Глава 2.21: Що коїться...

Реян прокинулася рано, занадто рано для себе - лише п’ята ранку. В кімнаті панувала тиша, лише рівне дихання сусідок порушувало спокій. Але її тіло було огорнуте жаром, що змушував її метушливо вдихати повітря. Вона розплющила очі, повільно кліпаючи, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Ковдра ледь торкалася її шкіри, але жар не відступав. Серце билося швидше, ніж зазвичай, а думки були розмитими, невиразними. Реян не розуміла, що з нею. Відчуття було дивне, навіть трохи гнітюче. Вона повільно потягнулася до тумбочки, взяла телефон і, якомога тихіше, щоб не потривожити інших, вибралася з ліжка. Кімната здавалася задушливою, тому вона швидкими, але обережними кроками попрямувала у ванну. Зачинивши двері, вона вдихнула глибше, сподіваючись, що стане легше. Але не стало. Її пальці тремтіли, поки вона розблоковувала телефон і знаходила знайоме ім’я - Володимира. Її психолог. Той, хто міг допомогти розібратися в її відчуттях
- Будь ласка, візьми слухавку…, - тихо прошепотіла вона, натискаючи кнопку виклику і прикладаючи телефон до вуха
Лінія знову пішла на гудки, але Володимира так і не відповіла. Реян закусила губу, відчуваючи, як її пальці починають тремтіти. Вона швидко відкрила контакти й натиснула на ім’я сестри-близнючки. Телефон дзвонив, але й цього разу відповідь так і не пролунала
- «Ну чому саме зараз?..», - подумала вона, провівши рукою по обличчю. Її тіло ніби палало зсередини, серце калатало, а в голові панував хаос
Залишався останній варіант. Ліліт. Викладачка, яку всі знали як Саян. Вона завжди була тією, хто вмів вислухати та дати пораду. Реян вагалася лише мить, а потім натиснула кнопку виклику
- Алло?, - голос Ліліт був трохи сонний, але все ще спокійний і теплий
- Ліліт… Мені дуже жарко… Я не розумію, що зі мною коїться, - швидко випалила Реян, відчуваючи, як її дихання стає важчим
З іншого кінця пролунала коротка пауза
- Ти… відчуваєш це саме зараз?, - запитала Ліліт, і в її голосі з’явилася нотка суму
- Так. Це ніби… я горю зсередини
Ліліт тихо зітхнула
- Реян, кілька років тому я теж переживала щось подібне… Я відчувала, що моє тіло не моє, що кожен удар серця - це вибух. І тоді я зрозуміла, що закохалася
Реян мовчала, уважно слухаючи
- Але той, кого я любила… він загинув у аварії, - Ліліт говорила тихо, але в її голосі звучав біль, який неможливо було приховати
Реян здригнулася
- Мені шкода…
- Це було давно, але ці почуття… вони змінюють нас. Реян, що саме ти відчуваєш?
Реян притулила телефон ближче до вуха й закрила очі
- Я… я думаю, що кохаю її
Ліліт на мить замовкла
- Дівчина?.., - тихо перепитала вона, ніби намагаючись обдумати почуте
- Так, - видихнула Реян, притискаючи телефон ближче до вуха. - Я не знаю, що з цим робити
Ліліт задумалась
- Реян, почуття… вони не вибирають. Вони просто є. Але що саме тебе хвилює?
Реян на секунду закусила губу, ніби зважуючи, чи варто продовжувати
- Я… я не вільна, - тихо зізналася вона
Ліліт зітхнула
- Це ускладнює ситуацію…
- Я знаю, - Реян опустила погляд на підлогу, відчуваючи, як серце б’ється ще швидше. - Але я нічого не можу з собою зробити. Хочу бути поруч з нею, і…
- …і ти відчуваєш, як тебе буквально розриває від емоцій?
Реян здивовано підняла брови
- Так. Саме так
- Це нормально, Реян, - м’яко сказала Ліліт. - Ти вперше таке відчуваєш?
Реян трохи замислилася
- Ні…, але цього разу все набагато сильніше
- Значить, це щось особливе, - промовила Ліліт. - Але будь обережна. Якщо ти вже у стосунках, ти можеш не лише поранити себе, а й її
Реян гірко посміхнулася, втупившись у своє відображення в дзеркалі
- Уже пізно
Ада здивовано подивилася на Реян, відчуваючи, як у грудях защеміло
- Що сталося?, - тихо спитала вона, намагаючись знову доторкнутися до Реян, але та лише ще більше втиснулася в ковдру, ніби намагаючись заховатися
- Нічого, - коротко відповіла Реян, її голос звучав приглушено і трохи напружено
Ада зітхнула. Вона знала, що це неправда.
- Ти говорила з кимось. Я чула.
Реян не відповіла.
- Реян, будь ласка, - Ада знову обережно доторкнулася до її плеча, але цього разу не наполягала, а просто чекала
Декілька секунд тиші здавалися вічністю. Потім Реян повільно видихнула і прошепотіла:
- Просто… не зараз, гаразд?
Ада хотіла ще щось сказати, але передумала. Вона знала Реян достатньо добре, щоб розуміти: коли та відгороджується, її не змусиш говорити силою. Тож вона просто лягла поруч, не торкаючись Реян, але й не віддаляючись
- Добре, - тихо сказала вона. - Але я тут, якщо ти захочеш поговорити
Реян не відповіла, але її дихання стало рівнішим. Ада закрила очі, сподіваючись, що ранок усе виправить. Реян перевернулась обличчем до Ади та мовила:
- В мене жар, але легше вже
Ада уважно подивилася на Реян, намагаючись розгадати її настрій
- Жар?, - повторила вона. - Як ти зараз себе почуваєш?
Реян зітхнула і похитала головою
- Вже більш-менш. Це не звичайний жар. Просто… не знаю. Мені було дуже жарко, якось дивно, ніби всередині все горить. Я прокинулася, не розуміючи, що зі мною. Хотіла поговорити з кимось, щоб хоч трохи розібратися
Ада мовчала, слухаючи
- Я дзвонила Володимирі, вона не взяла слухавку. Потім сестрі - теж нічого. Лише Ліліт відповіла. Ми поговорили… І ось прокинулась ти
Ада все ще не до кінця розуміла, що відбувається, але відчувала, що це щось важливе для Реян
- Вона тобі допомогла?
Реян трохи зам'ялася
- Не знаю. Вона сказала, що колись почувала себе схоже… коли закохалася
Ада стиснула губи
- І ти думаєш, що це те саме?
Реян поглянула на неї, а потім різко відвернулася
- Я не знаю. Але якщо це так… це лякає мене, Адо
Реян не ворухнулася, коли Ада обережно обійняла її, притискаючи ближче. Вона відчула знайоме тепло, яке трохи заспокоїло її внутрішню бурю
- Я завжди буду поруч, - м’яко прошепотіла Ада, торкаючись губами її волосся
Реян повільно видихнула, її плечі розслабилися, хоч у голові все ще вирувала плутанина. Вона не знала, що сказати, не знала, що означають всі ці емоції, які розривали її зсередини. Але в цю мить, відчуваючи дотик Ади, їй не треба було говорити. Вона просто закрила очі й, здається, вперше за цей ранок відчула полегшення