Глава 2.26: Ранок в домі...

Наступного ранку Саян прокинулась із відчуттям сильного жару. Їй здавалося, ніби повітря довкола задушливе, а тіло наче обгорнуте ковдрою з вогню. Вона повільно підвелась, відчуваючи, як важко дихається. Простягнувши руку, вона доторкнулась до своєї руки - та була холодною
- Що за…, - прошепотіла вона
Потім поклала руку собі на лоб - він палав. Відчуття тривоги прокинулось у ній разом із першими променями сонця. У цей момент до кімнати тихо зайшов Хакода. Побачивши, що Саян вже не спить, він усміхнувся:
- Доброго ранку, моя зірочко. Як спалося?
Ада ще міцно спала на другому ліжку, скрутившись під ковдрою після складної ночі. Саян не відповіла одразу. Вона обережно сіла й трохи нахилилась уперед, втримуючи живіт. Потім подивилась на Хакоду серйозним поглядом:
- Мені жарко, але руки крижані… лоб горить. Принеси, будь ласка, термометр
Хакода одразу зрозумів, що щось не так. Його усмішка зникла, і він швидко вийшов із кімнати:
- Зараз, кохана, не хвилюйся. Принесу
Через кілька хвилин Хакода повернувся до кімнати з термометром. Саян одразу поміряла температуру, намагаючись не панікувати. Коли на дисплеї з’явилось 37,6, вона задумливо подивилась перед собою
- Це не просто так…, - прошепотіла вона. - Що б між мною й нею не було, але... я відчуваю, що з Реян щось не так
Вона перевела погляд на Хакоду:
- Сходи до неї, будь ласка. Обережно. Просто... доторкнись до чола й скажи, яка температура на дотик. Ада, мабуть, ще спить - не буди її
Хакода кивнув і швидко пішов до кімнати Реян. Його не було недовго - за кілька хвилин він повернувся, виглядаючи трохи занепокоєним
- Її лоб дуже гарячий... я б сказав, десь під 39. Вона навіть трохи схлипує уві сні. Можливо, це через напругу, все, що вчора сталося…
Саян тривожно стисла ковдру, притискаючи її до себе:
- Треба щось робити…
Саян зітхнула, відчуваючи тривогу, що наростала з кожною хвилиною. Вона подивилася на Хакоду:
- Дай, будь ласка, мій телефон. Треба дзвонити Володимирі
Хакода мовчки подав їй телефон. Саян, зібравшись з думками, відкрила контакти й натиснула на ім’я психолога. Через кілька секунд у слухавці пролунав голос Володимири:
- Алло, слухаю
- Це Саян, - тихо промовила вона. - Я не знаю, чи зручно, але… з Реян щось не так. У неї висока температура, біля 39, вона знесилена, ледве дихає уві сні. Думаю, це наслідки того, що вчора було
Володимира одразу пожвавішала:
- Добре, що подзвонила. Це може бути емоційно-соматична реакція. Організм виснажений через стрес і викид енергії. Дивись, я за годину буду у вас. Слідкуйте, щоб їй не стало гірше. Якщо буде марення - відразу дзвоніть. І спробуйте охолодити лоб вологою серветкою
Саян подякувала, поклала слухавку і обернулась до ліжка, де ще спала Ада. Обережно, щоб не розбудити її різко, вона торкнулась лоба дівчини - шкіра була приємно прохолодною, жодних ознак температури
- В Ади все добре…, - прошепотіла Саян, - отже, все тягне тільки Реян
Вона поглянула на двері кімнати, де лежала її подруга, і тривожно стиснула телефон у руках. Саян, відклавши телефон, вирішила встати з ліжка, щоб піти перевірити Реян самостійно. Їй було душно й неспокійно. Але щойно вона піднялася, в очах потемніло, ноги підкосилися, і вона похитнулась
- Ой…, - видихнула Саян, втрачаючи рівновагу
Хакода, який весь цей час стояв поруч, миттєво зреагував. Він підхопив її, обережно підтримуючи за спину і талію
- Обережно, - тихо промовив він. - Ти ж на сьомому місяці, не можна так різко вставати
Саян сперлась на нього, глибоко вдихаючи
- Я… я в порядку… Просто трохи закрутилась голова
- Сядь назад, я принесу води. І нікуди без мене, зрозуміла?, - сказав Хакода з турботливою суворістю
Саян кивнула, сідаючи назад на край ліжка. Її тривога за Реян не зникала, але зараз вона мала подбати і про себе теж. Хакода швидко повернувся з кухні, тримаючи склянку з водою, та, побачивши рішучість у погляді Саян, допоміг їй піднятись. Обережно, тримаючи її під руку, він провів її до кімнати Реян
- Якщо щось - клич, я поруч, - сказав Хакода, перш ніж вийти й тихо зачинив за собою двері
Саян підійшла до ліжка, на якому лежала бліда й гаряча Реян. Вона сіла поруч, злегка схилилась і правою рукою ніжно почала гладити дівчину по голові, відгортаючи з чола пасма волосся
- Реян…, - тихо мовила Саян. - Ти тут… я з тобою… усе буде добре…
Очі Саян світилися теплом, тривогою і турботою. Вона продовжувала гладити Реян, намагаючись хоч якось заспокоїти її та себе. Схоже, сила, яка жила в Реян, дійсно почала проявляти себе все частіше - і Саян це відчувала, як ніхто інший

Через п'ятнадцять хвилин у кімнаті, де ночувала Ада, вона повільно прокинулась. Спочатку розгублено озирнулась навколо, ще не до кінця розуміючи, де перебуває. Протерши очі, вона підвелась на ліжку й побачила, що в кімнаті поруч стоїть Хакода
- Що сталося?.., - сонно спитала вона
Хакода підійшов ближче й спокійно, але з легким хвилюванням у голосі, відповів:
- З Реян щось не так. У неї сильна температура, приблизно тридцять дев’ять. Саян теж прокинулась - в неї була 37,6, і вона відчула, що з Реян щось відбувається… Тепер вона з нею в кімнаті
Ада одразу прокинулась повністю. В її очах з’явилась тривога
- Що? Як вона зараз?.., - стривожено спитала вона, вже намагаючись встати
- Саян поруч, заспокоює. Я думаю, їй легше від того, що поряд є хтось рідний. Але, можливо, треба буде викликати лікаря, якщо температура не спаде, - додав Хакода
Ада кивнула, ковтаючи клубок у горлі
- Я піду до неї..., - тихо мовила вона, вже прямуючи до дверей

Ада тихо відчинила двері до кімнати, де була Реян, й обережно зайшла. Сонячне світло крізь штори пробивалося в напівтемну кімнату. Саян сиділа на краю ліжка, ніжно гладячи Реян по волоссю. Обличчя Саян було зосереджене, але м’яке - вона намагалась зберігати спокій, хоча в її очах читалась тривога. Ада підійшла ближче й сіла поруч, поруч із Саян, поглянувши на Реян, яка лежала під ковдрою з закритими очима, щоки в неї були рожеві, лоб вологий від температури
- Як вона?, - тихо запитала Ада, дивлячись на Саян
Саян зітхнула:
- Дуже гаряча... але спить. Я щойно змочила їй лоба холодною серветкою. Вона трохи зітхала уві сні, але не прокидалась. Я зателефонувала Володимирі - вона сказала, що це схоже на перенапругу емоцій і сили. Їй треба спокій
Ада кивнула, стискаючи пальці на колінах. Їй було важко дивитись на Реян у такому стані, знаючи, що не може забрати її біль одразу
- Я залишусь з вами, - прошепотіла Ада, - вона не повинна бути одна
Саян уважно слухала, не зупиняючи своїх м’яких рухів по волоссю Реян. Вона кивнула, дивлячись на Аду спокійним, але проникливим поглядом:
- Що вчора сталося між вами?
Ада зітхнула, на мить задумалась, перш ніж відповісти. Голос її був трохи хриплий від емоцій, але стриманий:
- Реян... вона вночі прокинулась і вийшла на вулицю. Я прокинулась і не знайшла її вдома, пішла шукати. Знайшла, коли вона вже курила... другу сигарету. Сказала, що розсталась із Шимі, і що тепер ми можемо бути разом. Я... я просто забрала у неї сигарету. І запальничку
Ада опустила очі, згадавши крик Реян
- Вона розкричалась на мене... Казала: "Це моє життя, не лізь в нього!", - її голос зірвався на емоціях. - Я не хотіла її вразити. Я просто... я злякалась за неї
Саян кивнула з розумінням, її голос був тихим, але впевненим:
- Вона слабка, коли любить. Її любов - це вогонь, він або гріє, або палить... але це завжди щиро. Просто вона досі не навчилась тримати свою силу й емоції в рівновазі. І зараз усе змішалось: почуття, злість, образи, провина...
Саян подивилась на Реян, яка трохи зітхнула уві сні, і додала:
- Головне зараз - дати їй відчуття, що вона не одна. І не осуджена. Вона сама себе карає достатньо
Ада сіла ближче до Саян, озираючись на Реян, яка лежала знесилена. Голос її був спокійний, але з нотками тривоги:
- Знаєш… ще в жовтні, коли ми з Володимирою розмовляли, вона мені сказала дещо дуже важливе. Тоді я не до кінця зрозуміла, а тепер усе стало ясно
Саян повернула голову до неї, зацікавлено слухаючи
- Вона сказала, що в Реян є сила… особлива. І ця сила не просто магічна чи якась там надприродна - вона пов’язана з її емоціями. Особливо з любов’ю. І що коли вона когось по-справжньому кохає, ця сила починає боротись із її почуттями. Наче захисний механізм чи щось подібне
Ада замовкла на секунду, перевівши подих:
- І тепер я розумію… Те, що сталося вчора - те сяйво, те коло, те, як її підняло в повітря - це і є та сила. Вона знову боролася з її коханням. Можливо… знову до мене
Саян злегка кивнула, наче щось в ній теж стало на місце. Вона подивилася на Реян з новим розумінням:
- Тоді ми повинні бути дуже обережними. Її серце - як тригер для чогось дуже сильного. І якщо ця сила щоразу пробуджується від почуттів… Її треба навчити жити з нею, а не проти неї
Ада стиснула долоні, дивлячись на Реян:
- Я просто хочу, щоб їй було добре. Щоб вона не боялась любити. Не боялась бути собою
Ада сиділа поруч із Реян, ледь торкаючись її руки, й звернулась до Саян, яка уважно спостерігала за кожним рухом дівчини
- Є ще дещо, - тихо почала Ада. - Реян може подумки переміщатися... або, швидше, знаходити людей. Місця. Вона ніби... з’єднується з кимось на відстані. І просто знає, де той знаходиться. Я бачила це не раз. Іноді вона ніби відчуває когось і вже через кілька хвилин стоїть там, де треба. Без дзвінків, без навігації
Саян широко розкрила очі, але зберігала спокій
- Ти серйозно?.. Вона мені про таке ніколи не казала...
Ада кивнула
- Я думала, що це інтуїція, але… ні. Вона дійсно здатна «бачити» інше місце подумки. Таке вже було, коли ми вперше зустрічалися. І щоразу, коли відчуває щось сильне - вона знаходить. Мовби її сила веде її. Це важко пояснити, але я бачила, як вона зосереджується, мовчить - і потім йде точно в точку
Саян перевела погляд на Реян, що спокійно лежала під ковдрою, її дихання вже стало глибшим
- Отже, її сила... не тільки емоції, не тільки спалахи. Вона зв'язана з людьми. З тими, хто їй небайдужий
Ада тихо додала:
- Саме так. Але коли вона відчуває щось занадто сильне - її може буквально вирвати зсередини. Як учора...
Саян задумалась, дивлячись у простір, і прошепотіла:
- Це пояснює так багато... Але водночас ще більше ускладнює
Саян раптово скривилась від болю і однією рукою притиснула живіт. Її дихання стало важчим, а очі тривожно забігали
- Адо..., - промовила вона з ледь стримуваним стогоном. - Поклич, будь ласка, Хакоду...
Ада миттєво підхопилась, зрозумівши серйозність ситуації
- Добре!, - швидко кивнула вона і вибігла з кімнати, залишаючи Саян поруч із Реян
Саян зробила глибокий вдих і повільно видихнула, намагаючись заспокоїтись. Вона поглянула на Реян, ніжно провела рукою по її волоссю і тихо прошепотіла:
- Тільки б ти зараз залишалась у спокої, а не хвилювалась за мене...
Живіт знову дав про себе знати різким болем, і Саян трохи нахилилась вперед, чекаючи Хакоду з надією, що все буде добре. Хакода прибіг майже одразу після того, як його покликала Ада. Увійшовши в кімнату, він одразу побачив, як Саян сидить, стискаючи живіт, її обличчя було блідим, але вона намагалась зберігати спокій
- Саян, що сталося?, - тривожно спитав він, опускаючись на коліна перед нею
- Живіт... різко заболіло..., - прошепотіла вона. - Не зможу зараз іти… допоможи мені прилягти біля Реян. Тут залишусь...
- Добре, не хвилюйся, я з тобою, - м’яко сказав Хакода, підтримуючи її під спину
Обережно, з усією ніжністю він допоміг Саян лягти на ліжко поряд із Реян, вкрив її ковдрою і поправив подушку. Саян втомлено заплющила очі, вдячно зітхнувши. Хакода ще трохи посидів біля неї, тримаючи за руку
- Якщо біль посилиться - зразу кажи, добре?, - промовив він лагідно
Саян кивнула і притулилася трохи ближче до Реян, шукаючи тепла і спокою. У кімнаті знову запанувала тиша, тільки ледь чутно шуміло дихання двох дівчат, що лежали поруч. Хакода ще раз ніжно погладив Саян по руці й тихо сказав:
- Я маю йти на роботу, кохана. Якщо щось - одразу телефонуй, добре?
Саян відкрила очі, трохи стомлено, але з м’якою усмішкою глянула на нього й ледь кивнула:
- Добре… бережи себе
Хакода нахилився, поцілував її у лоб, ще раз подивився на неї, на Реян, яка спокійно спала поруч, і, зітхнувши, підвівся. Він тихо вийшов із кімнати, залишаючи за собою легкий аромат його парфуму й відчуття тепла. Двері зачинились м’яко. У кімнаті залишилися лише дівчата, тиша і ніжне ранкове світло, що пробивалося крізь фіранки