Глава 2.19: Змагання магів та перевертнів

Після двох днів святкування 8 березня всі знову повернулися до звичного ритму життя в академії. Ранковий сніданок проходив у невимушеній атмосфері, поки раптом директорка Арія не привернула до себе увагу, підвівшись зі свого місця
- Увага, студенти!, - її голос лунав впевнено. - Через чотири дні на вихідні дні наші перевертні, а також маги води, землі, повітря і вогню відправляться на змагання, щоб представити нашу академію
Арія назвала список учнів, 30 людей, туди входили Ада, Шимі та Керн. В залі запанувала коротка тиша, яку порушила голос Реян:
- А чи можна, щоб вони взяли друзів?
Арія зупинилася на мить, а потім спокійно, але твердо відповіла:
- Ні, тільки їдять ті, кого я назвала. Це буде лише відволікати
Реян стиснула кулаки й заперечила:
- Але ж потрібна підтримка! Це ж командне змагання!
Арія зберігала незворушний вигляд і не змінила свого рішення:
- Це не обговорюється
Реян зітхнула, помітно засмутившись, але розуміла, що сперечатися далі немає сенсу. Їй не подобалося відчуття, що вона залишається осторонь, коли її друзі вирушають у щось важливе. Але що вона могла зробити? Реян мовчки підвелася зі свого місця і, навіть не попрощавшись із друзями, залишила їдальню. Вона йшла швидко, ні на кого не звертаючи уваги, а коли нарешті дісталася своєї кімнати, одразу вдягла навушники та ввімкнула музику на повну гучність. Гучні ритми заглушали думки, але не могли повністю приховати її розчарування

У їдальні між собою переглянулись Ада і Шимі. Вони обидві помітили зміну в настрої Реян, але нічого не сказали. Їм було зрозуміло, що зараз краще не чіпати її, хоча обидві відчували, що варто буде поговорити з нею пізніше. Після сніданку всі розійшлися: Мей і Марінет пішли на пари, інші також розійшлися по заняттях. Академія продовжувала жити своїм звичайним ритмом, але десь у кімнаті одна людина почувалася виключеною з цього світу…

Ада постукала в двері, було тихо. Ада постукала ще раз, цього разу трохи сильніше, але відповіді не було. Вона зітхнула й обережно натиснула на ручку дверей - ті були незамкнені. Зайшовши в кімнату, Ада побачила Реян, яка лежала на ліжку, втупившись у стелю, а у вухах у неї були навушники. Музика грала настільки голосно, що навіть Ада могла почути приглушені звуки
- Реян!, - гукнула вона, але та навіть не ворухнулася
Ада зітхнула, підійшла ближче і легенько торкнулася її руки. Реян здригнулася, різко зняла навушник і подивилася на Аду
- Що?, - холодно запитала вона
- Можна поговорити?, - спокійно відповіла Ада, сідаючи поруч на стілець
Реян не відповіла, лише відвела погляд убік. Вона явно не хотіла говорити, але й не виганяла Аду
- Я знаю, що ти засмутилася через рішення Арії, - продовжила Ада. - Але хіба це привід замикатися в собі?
- Я не хочу про це говорити, - коротко відповіла Реян
- Ну, тоді я просто посиджу тут, - сказала Ада і зручніше вмостилася на стільці
Реян закотила очі, але не вигнала її. В кімнаті запала тиша, яку переривав лише слабкий шум музики з навушників, що лежали поруч. Реян повернулась в бік вікна і закрила очі. Ада каже:
- Так буде правильніше, як сказала Арія
Реян стиснула губи, не відкриваючи очей
- Правильніше для кого?, - тихо промовила вона
- Для всіх, - відповіла Ада. - Це офіційні змагання, там важливо бути зосередженими. Якщо ти поїдеш, це може відволікати, особливо Шимі…
- Або тебе?, - Реян різко розплющила очі й глянула на Аду
- Справа не в мені, - спокійно відповіла та. - Просто є речі, які ми не можемо змінити, хоч би як хотіли
Реян знову відвернулася до вікна, втупившись у пейзаж за склом
- Це несправедливо, - прошепотіла вона
- Так, - погодилася Ада. - Але так буде правильно
Реян глибоко вдихнула й заплющила очі. Вона розуміла, що Ада має рацію, але змиритися з цим було важко. Реян надягла навушник та закрила очі, Ада тихо покинула кімнату, Реян заснула. Ада ще кілька секунд постояла біля дверей, дивлячись на подругу, яка лежала нерухомо, ніби намагаючись відгородитися від усього світу. Їй хотілося сказати ще щось, але вона розуміла - зараз це марно. Зітхнувши, вона тихо зачинила двері й пішла. Реян, відчувши, що залишилася одна, лише сильніше натиснула навушники до вух. Гучна музика заповнила голову, відштовхуючи неприємні думки. Її повіки поволі стали важкими, і за кілька хвилин вона поринула у сон, все ще тримаючи навушники в вухах

Десь підвечір, Реян була в кімнаті, вона спала півдня. До неї зайшла Шимі, та сказала:
- Я буду сумувати за тобою, коли поїду
Реян відповіла:
- Я тееж, сонце, - але в думці промайнуло: - "Кого я ревную сильніше, Шимі до Ади, чи Аду до Шимі. Її думку перрвала Шимі та вони пішли на вечерю. Реян кинула останній погляд у дзеркало, поправила волосся й разом із Шимі вийшла з кімнати. Вечеря проходила у звичному ритмі - всі розмовляли, сміялися, ділилися планами на наступні дні. Але Реян майже не брала участі в розмовах. Її погляд час від часу зупинявся то на Аді, то на Шимі
- "Чому мене це так гризе?", - промайнуло в голові
Шимі легенько штовхнула її ліктем:
- Ти знову у своїх думках?
Реян похитала головою й усміхнулася:
- Просто задумалася
- Тоді повертайся до нас, бо я не хочу, щоб ти зникла в своєму світі
Реян усміхнулася ще ширше, але всередині почуття не відпускали. Міла відповіла Шимі:
- Реян завжди в своєму світі навіть серед друзів
Шимі пирхнула й поглянула на Реян:
- Це правда?
Реян знизала плечима й, не змінюючи виразу обличчя, відповіла:
- Можливо
Міла лише усміхнулася й повернулася до своєї тарілки. Ада, яка досі мовчала, раптом тихо сказала:
- Просто іноді світ Реян цікавіший за реальний
Реян підвела на неї погляд, і їхні очі зустрілися на секунду, сповнені розуміння. Шимі легенько стиснула руку Реян під столом, змушуючи її повернутися в цей момент, сюди, до них
- Не загубись там, добре?, - сказала вона майже пошепки
Реян не відповіла, просто кивнула, але всередині буревій думок не вщухав