Глава 2.28: Вечір вдома...

Афіна зайшла до вітальні зі спокійною, але трохи стурбованою усмішкою
- Дівчата, вечеря готова, - сказала вона лагідно. - Пішли, приєднуйтесь
Ада й Саян мовчки підвелись і пішли за нею до їдальні. Щойно вони сіли за стіл, у дверях з’явився Хакода. Він привітно усміхнувся, підійшов до Саян і легко поцілував її у щоку
- Привіт, як ти, кохана?, - запитав він, сідаючи поряд
- Краще, - відповіла Саян, трохи втомлено, але з теплом в голосі
Хакода обвів поглядом стіл, побачивши напружені обличчя Ади та Афіни, і спитав:
- А як Реян? Вона з вами не вечеряє?
Усі на мить замовкли. Запала важка тиша. Ада опустила погляд у тарілку, Саян скривила губи, а Афіна нарешті обережно мовила:
- Вона взагалі не виходила з кімнати. І знаєш… там цілий день було так тихо, ніби її там навіть нема. Жодного звуку. Можливо, вона просто весь день спить…
Її голос був тихим, ніби вона намагалась не показати тривогу, але очі видавали хвилювання. Усі за столом зрозуміли, що за цією тишею ховається щось більше, ніж просто втома. Хакода, відсунувши тарілку, зітхнув і почав говорити:
- На роботі сьогодні був повний хаос. Система дала збій, дві групи переплутали завдання, а ще виявилося, що одна з камер не працювала вже тиждень… Я ледве все розрулив
Саян підняла брови, злегка здивована:
- А як твоя начальниця? Тримається? Бо щось останнім часом ти все частіше про неї згадуєш
- Вона тримається… як завжди - залізна леді. Але я бачу, що їй теж важко, - відповів Хакода, ковтнувши воду
Тут до розмови приєдналася Ада. Вона трохи вагалась, але все ж сказала:
- До речі… Я от думаю про роботу. Хочу десь влаштуватися, щоби бути корисною. Але… ще не знаю, куди саме і ким
Афіна уважно подивилася на неї:
- Це гарна ідея, Адо. Може, спробуєш щось, пов’язане з університетом чи дослідженнями? У тебе непогані навички комунікації, а ще ти відповідальна
Саян підтримала:
- Або щось творче. Ти маєш гарне відчуття стилю й слова. Може, журналістика? Або навіть щось пов’язане з магією - ти ж вже стільки бачила і знаєш…
Ада кивнула, злегка всміхаючись, але було видно, що вона ще в пошуках себе. Ада на мить замовкла, задумавшись, потім підняла погляд і мовила впевнено, хоч і м’яко:
- Насправді… Я хочу допомагати людям. Не просто працювати заради грошей чи статусу. Я - аватар. І це не просто титул чи обов’язок. Я відчуваю… що маю бути там, де мене потребують. Допомагати, захищати, будувати щось краще
У кімнаті стало тихо. Саян із ніжною посмішкою глянула на неї, а Хакода з повагою кивнув
- Це достойна мета, - сказав він. - Але й складна. Мир і спокій - велика відповідальність
Афіна додала:
- Іноді, щоб дати спокій іншим, потрібно мати його в собі. Але я вірю, що в тебе вийде, Адо. Ти вже багато зробила, навіть не усвідомлюючи цього
Саян легенько доторкнулась до руки Ади:
- Ми тебе підтримаємо. Завжди. І якщо ти вирішиш іти цим шляхом - ти не будеш одна
Ада ледь усміхнулась, погляд її став глибшим, сповненим рішучості. Афіна встала з-за столу, лагідно усміхаючись:
- Може, чай заварити? Щось тепле і заспокійливе нам зараз не завадить
- О, було б чудово, - відповіла Саян, поправляючи плед на колінах
- Я за, але краще каву, - додала Ада, - особливо якщо той твій фірмовий з ромашкою
- Із задоволенням, - кивнула Афіна й рушила на кухню
Хакода потягнувся й зітхнув:
- У вас тут завжди затишно. Навіть попри все… Хочеться залишитись надовше
- Залишайся, - сказала Саян, трохи жартома, але з теплом
Афіна повернулась через кілька хвилин з підносом: на ньому стояли чашки, цукерниця та чайник, з якого линув приємний трав’яний аромат
- Розливаю, - мовила вона. - А ви - відпочивайте. У кожного з нас сьогодні був непростий день
Всі потихеньку взяли свої чашки, і кімнату наповнила тиша - добра, спокійна, домашня. Афіна розлила гарячий чай по чашках, уважно приглядаючись, щоб не пролити. Ада тихо підвелась, взяла собі каву, яку щойно заварила, і сіла поруч із Хакодою. В повітрі витав аромат ромашки, м'яти та свіжомеленої арабіки. Та щойно остання чашка була поставлена на стіл, у кімнаті раптово запанувала тиша. Всі завмерли. Афіна, тримаючи чайник в руках, завмерла посеред руху. Хакода з ложкою на півдорозі до рота перестав кліпати. Саян так і залишилась із легенькою усмішкою, зафіксованою на обличчі, ніби час перестав існувати. Ада спершу не зрозуміла, що сталось, але коли побачила, як гаряча пара з чашки завмерла в повітрі, наче застигла картина, відчула холод по спині. Вона спробувала щось сказати - але звуку не було. Все зупинилось. Навколо - абсолютна тиша і відчуття, що реальність щось змінила. Вони повернулись до входу на кухню та побачили...

Реян сапала цілий день. Реян прокинулась у своїй кімнаті, поглянувши на годинник - було близько 17:50, майже 18:00. В голові ще злегка гуділо від сну, але вона відразу потягнулась до телефону. На екрані - два пропущених від невідомого номера. Вона набрала. Після кількох гудків у слухавці пролунав знайомий, спокійний голос:
- Реян, привіт. Це Арія. Як ти?
- Все добре, - відповіла Реян трохи стримано. - Відпочила. Через чотири дні повернусь до академії
- Головне - одужуй, - м’яко сказала Арія. - І подбай про себе, будь ласка. Якщо щось - ти знаєш, що я завжди поруч
Вони ще говорили хвилин десять - тепло, спокійно, без зайвих питань. Як мама й донька, що вже звикли ділити навіть мовчання. Коли розмова завершилась, Реян зітхнула, зібрала волосся в недбалий пучок і повільно вийшла з кімнати. По коридору долинав м’який гомін голосів - хтось говорив на кухні. Вона пішла на звук. У дверях її появу одразу помітили. Всі звернули погляди на неї, але мовчали. В кімнаті зависла тиша - не напружена, а скоріше обережна, спостережлива. Реян легко всміхнулась, підійшла ближче й спокійно промовила:
- Привіт
Вона нахилилась і поцілувала Аду в щоку. Та трохи здивовано, але ніжно відповіла посмішкою. Реян сіла поруч, випрямившись і наче трохи оновленою - як буря, що вщухла, але в повітрі ще залишилась гримуча тиша. У повітрі повисла тиша, коли Реян сіла за стіл. Усі погляди злегка опустились, немов намагаючись не тиснути на неї, але водночас кожен хотів переконатися, що з нею все гаразд. Саян, сидячи поруч, м’яко усміхнулась і тихим, ніжним голосом запитала:
- Як ти, Реян?..
Її тон був спокійним, теплим, без тиску - лише турбота, що лунала в кожному слові. Реян на мить затримала погляд на Саян, у її очах промайнуло здивування, а потім - щось м’якше. Вона зітхнула й відповіла не одразу, обережно підбираючи слова. Реян мовчки взяла ложку і почала накладати собі салат з крабовими паличками. Її обличчя залишалось непроникним, вона не кидала нікому зайвих поглядів. За хвилину в її тарілці вже лежала запечена картопля - одна з її улюблених страв - і три шматочки курячого філе, акуратно розкладені. Ада, намагаючись розрядити напругу, усміхнулась і з м’якою ноткою в голосі сказала:
- Якщо в Реян добрий апетит, то значить добре.
Але відповідь була різка
- Голодна я, ось і все, - майже злобно відрізала Реян, не підводячи очей від тарілки
У кімнаті знову настала тиша, легка, напружена. Ніхто не став щось додавати, всі розуміли - краще дати їй простір