втратили звичний рум’янець. Ада повільно підійшла до ліжка і сіла поруч, уважно вдивляючись у знайоме обличчя
- Що трапилось?, - м’яко спитала вона
- Мене трохи морозить... і якось загалом недобре, - тихо відповіла Реян, не відкриваючи очей
Ада нахилилась і доторкнулась до лоба Реян тильною стороною руки. Шкіра була гарячуватою
- Можливо, у тебе температура, - стурбовано сказала вона
- Подай мені портфель, будь ласка, - прошепотіла Реян
Ада без зайвих слів подала портфель. Реян відкрила його, дістала маленьку аптечку, а з неї - електронний градусник. Ввімкнувши прилад, вона підклала його під пахву і знову вляглась, заплющивши очі. Ада сиділа поруч, мовчки тримаючи її за руку. Минуло сім хвилин. Реян витягла градусник і глянула на екран: 37,5
- Невелика, але все одно неприємно, - втомлено мовила вона
Ада кивнула і ніжно поправила ковдру:
- Полежи, я побуду поруч. Треба трохи відпочити
Ада ніжно взяла Реян за руку - її долоня була теплою, хоч і трохи слабкою. Реян мовчки відклала книгу на тумбочку, поглядом шукаючи щось знайоме й заспокійливе. Побачивши усмішку Ади, вона м’яко пересунулась, поклала голову на подушку, що лежала на колінах коханої, вмостившись зручніше. Ада провела пальцями по волоссю Реян, почала тихенько наспівувати колискову - мелодійну, майже шепочучу, сповнену ніжності та спокою. Від звуків пісні тіло Реян поступово розслабилось, дихання вирівнялось, і вже за кілька хвилин вона заснула, ледь помітно притискаючись до ніг Ади