Глава 2.25: Академія...

Наступного ранку Міла і Ліана прокинулись раніше за всіх. Після короткого потягування та обміну кількома жартами, вони попрямували до ванної. Провівши ранкову гігієну - вмились, почистили зуби, трохи привели до ладу зачіски - дівчата перевдягнулись у зручний одяг для прогулянки. Сонце вже приємно пробивалося крізь хмари, повітря було свіже й легке. Міла глянула на Ліану й усміхнулась:
- Погода - просто казка. Пішли, трохи пройдемось?
- Пішли, я тільки за, - відповіла Ліана з блиском в очах
Вони взяли з собою по пляшці води та вийшли на вулицю, повільно прогулюючись, розмовляючи про дрібниці та насолоджуючись моментом, коли весь світ ще дрімає. Поки Міла з Ліаною прогулювались тихими ранковими вуличками, її телефон завібрував. Вона дістала його з кишені - смс від Ади. Міла відкрила повідомлення, уважно прочитала, і на обличчі з’явився легкий подив. Вона відповіла швидко, і між дівчатами зав'язалось коротке листування. Ада, як виявилось, поділилась з нею своїми переживаннями про Реян - про її відмову від їжі, емоційні перепади та страх зробити щось не так. Міла серйозно поставилась до ситуації. Вона дала кілька щирих порад, зосередившись на підтримці й терплячості, наголосивши, що головне - бути поруч і не тиснути, а також поступово показувати турботу через дрібниці. Після розмови з Адою, Міла звернулась до Ліани:
- Ада щойно писала. Вона хвилюється за Реян... Та, здається, там серйозніше, ніж ми думали. Я їй щось порадила, але... не знаю, як це піде
Ліана замислилась:
- Добре, що Ада довіряє тобі. Може, ми теж зможемо якось допомогти, якщо знадобиться. Але поки що - просто будь з нею на зв’язку
Міла кивнула. Їхня прогулянка тривала далі, але тепер думки обох дівчат були вже трохи серйознішими. Міла зупинилась на мить, поглянувши на повідомлення ще раз, і впевнено сказала:
- Вони точно у Реян вдома. Ада написала мені звідти. По тому, як вона описувала обстановку, я впізнала - це точно будинок Реян. Та й логічно: після вчорашнього дня їй потрібен спокій, а Ада, як завжди, з нею
Ліана кивнула, трохи полегшено:
- Добре, що вони разом. Ада дійсно вміє бути поруч так, як треба
- Та ще й як, - усміхнулась Міла. - Вона тримає її на емоційному рівні, навіть коли самій важко. Вони реально доповнюють одна одну
- Ну, надіюсь, що сьогодні буде легше. Хоча я відчуваю - день буде непростий
- Побачимо, - відповіла Міла, - але головне - ми всі поряд. І це вже щось
Після кількох хвилин мовчання, поки вони йшли парком, Міла зупинилась, насупила брови і озвучила думку, яка крутилась у неї в голові:
- Слухай, а чому Ада взагалі сказала, що їде до батька? Вона ж виявилась у Реян вдома. Чого брехати?
Ліана здивовано глянула на подругу:
- Справді… Я про це й не подумала. Може, не хотіла, щоб ми щось запідозрили? Або не хотіла ділитись подробицями?
Міла знизала плечима, але в її голосі залишалася тривога:
- Не знаю. Але якщо їй довелось вигадувати, значить або їй щось некомфортно, або вона намагається когось захистити. В будь-якому випадку - це щось означає
- Думаєш, вона в біді?, - тихо спитала Ліана
- Ні, не схоже на це. Просто… щось не хоче пояснювати. Може, вони з Реян дійсно переживають щось дуже особисте. Може, їм потрібен простір, - відповіла Міла, вже м’якше
- Головне, щоб їм було добре разом, - підсумувала Ліана. - А решта - розберемося з часом
- Згідна. Але як що - я першою спитаю напряму, - усміхнулась Міла. - Я ж не з тих, хто довго терпить загадки
Ліана з Мілою, трохи втомлені після ранкової прогулянки, зайшли до їдальні. В повітрі приємно пахло свіжою випічкою та кавою. Вони підійшли до свого улюбленого столика біля вікна, взяли підноси зі сніданком і тільки-но сіли, як до них підбігли Мей і Марінет
- Привіт!, - сказала Мей, розгортаючи свій круасан. - Що нового?
Міла з Ліаною переглянулись, і Міла тихо мовила:
- Є дещо важливе… Але ви маєте пообіцяти - жодного слова Шимі. Серйозно
- Що сталося?, - насторожено запитала Марінет, відставивши чашку з чаєм
- Ада не поїхала до батька, як казала. Вона - у Реян вдома, - прошепотіла Ліана
Очі Мей округлились:
- Що? Чому?
- Там щось особисте. Вони зараз разом. І, здається… це серйозно, - додала Міла
- Вау…, - тільки й сказала Марінет. - Добре, мовчу, як риба
- І я, чесно, - підхопила Мей. - Але це… ну, несподівано
У цей момент у їдальню зайшла Шимі, весело озираючись:
- О, а ви всі тут! Добре ранок!
Дівчата миттєво перемкнулися на безтурботні посмішки
- Привіт, Шимі!, - дружно відповіли, наче нічого не сталося
Міла швидко перевела розмову на погоду:
- А ти помітила, який класний світанок був сьогодні?
Шимі сіла поряд, не підозрюючи, що щось приховується за цією раптовою темою

Після сніданку, коли їдальня поступово спорожніла, всі розійшлись по своїх кімнатах. Мей та Марінет, ледве дійшовши до своєї, зачинили двері та відразу впали на ліжка
- Ти в це віриш?, - вигукнула Марінет, з широко розкритими очима. - Ада і Реян! Разом!
- Я взагалі ще не відійшла!, - сказала Мей, сидячи навпочіпки на ліжку. - І як вона змогла так тихо все тримати? Ну, хоча… вони завжди були близькі. Просто тепер це вже щось більше
- І головне - Ада ж така спокійна, стримана. А тут - любов, ніжність, піжами, ночівлі, цілування... Це ж прямо як з фільму!, - сміялася Марінет
- Так, але трохи лячно, що вона приховувала. Може, боїться осуду?, - задумливо мовила Мей. - Або просто боїться втратити цю теплоту, якщо про це знатимуть усі
- Ну, принаймні тепер ми знаємо. І, чесно, я їх навіть шиперю, - підморгнула Марінет. - Вони милі разом
Мей усміхнулась і кивнула:
- Тільки треба, щоб ніхто інший не бовкнув Шимі. Вона ж як дізнається - буде або в шоці, або знову полізе з питаннями
- Згідна. Тепер наша місія - бути мовчазними хранительками секрету, - урочисто сказала Марінет і театрально приклала палець до губ
- Хай живе тиша і любов, - відповіла Мей з усмішкою