Глава 2.31: Реян...

Реян прокинулась рано - година була шоста. У кімнаті панувала тиша, лише рівне дихання Ади порушувало спокій. Обережно, щоб не розбудити її, Реян встала з ліжка й попрямувала до ванної. Зробивши ранкову гігієну, вона тихо спустилась на кухню. Там швидко зробила собі бутерброд, взяла термос із чаєм, одягнулась і вийшла з дому. Холодне свіже повітря освіжило її думки. Вона неквапливо крокувала знайомим маршрутом до своєї схованки - покинутого будинку, що ховався в старому дереві, оточеному густими заростями. Прийшовши туди, Реян поклала свій бутерброд і термос у знайомий куточок, сіла на мить, вдихнула глибоко, ніби набиравшись сил - і рушила далі. Університет ще спав. Територія була майже безлюдна, і лише вахтер на вході кивнув їй, не ставлячи зайвих питань. Реян спокійно попросила ключ - і отримала його, як завжди. Вона попрямувала на п’ятий поверх, до кабінету 505. Увійшовши, замкнула двері зсередини, щоб ніхто не запідозрив присутність. Приміщення мало свій секрет: один із книжкових стелажів приховував двері - потайний вхід до невеликої кімнати, яку сама Реян і облаштувала. Навіть вахтер не здогадувався про її існування.  Всередині панувала тиша й спокій. Усе було так, як вона залишила востаннє. Реян поклала портфель біля столу, зняла куртку і сіла на своє улюблене місце. Схилившись над столом, вона дивилась у простір, немов шукаючи відповіді, які в цьому світі могли бути лише в самоті

Ада прокинулася о 6:30  ранку. Сон ще тримався на повіках, але відчуття порожнечі поруч змусило її стрепенутись. Вона глянула на подушку - Реян не було. В ковдрі збереглось тепло, тож пішла зовсім недавно. Ада підвелась і вийшла з кімнати, тримаючи плед на плечах. Підійшовши до кімнати Саян, вона обережно постукала, але двері виявились трохи прочинені. Ада заглянула й зніяковіла - Саян і Хакода стояли біля вікна, обійнявшись і ніжно цілувалися
- Вибачте!, - швидко мовила Ада й відвела погляд, червоніючи. - Просто... Реян нема в ліжку. Я подумала...
Саян обережно відійшла від Хакоди й глянула на Аду:
- Можливо, в університет пішла. Або на ранкову прогулянку - вона таке любить. Часто сама йде, коли ще всі сплять
Ада мовчки кивнула, але тривожність не зникала. В її серці щось стискалося - інтуїція підказувала, що день буде непростим. Ада, вже трохи оговтавшись від ранкової несподіванки, злегка усміхнулась:
- Може, зробити сніданок на всіх?, - запропонувала вона, глянувши на Саян і Хакоду. - Хоч щось тепле й домашнє в цей ранковий хаос
- Гаразд, - відповіла Саян, - це навіть непогана ідея
- Я зараз спущусь на кухню, - додала Ада й вже за мить була на першому поверсі
Там вона побачила Афіну, яка якраз кип'ятила воду для чаю й нарізала хліб
- Доброго ранку, - сказала Ада м’яко. - Дозвольте допомогти?
Афіна підняла погляд, трохи здивована, але з легким теплом у голосі відповіла:
- Доброго ранку. Було б добре. Давай разом. Сніданок на всіх сьогодні - це вже майже сімейна справа
Ада одягла фартух, узяла дошку і почала нарізати овочі для омлету, кидаючи час від часу погляди у вікно - серце її все ще було з Реян. Але принаймні зараз вона могла зробити щось просте, але важливе - створити затишок, хоч би на кілька хвилин. Ада, ставлячи останні тарілки на стіл, мовила:
- До речі, Реян немає в кімнаті. Я прокинулась, а її вже не було, Ада спокійно добавила: - Саян думає можливо, в університеті. Або просто вийшла погуляти. Вона любить ранки
Афіна, наливаючи чай у чашки, кивнула:
- Я не здивована. Вона завжди ішла за своєю течією. Робить те, що хоче, коли хоче
Ада трохи зупинилась, піднімаючи погляд:
- А чому так?
Афіна на мить замовкла, потім тихо додала:
- Її вдочерили, коли їй було рік і два місяці. З того часу в ній завжди було щось… дике. Незалежне. Вона не слухала нікого, навіть у найменшому віці
Ада задумано кивнула, а потім разом з Афіною накрила на стіл. За кілька хвилин вона покликала Саян і Хакоду. Пара спустилася, тримаючись за руки. Хакода ніжно допоміг Саян сісти, поклавши руку їй на плече й уважно подивившись, чи їй зручно. Потім сів поруч, не відводячи погляду
- Я от подумав, - мовив Хакода, - може, варто вже йти в декрет? Ти вже на сьомому місяці, все-таки
Саян злегка усміхнулась:
- Ще пару тижнів, і можна. Я ще трохи витримаю
Хакода кивнув, не заперечуючи, просто взяв її за руку й погладив пальці. Атмосфера за столом стала м’якшою, трохи теплішою, але в кожному погляді все ще читалась тривога за Реян. Поки всі спокійно снідали, Ада раптом подивилась на Афіну й запитала:
- А чому Реян… інша? Не така, як всі. Вона ж навіть зовні з Саян дуже схожа, але така різна…
Афіна відклала виделку й задумливо відповіла:
- Бо вона не моя рідна дочка. Реян - дочка Ліліт. Вона викладає стрільбу в академії, ти її знаєш - вона ж кураторка Саян. А Ліліт - моя рідна сестра
Ада здивовано підняла брови, а Саян тихо додала:
- Тому в неї є сила, а в мене ні. Хоч ми й виглядаємо майже однаково
Повисла коротка пауза, а потім Саян перевела тему:
- Я хочу поїхати в університет, треба деякі питання вирішити. Адо, підеш зі мною?
Ада кивнула:
- Звісно
Поки вони закінчували їсти, Хакода вже збирався. Ада підвелась допомогти, а Саян залишилась, бо ще не доїла - апетит прокинувся не на жарт. Афіна проводила всіх до дверей, лагідно побажала гарного дня, і трійця вирушила. Біля університету Хакода висадив Саян і Аду, поцілував Саян у щоку й поїхав далі на роботу, а дівчата рушили в бік корпусу, повільно розмовляючи дорогою. Щойно Саян і Ада переступили поріг університету, до них одразу підбігли Аня та Яна. Вони здивовано поглянули на Саян, вражені її кругленьким животиком
- Ти що, вагітна?!, - вигукнула Аня, не приховуючи емоцій
- Справді?, - підхопила Яна. - Ми й не знали! Вітаємо!
Саян усміхнулась, але швидко перевела розмову в інше русло:
- Дякую. А скажіть, де зараз вахтер чи охоронець? Мені треба дещо уточнити
Аня вказала вправо, до коридору біля входу:
- Там, біля кабінету адміністрації. Зазвичай сидить саме там
Саян кивнула й мовчки рушила в тому напрямку. Ада ж залишилась з близнючками
- А ви чого тут?, - поцікавилась Яна
- Ми подумали, що Реян може бути тут, - спокійно відповіла Ада. - Зранку її не було вдома, тому ми припустили, що вона в університеті, можливо, вирішує якісь справи
Аня з Яною переглянулись
- Ми її не бачили, але вона може бути десь нагорі…, - задумливо сказала Яна. - Вона іноді любить зникати там
- Так, у своєму стилі, - додала Аня
Ада похитала головою, вдивляючись у глибину коридору, ніби намагалась відчути, де саме може бути Реян. Ада вже змирилася з тим, що Реян має звичку зникати без попередження. Вона не мала на це зла - просто глибоко всередині переживала за неї як за близьку подругу. Весь той емоційний хаос, що коївся останнім часом, лише посилив тривогу в її серці. Але водночас Ада розуміла: тиснути на Реян - не вихід
- Сподіваюсь, вона справді просто вирішує справи…, - тихо промовила Ада, більше до себе, ніж до Ані й Яни
- Вона сильна, впорається, - сказала Яна, підтримуючи
Аня кивнула:
- Але якщо побачимо її, скажемо, що ти шукала
Ада вдячно усміхнулась, і через мить до неї повернулась Саян, яка щойно вийшла від вахтера
- Нічого особливого, просто забрала дозвіл на відвідини декількох кабінетів, - пояснила вона
Ада кивнула
- Пішли разом, подивимось, може, вона десь нагорі
І вони удвох вирушили коридором, йдучи напару - повільно, уважно придивляючись до знайомих дверей, сподіваючись на звістку чи хоча б якусь підказку про Реян