Глава 2.24: Дім Реян...

Глуха ніч огорнула будинок, усе було спокійно й тихо. Але у кімнаті, де спала Реян з Адою, щось порушило тишу. Реян різко прокинулась, її серце билося швидко - їй приснився страшний сон. В очах ще стояв тривожний образ із сну, і навіть тепла присутність Ади поряд не змогла повернути відчуття безпеки. Мовчки, обережно, щоб не розбудити Аду, Реян встала з ліжка. Вона накинула на плечі легку ковдру й тихо вийшла з кімнати, ступаючи майже нечутно темними коридорами дому. Вона підійшла до кімнати, де спали Саян і Хакода. Двері були трохи прочинені. Реян на мить завмерла, потім тихенько увійшла. У слабкому світлі нічника вона побачила Саян, яка спала посередині, і Хакоду - з іншого боку. Не промовивши жодного слова, Реян підійшла ближче та обережно лягла з іншого боку від Саян. Саян у сні ледь поворухнулась, але не прокинулась. Реян обняла її - обережно, ніжно, ніби шукала захисту у теплі знайомої присутності. Серце поступово заспокоювалося, страх від сну відступав. У цій близькості, між Саян і мовчазною ніччю, Реян нарешті змогла розслабитися. Її очі повільно заплющились, і вона знову заснула, міцно притискаючись до Саян - тихо, без слів, просто щоби відчути, що вона не одна

Саян повільно розплющила очі, звикла до раннього підйому, як завжди - рівно о 6:00 по будильнику. Спочатку вона не звернула уваги, просто потягнулась, та раптом відчула чиюсь руку на своїй талії. Серце на мить прискорило хід. Вона обережно повернула голову - і побачила обличчя Реян, спокійне, сонне, трохи втомлене. Її подих був рівний, а рука ніжно тримала Саян, ніби шукаючи опори уві сні
- Реян?.., - прошепотіла Саян, акуратно торкаючись її плеча. - Прокинься…
Та Реян не відповіла. Навпаки - у відповідь вона мимоволі ще міцніше пригорнулась, сховавши обличчя в її плече, як дитина, що не хоче прокидатись після важкої ночі. Саян завмерла. Усі слова застрягли в горлі. Її погляд змішав у собі здивування, ніжність і щось більше… дуже глибоке й ледь вловиме. Вона тихо зітхнула, обережно поклала руку на руку Реян і залишилась так - в тиші, слухаючи, як за вікном світ розпочинає новий день, а в кімнаті панує тиха близькість, якої не було давно. Саян дуже обережно, щоб не розбудити Реян, вивільнила себе з її обіймів. Рухалась повільно, мов через сон, ніби боялася зламати цей крихкий ранок. Як тільки вдалось звільнитись, вона ще раз глянула на Реян - та все ще спала, трохи посміхаючись, ніби щось хороше бачила уві сні. Саян тихенько встала, накинувши кофту, й рушила до вбиральні. Холодна вода освіжила думки, але в душі все ще залишалась та дивна м’якість від близькості. Вона дивилась на себе в дзеркало, згадуючи дотик руки Реян, її теплий подих… і на мить заплющила очі, щоб втекти від плутанини в голові. Через п’ятнадцять хвилин у кімнаті заворушився Хакода. Він потягнувся, позіхаючи, й озирнувся довкола
- Ммм… Саян?.., - сонно пробурмотів він, а потім побачив Реян чи Саян, яка ще дрімала на ліжку. Його брови трохи здивовано піднялись. - Оу… Я щось пропустив?
Він усміхнувся сам до себе й піднявся, потягнувшись до рюкзака за чистими речами. Схоже, день обіцяв бути цікавим. Саян, вийшовши з кімнати, швидко закрила за собою двері, щоб не привернути зайвої уваги. Вона затримала подих і на кілька секунд застигла на місці, обмірковуючи ситуацію
- "Що вона взагалі робить тут?", - подумала Саян. В голові її крутилися запитання, але відповідей не було. Вона не могла зрозуміти, чому Реян опинилась у її кімнаті і як це все сталося
З глибоким зітханням вона почала спускатися сходами. Можливо, потрібно було просто поговорити про це з Реян, але було щось у цій ситуації, що тривожило Саян. Вона вирішила почекати, щоб вийти на зовнішній спокій, перш ніж порушувати цю незручну тему. Саян чула, як в кімнаті прокидається Хакода, а сама продовжувала спускатися по сходах, думаючи про те, як це все правильно пояснити

Саян, захоплена своїми думками, не помітила, як Афіна прокинулась. Вона стояла біля плити і помішувала в каструлі, коли почула голос матері
- Чому так рано встала?, - запитала Афіна, трохи здивована
Саян швидко обернулась, намагаючись приховати своє внутрішнє занепокоєння
- Не знаю… Просто хотіла приготувати сніданок, - відповіла вона, намагаючись зберігати спокій. - Хочу, щоб сьогодні всі почали день добре
Афіна уважно подивилася на доньку, відчуваючи, що щось не так, але не стала наполягати. Вона знала, що інколи Саян може захопитись чимось і забути про час
- Добре, дякую, - мовила Афіна, приймаючи чашку чаю, яку Саян їй подала. - Ти знаєш, я тут, якщо тобі потрібно поговорити
Саян тихо кивнула, але в її серці залишалась невизначеність. Вона не була готова поділитися всім, що відбувається, але усвідомлення підтримки від матері було теплим і заспокійливим. Саян сказала:
- Реян в мою кімнату вночі прийшла
Афіна здивовано подивилася на Саян, коли вона вимовила ці слова
- Реян прийшла до твоєї кімнати?, - запитала вона, намагаючись зрозуміти, що саме сталося
Саян повільно кивнула, не зовсім знаючи, як пояснити свої відчуття. Вона не була певна, чи це було просто випадковістю чи чимось більшим
- Я не знаю, що вона робила, - продовжила Саян, зітхнувши. - Я прокинулась і побачила її поряд зі мною. Вона просто лежала, і навіть коли я почала її будити, вона не відреагувала, а лише прижалась до мене
Афіна, почавши розуміти, що це могло бути незвичним для їхніх стосунків, намагалась залишитись спокійною
- Можливо, це просто втома або якась емоційна потреба, - сказала вона. - Але якщо це тебе турбує, ти повинна поговорити з нею. Важливо бути чесною і зрозуміти один одного
Саян нахмурилась, не була впевнена, як їй правильно зреагувати на цю ситуацію. Вона не хотіла виглядати занадто занепокоєною або надмірно емоційною
- Я не знаю, що думати, - зітхнула вона. - Це дивно, і я не знаю, чому вона це зробила
Афіна ніжно поклала руку на плечі доньки
- Якщо тобі потрібно поговорити, я тут. І пам'ятай, що це нормально відчувати себе некомфортно, коли щось відбувається без твого бажання чи пояснення. Ти повинна дати собі час зрозуміти все
Саян кивнула, вдячна за підтримку, але ще не зовсім готова розібратися в своїх емоціях щодо цього інциденту. Хакода спустився вниз, чуючи звуки, що доносились з кухні. Він привітався, зайшовши в приміщення, де Саян і Афіна вже були
- Доброго ранку, - сказав він, посміхаючись, та поцылував Саян в чоло. - Як ви?
Афіна, усміхаючись у відповідь, кивнула і привітала його:
- Доброго ранку, Хакода. Все нормально, просто снідаємо
Саян, сидячи за столом, помітно була заглиблена в свої думки, ще не зовсім обробивши те, що сталося вночі. Хакода помітив її серйозний вираз обличчя, і трохи здивувався
- Що сталося?, - запитав він м'яко, підходячи до Саян
Вона зітхнула і підняла очі на нього
- Реян прийшла до моєї кімнати вночі, і я навіть не розумію, чому, - сказала вона тихо, але з сумнівом у голосі
Хакода, почувши це, подивився на неї уважно
- Це… виглядає дивно. Але можливо, вона була просто стурбована чимось, - зазначив він
Афіна, трохи зацікавлена, додала:
- Можливо, тобі варто поговорити з нею, Саян. Якщо це турбує тебе, треба вирішити, що відбувається
Саян кивнула, відчуваючи, як важко її серце б'ється від цієї ситуації. Вона не була впевнена, як саме обговорити це з Реян, але знала, що їй потрібно знайти відповіді на свої питання
- Я поговорю з нею, - сказала Саян, глибоко вдихаючи, відчуваючи, що це важливий крок, навіть якщо він її лякає