Глава 2.22: Реян та Ада подорож додому...

На наступний ранок Реян прокинулася раніше за всіх. Вона тихо вибралася з ліжка, щоб не розбудити Аду, яка ще мирно спала поруч, і вийшла з лазарету. Втома все ще відчувалася у тілі, але їй було важливо вирішити одне питання. Реян направилася до кабінету директорки, впевнено крокуючи коридором. Двері були прочинені, і вона обережно постукала
- Заходь, - пролунав голос Арії
Реян увійшла, а директорка, відвівши погляд від документів, уважно подивилася на неї
- Щось сталося?, - поцікавилася вона, помітивши серйозний вираз на обличчі дівчини
- Я хотіла запитати, чи можна мені поїхати додому на тиждень, - прямо сказала Реян
Арія здивовано підняла брови
- Ти нещодавно тільки потрапила в лазарет, ти ж ще не зовсім одужала…
- Я розумію, - перебила її Реян, - але мені дійсно потрібно. Це важливо
Директорка уважно поглянула на неї, ніби намагаючись зрозуміти прихований підтекст її слів
- Добре, - нарешті відповіла вона. - Але з умовою, що ти будеш підтримувати зв’язок
Реян кивнула
- І ще…, - вона на мить зам’ялася. - Чи можна, щоб Ада поїхала зі мною?
Це питання ще більше здивувало Арію. Вона схрестила руки на грудях і задумливо подивилася на Реян
- Вперше чую, щоб ти хотіла когось узяти із собою
- Просто так буде краще, - тихо відповіла Реян, уникаючи погляду
Директорка кілька секунд мовчала, а потім нарешті кивнула
- Гаразд. Можеш їхати разом з Адою
Реян полегшено видихнула
- Дякую, - коротко сказала вона і вийшла з кабінету
Щойно вона опинилася в коридорі, то дістала телефон і набрала номер Ади. На іншому кінці почувся сонний голос:
- Алло?..
- Ада, - тихо сказала Реян, - прокидайся. Збирай речі. Ми їдемо
- Куди?.., - невдоволено пробурмотіла Ада, перевертаючись на інший бік
- Додому, - відповіла Реян. - Мій дім. І ти їдеш зі мною
Ада широко розплющила очі, коли почула ці слова
- Що?, - вона різко сіла в ліжку, сон миттєво зник. - Серйозно?
- Так, - спокійно відповіла Реян
Ада все ще не могла повірити в це. Реян ніколи не запрошувала нікого до себе, і тепер вона просто так кличе її поїхати разом? Це було дивно, але водночас їй ставало приємно від цієї думки
- Я... я рада, - усміхнулася Ада
- Добре, - коротко кивнула Реян. - Я піду зібрати свої речі. Ти теж збирайся. Ми їдемо сьогодні
- Сьогодні?!, - ще більше здивувалася Ада
- Так, - повторила Реян твердим голосом. - І не затягуй
Реян поклала слухавку, навіть не дочекавшись відповіді

Ада все ще сиділа в ліжку, дивлячись на телефон у руці. Потім, швидко піднявшись, вона почала метушитися по кімнаті, дістаючи необхідні речі. У голові було стільки запитань, але одне відчуття переважало всі інші - хвилювання. Вона ще ніколи не була в домі Реян. І що на них там чекало?

Реян обережно прочинила двері в кімнату. Усередині було тихо - Мей і Марінет ще міцно спали. Вона намагалася не шуміти, швидко зібрала кілька необхідних речей у невеликий портфель і тихо вийшла, зачинивши двері за собою. На вулиці було прохолодно, і вона трохи закуталася в куртку, сіла на лавку біля входу та почала чекати Аду

Тим часом Ада увійшла до своєї кімнати. Вона намагалася бути якомога тихішою, але коли відкривала шафу, почула, як хтось ворушиться в ліжку
- Куди ти зібралась?, - пролунав сонний голос Міли
Ада на секунду завмерла, але швидко відповіла:
- Додому
Міла протерла очі та піднялася на лікті
- Одна?
- Так, - впевнено відповіла Ада, не дивлячись на подругу
- Чому?
Ада зробила вигляд, що сильно зосереджена на своїх речах
- Сумую за батьком, давно його не бачила
Міла звузила очі, уважно вдивляючись у вираз її обличчя
- Ти ж нещодавно говорила, що не плануєш їхати додому
Ада лише знизала плечима
- Просто передумала
Міла не виглядала переконаною, але не стала сперечатися
- Добре
Ада швидко застібнула сумку, кинула коротке «побачимося» та поспішила вийти, поки подруга не почала задавати ще більше питань. Ада вийшла на вулицю, швидким кроком попрямувала до Реян, яка вже чекала її біля воріт. Побачивши її, Реян підняла голову, і на її обличчі промайнуло щось схоже на полегшення
- Готова? — запитала вона
Ада кивнула, підходячи ближче. Їхні погляди зустрілися, і, не кажучи більше ні слова, Реян обережно притягнула її до себе. Їхній поцілунок був тихим, майже нерішучим, але водночас таким теплим

Десь неподалік, трохи віддалік від головної будівлі, сиділа Шимі. Вона випадково підняла погляд і побачила все. Її очі розширилися, а рука, що тримала книгу, мимоволі стиснула обкладинку сильніше. Вона не могла відірвати погляду від цієї сцени, хоча десь усередині себе відчувала, що не повинна цього бачити

Тим часом до воріт під’їхала машина. Ада та Реян швидко взяли свої речі, сіли на заднє сидіння, зачинили двері, і автомобіль плавно рушив з місця

Шимі продовжувала дивитися їм услід, поки машина не зникла за поворотом. Її думки були хаотичними, і вона не знала, що робити з тим, що тільки-но побачила

Машина плавно рухалася дорогою, погойдуючи пасажирів легкими поштовхами. Реян сиділа біля одного вікна, втупившись у пейзажі, що пролітали за склом. Ада, навпаки, зайняла місце біля іншого боку, краєм ока спостерігаючи за Реян. Минуло хвилин п’ятнадцять. Реян мовчки дістала навушники, вставила їх у вуха й нахилилася до вікна, зручніше вмощуючись. Її погляд став відстороненим, а пальці ледь помітно вибивали ритм на коліні. Ада, помітивши це, м’яко посміхнулася й тихо запропонувала:
- Можеш лягти мені на плече, так зручніше буде
Реян перевела на неї погляд, але лише похитала головою
- Не треба. Так нормально
Вона витягла з-за спини маленьку подушку, сперлася нею на вікно, заплющила очі та поринула в музику. Ада ще трохи дивилася на неї, але зрештою відвела погляд, вирішивши не наполягати. Машина їхала вперед, а тиша між ними лише зрідка порушувалася ледь чутним звуком дихання та приглушеним шумом дороги. Ада не зрозуміла, чому Реян відмовилася. В її голові з’явилося безліч думок - чи щось сталося, чи вона образилася, чи просто хоче побути наодинці? Тим часом Реян ніяк не могла знайти зручне місце на вікні. Вона кілька разів змінила позу, перекладала подушку, але зрештою зітхнула й без зайвих слів опустилася, поклавши голову на ноги Ади. Витягнувши з сумки покривало, вона накрилася ним, ніби створюючи між собою і світом невидимий бар’єр
- Не чіпайте мене. І не турбуйте по пустякам, - тихо, але чітко промовила вона, заплющуючи очі
Ада лише кивнула, хоча Реян цього вже не бачила. Вона подивилася на її темне волосся, яке розсипалося по її колінах, і ледь помітно посміхнулася. Машина їхала вперед, а між ними панувала тиша