Глава 2.18: 8 Березня

Мей і Марінет прокинулися рівно о сьомій ранку, обмінявшись сонними привітаннями й усвідомивши, що нарешті настало 8 березня. Це був особливий день, і вони вирішили привести себе до ладу, перш ніж розбудити Реян. Тихенько пересуваючись кімнатою, дівчата розчісували волосся, поправляли одяг і потроху налаштовувалися на святковий настрій. Вони вже обговорювали, що сьогодні очікується святковий сніданок, і гадали, які сюрпризи на них чекають. Минуло пів години, коли Реян нарешті заворушилася під ковдрою. Вона повільно відкрила очі, трохи розгублено моргнула й подивилася на дівчат
- Що ви вже такі активні?, - пробурмотіла вона хриплим голосом
Мей усміхнулася й, склавши руки на грудях, сказала:
- Ну, взагалі-то, сьогодні свято!
Марінет підхопила:
- І ти єдина, хто досі валяється в ліжку

Реян тільки хмикнула й потягнулася
- Ну то й що, свято без мене не почнеться, - жартівливо промовила вона, сідаючи на ліжку та потираючи очі
Дівчата тільки переглянулися й усміхнулися, розуміючи, що попереду на них чекає цікавий і, можливо, навіть непередбачуваний день. Реян позіхнула й буркнула:
- Ви ж знаєте, що я сова… Ранок для мене - це випробування
Мей лише посміхнулася:
- А ми жайворонки, так що привчайся!
Марінет захихотіла та дістала з тумбочки невеличкий пакунок, після чого Мей зробила те саме
- Гаразд, досить бурчати, краще подивися, як ми зараз обміняємося подарунками!, - сказала Марінет, з нетерпінням простягаючи подарунок Мей. Марінет подарувала Мей коробочку, в якій ьула книга про все про алхмію

Лінь Мей відчувала радість і хвилювання. Перстень, створений її руками, був срібним, із тонкими лініями, що мерехтіли, ніби у ньому струменіла сама магія. Камінь у центрі був не просто прикрасою - це був портал до мікропростору, де можна було зберігати предмети. Для Марінет, яка завжди носила з собою речі - книги, зілля, нотатники - це було ідеальним рішенням. Лінь Мей обережно загорнула перстень у маленьку оксамитову торбинку. Вона глибоко зробила вдих, повільно підходячи до подруги
- Марінет, - м’яко сказала вона
Та відірвала погляд й подивилася на неї з цікавістю
- Так?
Лінь Мей простягнула їй подарунок
- Це тобі. Зі святом
- Що це?.., - запитала вона, витягаючи перстень і зачаровано розглядаючи його. - Ой, який красивий!
Лінь Мей всміхнулася, сіла поруч і легенько торкнулася її плеча
- Це подарунок для тебе, Марінет. Я зробила його сама
Подруга широко розплющила очі, а потім її обличчя засяяло ще більше
- Ти зробила його сама? Для мене?, - в її голосі бриніло щире здивування, радість і трохи недовіри.
Лінь Мей кивнула, трохи ніяковіючи
- Так. Я хотіла подарувати тобі щось справді особливе
Марінет уважно розглядала перстень, перевертаючи його в пальцях, ніби боялася, що він розчиниться в повітрі
- Це дивовижно…, - прошепотіла вона
- Він не просто красивий, - додала Лінь Мей, ледь стримуючи хвилювання. - Він має магічні властивості. Ти можеш зберігати в ньому речі. Достатньо уявити предмет, який ти хочеш помістити всередину, доторкнутися до каменю, і він зникне в безпечному просторі. Коли тобі знадобиться дістати його назад - просто уяви його і знову торкнися персня
Марінет дивилася на подругу, ніби не вірячи своїм вухам. Потім вона різко кинулася обіймати Лінь Мей, міцно притискаючи її до себе
- Ти… ти навіть не уявляєш, наскільки це неймовірно!, - її голос лунав схвильовано й радісно водночас
Лінь Мей засміялася, обіймаючи її у відповідь
- Я просто хотіла, щоб тобі було зручніше носити всі твої речі
Марінет трохи відсторонилася, її очі виблискували
- Це просто магія! Ну, звісно, магія, але… Це ж справжнє диво! Давай спробуємо!
Вона схопила першу річ, що потрапила їй під руку - маленький записник. Вона зосередилася, уявила, як він зникає, і доторкнулася до каменя персня. Записник миттєво розчинився у повітрі
- Це неймовірно!, - вона заплескала в долоні, ніби маленька дитина
- Я рада, що тобі подобається, - сказала Лінь Мей, почуваючись щасливою
- Подобається?! Я в захваті! Це найкращий подарунок у моєму житті!, - вона знову кинулася в обійми подруги
Лінь Мей знову засміялася
- Ну, тоді це чудово
Марінет ще довго не могла відірватися від персня. Вона постійно щось ховала в нього і діставала назад
- Я ж казала, що тобі сподобається
Марінет знову подивилася на неї, цього разу серйозніше
- Лінь Мей… Я справді ціную це. Ти не просто подарувала мені корисну річ. Ти вклала в неї свою працю, свою душу. Це найдорожче, що у мене є
Лінь Мей відчула, як тепло розливається по її грудях
- Ти для мене важлива, Марінет. І я хотіла, щоб у тебе був подарунок, який нагадував би тобі про нашу дружбу
Марінет усміхнулася, надягаючи перстень на палець
- Я ніколи його не зніму
Лінь Мей задоволено кивнула. Реян спокійно дивилася на Лінь Мей, склавши руки на грудях
- Ти виглядаєш надто задоволеною собою, - зауважила вона, трохи схиливши голову
Лінь Мей ледь стримала посмішку, відчуваючи легке хвилювання
- Звісно. У мене є для тебе подарунок
Реян повела бровою
- Але цей тобі точно сподобається, - Лінь Мей запустила руку у свою сумку й витягла невеликий темно-синій камінь, що сяяв м’яким світлом. - Це портал у кишені
Реян уважно подивилася на нього, а потім на подругу
- Портал у кишені?, - її голос був рівним, але у глибині очей спалахнула цікавість
- Так. Він працює як просторовий ключ. Натискаєш - і можеш опинитися там, де хочеш. Ну, майже де завгодно. Деякі місця захищені від такого типу магії, ти ж розумієш
Реян взяла камінь у долоню, покрутила його між пальцями, відчуваючи слабку пульсацію магії
- Це виглядає… дуже корисним. Але чому ти вирішила подарувати його саме мені?
Лінь Мей усміхнулася
- Якщо цей артефакт опиниться в тебе, я можу бути впевнена, що ти використаєш його мудро
Реян ще кілька секунд мовчки розглядала камінь, а потім сказала:
- І ти сама створила його?
- Звичайно!
- Це вражає, - спокійно відповіла Реян. - Я правильно розумію, що якщо я подумаю про місце й активую його, то опинюся там?
- Саме так! Але для першого використання тобі потрібно налаштувати його. Візьми його обома руками й подумай про місце, яке хочеш зробити своєю основною точкою повернення
Реян знову уважно подивилася на артефакт, потім слухняно взяла його в обидві руки. Закрила очі й зосередилася. Лінь Мей спостерігала за нею, відчуваючи, як навколо простір на мить завібрував. Камінь у її долонях випромінював тепле світло, а потім погас
- Готово?, - поцікавилася Лінь Мей
Реян відкрила очі й кивнула
- Думаю, так
- Чудово! Тепер, якщо тобі терміново знадобиться втекти з якогось місця або просто швидко повернутися додому, ти зможеш це зробити одним натисканням. Тільки не натискай випадково, а то можеш зникнути прямо посеред розмови
Реян коротко посміхнулася
- Буду обережною. Дякую, Лінь Мей. Це… справді чудовий подарунок
- Я ж казала, що він тобі сподобається!, - усмішка Лінь Мей стала ще ширшою