Глава 2.32: Академія

Мей потягнулась і глянула на світло, що пробивалося крізь фіранки - ранок був спокійним і м’яким. Вона глянула на Марінет, яка вже сиділа на ліжку, потираючи очі, і усміхнулась:
- Добрий ранок, спляча красуне
Марінет засміялась у відповідь:
- А ти вже така бадьора?
Обидві дівчата підвелись, тихо, щоб не розбудити Асю та Ліну, і попрямували в ванну кімнату. Вода освіжила, зубна паста пахла м’ятою, а дзеркало показало ще трохи сонні, але вже усміхнені обличчя. Вони повернулись до кімнати якраз у момент, коли Ася потягнулась, прикривши очі рукою від світла, а Ліна перевернулась на бік, бурмочучи щось незрозуміле
- Гей, соні, - тихо мовила Марінет, - вже час вставати
Ася відкрила одне око й позіхнула:
- Ви вже на ногах?.. Ого
Ліна, хоч і невдоволено, сіла й потерла лице:
- Добрий ранок... Хтось варитиме чай?
- Якщо ти пообіцяєш не заснути в кухні, то я, - пожартувала Мей, починаючи натягати светр.
Ранок обіцяв бути спокійним і затишним - такий, що починається з тепла, турботи і невимушених розмов. Мей закинула чайник і дістала улюблені горнятка - кожне з них було різне, з якимось милим написом або малюнком. Вона насипала трав’яний чай, який любили всі дівчата, і посміхнулась, коли аромат заповнив кухню
- Ще трохи, і чай готовий, - крикнула вона з кухні
У цей час Ліна допомагала Асі заплести волосся, обережно і терпляче
- Скажи, якщо щось не так, гаразд?, - м’яко мовила вона
Ася кивнула. Їй було складно зібратись, як завжди, але підтримка дівчат давала їй відчуття безпеки. Вона уважно перевіряла свій одяг, застібала ґудзики, повільно й ретельно, а Ліна терпляче чекала, час від часу підказуючи чи подаючи потрібну річ. Марінет стояла поруч і усміхалась, підбадьорюючи:
- Ти сьогодні будеш найкрасивішою, як завжди
- Я просто... хочу щоб все було правильно, - тихо відповіла Ася
- І в тебе прекрасно виходить, - ніжно сказала Ліна, допомагаючи застібнути куртку
Коли вони вчетверо зібрались за столом, Мей вже розлила чай
- Усі на місці?, - засміялась вона. - Сніданок майже готовий, лишилось додати трошки любові
- І печенька, - вставила Ася
- І печенька, обов’язково, - усміхнулась Марінет
Усі сіли за стіл, і момент наповнився теплом, мовчазною підтримкою та справжнім затишком

Після теплого чаю та короткої розмови дівчата вдягнулись і попрямували до їдальні. Коридорами лунали голоси, сміх, гуркіт та знайомі обличчя - все нагадувало, що день щойно розпочався. У їдальні вже зібралось чимало студентів: хтось жваво розмовляв, інші займали чергу, а декотрі вже насолоджувались сніданком

Мей, Марінет, Ліна й Ася тримались разом, шукаючи вільний стіл. Як тільки вони зайшли, до них одразу підійшли Міла і Ліана
- Добрий ранок, дівчата!, - усміхнулась Міла, зупинившись поряд. - Ви вже щось обрали?
- Ми щойно прийшли, - відповіла Марінет. - А ви як?
- Ми вже з’їли по вафлі з варенням, - підморгнула Ліана. - Тут сьогодні нове меню, до речі, дають запіканку з сиром
- Ася буде рада, вона любить сирну, - мовила Ліна й глянула на Асю, яка кивнула, трохи заховавшись за капюшоном
Міла уважно подивилась на Асю, усміхнулась тепло:
- Добре бачити вас зранку. Ви як, встигли виспатись?
- Трошки, - тихо відповіла Ася
- То що, беремо запіканку і сідаємо разом?, - запропонувала Мей, вже скануючи простір на наявність вільних місць
- Обов'язково, - підхопила Ліана. - Ми вже зайняли стіл біля вікна
Всі разом підійшли до роздачі, обрали сніданки, а потім розташувались за столом. Світло пробивалось крізь великі шибки, і їдальня виглядала наче жива - з безліччю голосів, рухів, посмішок та ранкової енергії. Цей день тільки починався. Дівчата зібрались за столом біля великого вікна, звідки відкривався краєвид на внутрішній двір академії. Сонце вже піднялось над горизонтом, зігріваючи холодне скло й розливаючи світло по підлозі їдальні. Усі розклали свої сніданки: у когось була сирна запіканка, в когось млинці з медом, а Ася повільно їла й тримала чашку з теплим какао в руках
- Ну що, які в кого плани на сьогодні?, - запитала Міла, розгортаючи серветку
- У мене дві пари, а потім хочу в бібліотеку, - відповіла Марінет. - Пам’ятаєте ту роботу з історії магії? Її треба здати вже в п’ятницю
- А я після пар йду на репетицію вистави, - сказала Мей. - Нас сьогодні має перевіряти керівник факультету. Класно буде, якщо прийдете подивитись
- Я б з радістю, - усміхнулась Ліна, - але я записалась на додаткову практику з бойових технік. Сама не знаю, чого погодилась
- Тому що ти боїшся пропустити щось цікаве, - підколола її Ліана
- А що в тебе, Асю?, - лагідно запитала Міла, повернувшись до неї
Ася подивилась на дівчат і ледь усміхнулась:
- Я хочу піти в теплицю після пар. Там зараз квіти розпускаються...
- Гарна ідея, - погодилась Ліна. - Може, підемо з тобою?
Ася знизала плечима, але в її очах з’явилось тепло - їй було приємно, що її підтримують
- А взагалі..., - задумливо сказала Мей, - сьогодні якось спокійно. Немов тиша перед бурею. Ви не відчуваєте?
Дівчата переглянулись. У кожної було своє передчуття. Але поки сонце заливало кімнату м’яким теплом, світ здавався мирним і тихим
- Побачимо, - сказала Марінет. - Головне - триматись разом
І всі з цим мовчки погодились

Після сніданку, коли їдальня почала поступово порожніти, дівчата розійшлись кожна на свої заняття. Міла з Ліаною пішли в інший корпус - у них була пара з алхімії. По дорозі вони обговорювали нову тему про еліксири пам’яті та жартували, хто з них швидше випадково створить вибуховий коктейль. Мей, загорнувшись у теплу кофту, попрямувала на літературну практику. Вона любила ці заняття - там можна було висловити свої думки, вигадати щось нове, побути чесною з собою. Сьогодні вони мали писати есе про страх. А тим часом Марінет, Ася та Ліна втрьох попрямували до музичної аудиторії. Пара проходила в невеличкому залі з акустикою, що завжди змушувала голоси звучати глибше та чистіше. Марінет несла в руках теку з нотами, Ася тримала в руці металофон, який часто використовувала на розспівах, а Ліна - блокнот із текстами, які вона вчила напам’ять
- Можна я сьогодні спробую соло? - запитала Ліна дорогою
- Звісно, - усміхнулась Марінет. - Ти ж вчора гарно співала на репетиції
Ася мовчала, але її очі світились - вона дуже любила ці моменти, коли музика об’єднувала їх усіх. Дівчата зайшли в аудиторію, де вже стояла викладачка - світловолоса жінка з лагідними очима й жорсткою поставою
- Вітаю вас. Сьогодні ми працюємо над гармонізацією голосів, - сказала вона, вітаючись кивком. - І я дуже хочу почути вас усіх - окремо і разом
Музика почалась. Посеред пари, коли в аудиторії панувала тиша і звучали лише легкі акорди фортепіано, Ася несподівано підняла руку. Усі погляди одразу звернулись до неї. Матильда, трохи здивовано, але з посмішкою запитала:
- Так, Асю, що ти хочеш?
- Я… хочу заспівати, - тихо, але впевнено сказала дівчина
Матильда кивнула:
- Іди, будь ласка, до центру класу
Ася повільно встала, підійшла вперед і дістала свої великі навушники. Надягла їх, ніби ховаючись у своєму безпечному світі. Закрила очі. І в кімнаті знову запанувала тиша, напружена, але добра. І ось - полилась пісня. Її голос був ніжний, чистий, майже кришталевий. Він звучав щиро, без жодного напруження, немов сплітав нитки з емоцій прямо в повітрі. Хоч слова були неслышні для інших - бо мелодія грала тільки в її навушниках - всі відчули сенс. Вона співала з закритими очима, віддана кожному звукові, кожному акорду, кожному почуттю. Було в цьому щось магічне - повна присутність у моменті. Коли пісня завершилась, ще кілька секунд усі мовчали. Ася повільно відкрила очі. У класі панувала тиша… а потім - вибух оплесків. Спочатку тихих, а далі - все гучніших. Матильда підійшла до неї з м’якою усмішкою:
- Це було прекрасно. Дякую тобі за сміливість, Асю
Ася зніяковіла, але в її очах було щось нове - вогник, якого ще вранці не було. Після пари Ася тихо вийшла з аудиторії, прихопивши свій рюкзак. Її обличчя світилось відчуттям полегшення та гордості, хоч і злегка зніяковіло - її вперше почули насправді. Марінет уже хотіла рушити слідом, але Матильда її зупинила:
- Марінет, зачекай, будь ласка
Дівчина озирнулась і підійшла ближче до викладачки. Та зняла окуляри та спокійно запитала:
- Скажи, будь ласка, де Рея́н? Я вже кілька днів її не бачу. Вона не повідомляла нічого
Марінет трохи зам’ялась, але відповіла:
- Вона… поїхала додому. Сказала, що їй треба побути тиждень на самоті, у своєму рідному місті
- Усе добре з нею?, - в голосі Матильди з’явилось легке занепокоєння
Марінет опустила погляд:
- Не зовсім. Вона була дуже виснажена останнім часом. Емоційно. Було багато всього… Реян не все розповідала, але було видно, що їй важко. Я думаю, вона просто хоче трохи відновитись
Матильда кивнула, трохи замислено
- Ясно. Якщо зможеш - передай їй, що вона може звернутись до мене, якщо потрібно. Навіть просто поговорити. Добре?
- Добре, обов’язково, - м’яко відповіла Марінет
Вони вийшли з аудиторії разом, і в коридорі на мить знову стало спокійно. Але в повітрі вже витав новий, тривожний настрій