Глава 2.35: Дім Реян...

Промінь ранкового сонця ледь пробивався крізь напівзакриті фіранки, коли Афіна, не чекаючи будильника, прокинулась о шостій. Вона тихо вдягнулась, щоби нікого не розбудити, й спустилася на перший поверх

У вітальні вже сиділа Шимі, кутаючись у плед і п’ючи теплу воду. Вона виглядала трохи стомленою, але спокійною. Помітивши Афіну, привіталась м’якою усмішкою
- Доброго ранку, - мовила Шимі. - Я вже прокинулась. Вночі... Реян впустила мене сюди. Сказала, що можна залишитися
Афіна кивнула і, не ставлячи зайвих питань, пішла до кухні. Вона вирішила приготувати сніданок для всіх - щось тепле й поживне. На плиті закипала вода, смажились тости, повітря наповнював приємний аромат кориці та свіжого хліба

О 6:15 прокинулась Ада. Після ранкової гігієни вона тихо зайшла в кімнату до Реян - та ще спала. Ада на хвилину зупинилась, подивилась на неї й пішла вниз. Коли вона спускалася через вітальню, її здивував знайомий силует - Шимі була там. Ада привіталась трохи стримано, але щиро:
- Привіт, ти тут?
Після цього вона пройшла до кухні й, побачивши Афіну, одразу ж запропонувала допомогу
- Давайте я щось наріжу. Чим допомогти?
- Можеш зробити чай?, - відповіла Афіна з усмішкою, не відволікаючись від пательні
Згодом до них приєдналась і Шимі. Вона вже почувалась упевненіше й теж включилась у процес. Троє дівчат працювали злагоджено, ніби давно знали, хто за що відповідає. У кухні панувала тиша, наповнена теплом і очікуванням - наче всі чекали, що ось-ось день принесе щось важливе

О восьмій ранку Саян повільно розплющила очі, а поруч уже прокидався Хакода. Їхні погляди зустрілись - тихо, без слів, тільки легка усмішка на губах. Саян нахилилась і ніжно поцілувала його. Він обійняв її за талію, ще трохи не відпускаючи цей ранок
- Як же добре не поспішати, - прошепотіла вона
Хакода відповів тихим мурмотінням і потягнувся. Після кількох хвилин спокою Саян несподівано мовила, спокійно, але твердо:
- Я вирішила. З понеділка хочу взяти декрет
Хакода здивовано підняв брову:
- Декрет?
- Просто..., - Саян зітхнула. - Відчуваю, що мені потрібно трохи часу. Для себе, для нас. І щоб усе усвідомити, - її голос був тихим, але впевненим. - Тому, будь ласка, завтра занеси завідувачці Лані записку. Скажи, що з понеділка я беру офіційні дні
Хакода кивнув, серйозно:
- Добре. Я зрозумів
Вони ще трохи полежали, слухаючи тишу ранку, яка обіймала їх, немов даючи дозвіл на новий етап. Саян із Хакодою вийшли зі своєї кімнати, одягнені в затишний домашній одяг. Вони повільно прямували до їдальні, тримаючись за руки. У приміщенні вже пахло теплим хлібом і спеціями - сніданок був майже готовий. На кухні біля плити стояла Афіна, зосереджено помішуючи щось у каструлі. Помітивши доньку з Хакодою, вона усміхнулась
- Доброго ранку, ви вже прокинулись. Сніданок майже готовий, тільки прогріваю
Саян наблизилася, сіла на стілець біля столу, трохи вагалась, але потім вирішила сказати прямо:
- Мамо... Я вирішила. Іду в декрет
Афіна на мить завмерла, все ще тримаючи ложку в руках. Її погляд перетнувся з поглядом доньки. Вона повільно поставила ложку на підставку й підійшла ближче
- У декрет?.., - повторила вона тихо, із здивуванням і м'якою теплотою в голосі. - Ти впевнена?
Саян кивнула
- Так. Я хочу зупинитись. Побути з собою. І... з ним, - вона глянула на Хакоду, той підтримав її поглядом
Афіна глянула на них обох, а потім, усміхнувшись крізь легкий сум в очах, обійняла Саян за плечі
- Якщо це твій вибір - я з тобою
У їдальні панувала тиха, затишна атмосфера. Саян із Хакодою вже сиділи за столом, Афіна накладала їм теплу кашу та подавала свіжий хліб. До них приєдналась Ада, яка допомагала сервірувати. Поки всі їли, Афіна озирнулася до Ади й м'яко запитала:
- Адо, ти не знаєш, Реян ще спить?
Ада, обережно відставивши чашку з чаєм, кивнула:
- Так, ще спить. Вона втомлена…
Афіна розуміюче всміхнулась і більше не питала, але в її очах промайнуло щось тривожне - турбота про кожну з дівчат була для неї природною
- Гаразд. Нехай поспить. Сніданок залишу теплим, - сказала вона спокійно
Хочеш, щоб після сніданку хтось із них провідав Реяна?

Після сніданку кожен розійшовся по своїх кімнатах: Хакода з Саян обговорювали плани на вихідні, Афіна залишилась на кухні прибирати. Ада тихо піднялася сходами, неквапливо відчинила двері в кімнату Реян. В кімнаті панувала тиша. Світло пробивалося крізь легкі штори, створюючи м’яке сяйво. Реян досі спала, сховавшись під ковдрою, дихання було рівним, обличчя спокійне. Здавалося, що все, що сталося напередодні, залишилось десь далеко у снах. Ада злегка зітхнула, підійшла до полиці, обрала одну з книг - старий том із м’якою палітуркою - і сіла у крісло біля вікна. Вона відкрила сторінку, але її очі часто поверталися до Реян. Її думки плутались - турбота, ніжність, тривога. Кімната наповнилась спокоєм, у якому кожен подих звучав голосніше, ніж слова

Близько до 10 години ранку Реян повільно відкрила очі. Кілька секунд вона лежала нерухомо, намагаючись зорієнтуватися - в кімнаті було затишно, повітря свіже, десь неподалік шелестіла сторінка книги. Її погляд одразу натрапив на силует у кріслі. Ада. Реян завмерла, не вірячи своїм очам - вона не чекала побачити її тут, у своїй кімнаті. В грудях защеміло, змішані почуття - здивування, збентеження, слабка хвиля тепла. Вона на мить затримала дихання. Ада відчула цей погляд, підняла очі від книги, м’яко посміхнулась і тихо, майже пошепки мовила:
- Доброго ранку
Очі Реяни трохи розширились - вона не знала, як реагувати. Її голос був тихим і трохи хрипким:
- Ти… ти чого тут?
- Хотіла побути поруч, - відповіла Ада просто. - Побачила, що ти ще спиш, вирішила почекати
Кілька секунд панувала тиша, в якій кожна емоція нависала між ними, невидима, але відчутна. Реян все ще лежала, немов не знаючи - чи соромитись, чи радіти, чи мовчати далі. Ада легенько кивнула, відклавши книгу на підлокітник крісла. Вона подивилась на Реян тепліше, але водночас уважно:
- А що робить Шимі тут?
Реян відвела погляд на вікно, мов намагаючись згадати, чи сон це був, чи справжня ніч. Потім відповіла спокійно:
- Вона прийшла вночі. Ми трохи поговорили. Я запропонувала їй залишитися - все одно скоро в академію повертатись
Ада кивнула ще раз, м’яко:
- Зрозуміло… Добре, що ви поговорили
Реяна мовчала, а потім додала тихо:
- Вона просто... потрібна була комусь поруч, і, мабуть, я - теж
Ада не відповідала одразу. Її погляд був лагідним, але в ньому ховалось питання, яке вона поки не наважувалась озвучити. Реян, не вимовивши жодного слова, повільно встала з ліжка. Її рухи були трохи млявими, але впевненими. Вона пройшла повз Аду, не зустрівшись поглядом, і зникла у ванній. Звідти було чути, як дзюрчить вода, шелестить щітка об зуби - звичайні звуки ранку, що створювали дивне відчуття спокою після емоційно напруженого вечора. За кілька хвилин Реян вийшла. Її волосся було зібране в легкий вузол, обличчя свіже, але погляд - трохи віддалений. Вона почала вдягати блакитне плаття, акуратно застібаючи гудзики, ніби вбирала на себе броню
- Я йду в університет, - мовила вона, не дивлячись прямо на Аду. Її голос був рівний, майже формальний. - Ти йдеш?
Вона на мить затримала погляд на Аді, а потім додала:
- Можна ще Шимі запропонувати піти разом… якщо вона не проти
Ада дивилася на Реян, у думках зважуючи її стан, але нічого не сказала відразу. Їй хотілося сказати більше, але щось у тоні Реян тримало на відстані
- Добре…, - лише кивнула вона, - якщо хочеш - підемо всі разом