Глава 2.20: Зміни...

Ада прокинулася о 5 ранку. Кімната була напівтемною, лише слабке світло пробивалося крізь штори. Реян спала міцно, її рука лежала на Адиному боці. Поруч тихо дихали Мей і Марінет. Ада затримала подих, обережно викарабкуючись із теплих обіймів Реян, щоб її не розбудити. Коли їй це вдалося, вона повільно встала й на пальцях вийшла з кімнати. Коридор здавався дивно порожнім і тихим. Зайшовши у свою кімнату, вона побачила, що Міла й Ліана все ще сплять, міцно притулившись одна до одної. Ада на мить задумалась, але втому швидко взяла гору. Вона лягла у своє ліжко, накрилася ковдрою й заплющила очі. Сон знову огорнув її, ніби нічого й не було

О 6:30 Міла повільно розплющила очі. Перше, що вона відчула - тепло Ліани поруч. Вузьке ліжко не давало багато простору, але це навіть заспокоювало. Вона повернула голову й побачила Аду, яка спокійно спала у своєму ліжку. Її рівне дихання свідчило, що все гаразд. Міла відчула, як тривога, що стискала її серце ще з вечора, нарешті відступила. Вона ледь чутно видихнула, дозволяючи собі розслабитися
- "Ада тут. Все добре…", - подумала вона
Не хотілося вставати, не хотілося порушувати цей ранковий спокій. Тож Міла ще трохи залишилася лежати, слухаючи тихий ритм дихання подруг

О 7:00 Ліана повільно прокинулася, потягнулася і розплющила очі. Міла вже була на ногах, застібала ґудзики на сорочці. Вона виглядала зосередженою, але спокійною - зовсім не такою, як учора ввечері. Ліана сіла на ліжку, потерла очі й позіхнула
- Ти рано встала, - пробурмотіла вона сонним голосом.
- Хотіла бути готовою, - відповіла Міла, пригладжуючи волосся перед дзеркалом. - Ти подиви хто тут
Ліана зупинилася, окинула поглядом кімнату й нарешті побачила її - Ада мирно спала у своєму ліжку
- Вона тут…, - здивовано прошепотіла Ліана
- Так, я теж здивувалась, коли прокинулася, - Міла усміхнулася. - Тож можемо трохи видихнути
Ліана кивнула й полегшено зітхнула. Але залишалося питання: куди ж вона зникала вчора ввечері?

Ада поворухнулася, потягнулася й розплющила очі. Відчуття втоми ще не відпустило, але прокидатися довелося - в кімнаті вже панувала тиха, але відчутна напруга. Міла й Ліана сиділи поруч, обидві дивилися на неї пильними поглядами
- Ти де була вчора?, - одразу запитала Міла, схрестивши руки на грудях
Ада на секунду завмерла, але швидко взяла себе в руки
- У мами, - спокійно відповіла вона
Ліана примружила очі
- У мами?, - перепитала вона. - Чому ти нічого не сказала?
Ада знизала плечима, роблячи вигляд, що їй байдуже
- Просто так вийшло. Не хотіла турбувати вас
Міла обмінялася поглядом із Ліаною. Вони не були впевнені, чи варто вірити цій відповіді, але зараз, здається, не було сенсу тиснути
- Добре, - зрештою сказала Міла, хоча її голос звучав не надто переконано
Ада лише кивнула й відвернулася, ніби ця розмова її не хвилювала. Але всередині вона відчувала, що подруги не до кінця повірили її словам… Ада сіла на ліжку, провела рукою по скуйовдженому волоссю й поглянула на подруг
- Куди ви зібралися?
- Прогулятись, поки ще є час до сніданку, - відповіла Ліана, застібаючи куртку
- Треба трохи розворушитися після такого дивного ранку, - додала Міла, вдягаючи рюкзак на одне плече
Ада кивнула, ніби роздумуючи
- Я скоро прийду туди, - сказала вона після паузи
- Гаразд, не барися, - Міла кинула на неї останній швидкий погляд, перш ніж разом із Ліаною вийти з кімнати
Ада ще трохи посиділа, слухаючи, як затихають їхні кроки в коридорі. Потім зітхнула, провела рукою по обличчю й подивилася у вікно
- "Ще є трохи часу...", - подумала вона, перш ніж нарешті встати

Мей прокинулася рано, десь о 6:00. Вона розплющила очі, потягнулася й майже одразу помітила щось дивне - Реян спала одна. Її погляд затримався на порожньому місці поруч. Учора там спала якась дівчина, але зараз її вже не було. Мей тихо перевела подих і повернулася до Марінет, яка все ще спала на своєму ліжку. Вона легенько торкнулася її плеча й пошепки сказала:
- Марі, прокинься
Марінет невдоволено застогнала, натягнула ковдру вище, але Мей легенько її потрясла
- Давай, серйозно
Марінет повільно розплющила очі, насупилася
- Що?..
- Дивись, - Мей кивнула на Реян. - Вона спить одна
Марінет моргнула, ще не зовсім розуміючи, про що йдеться
- І що?..
- А як щодо тієї дівчини, що була з нею?, - пошепки запитала Мей
Марінет нарешті усвідомила й швидко озирнулася
- Хто вона взагалі була? Ти її знаєш?
Мей похитала головою
- Ні. І це найцікавіше. Хто вона така і куди зникла?
Марінет зітхнула, потерла очі.
- О шостій ранку в мене немає відповідей. Але щось тут справді дивне…

Поки Мей і Марінет збиралися, Реян прокинулася. Вона повільно відкрила очі, моргнула кілька разів, намагаючись прогнати сонливість
- Доброго ранку, - з теплом сказала Мей, застібаючи куртку
- Привіт, - додала Марінет, не відриваючись від свого рюкзака
Реян кивнула у відповідь, але не сказала більше ні слова. Вона одразу помітила, що Ади поруч немає.
- "Куди вона поділася?", - майнула думка. Вчора вони заснули разом, і Реян точно пам’ятала тепло її присутності. Але тепер ліжко поруч було порожнім
Вона не стала нічого питати в дівчат - не хотіла привертати увагу. Натомість мовчки взяла телефон і швидко набрала повідомлення для Ади:
Реян: "Зустрінемось перед сніданком. Щоб ніхто не бачив."
Вона відправила повідомлення й опустила телефон на ковдру. Її серце билося трохи швидше, ніж зазвичай. Тепер залишалося чекати

Ада лежала в своїй кімнаті, насолоджуючись хвилинами самотності. Вона була втомлена, але сон більше не приходив. Раптом телефон вібрував на тумбочці. Ада машинально потягнулася до нього й розблокувала екран
Реян: "Зустрінемось перед сніданком. Щоб ніхто не бачив"
Повідомлення від Реян. Ада задумливо подивилася на нього. Вона й сама знала, що їм потрібно поговорити. Реян, мабуть, помітила її нічний відхід і хотіла пояснень. Без зайвих роздумів вона швидко набрала відповідь:
Ада: "Добре. Де?"
Майже одразу прийшла відповідь:
Реян: "Там, де зазвичай."
Ада видихнула й відклала телефон. Вона знала, що ця розмова буде непростою. Але ховатися більше не мало сенсу