Глава 2.17: Декілька днів до дня "8 Березня"

Після довгої дороги та напруженого турніру з алхімії студенти нарешті повернулися до академії. Коридори знову наповнилися знайомими голосами, хтось радісно ділився враженнями, а хтось, втомлений, одразу вирушив до своїх кімнат. Мей і Реян, виснажені, але задоволені, нарешті опинилися в своїй кімнаті. Ледь встигли перевести подих, як у двері постукала Марінет. Вона зайшла з легкою усмішкою, несучи з собою звичне тепло дружньої бесіди. Дівчата довго сиділи разом, ділилися історіями, сміялися, а інколи - занурювалися в тихі роздуми, слухаючи далекі звуки нічного вітру за вікном. Вечір тягнувся плавно, годинник непомітно перестрибнув за північ. Марінет, прикривши долонею позіхання, почала прощатися, а Мей зібрала ковдру, готуючись лягати спати

Проте Реян не поспішала залишатися - вона мовчки підвелася, кинула короткий погляд на подруг і, не пояснюючи, вийшла з кімнати. Її кроки луною розносилися порожнім коридором, коли вона попрямувала до кімнати Шимі. Реян тихо відчинила двері кімнати Шимі, впускаючи всередину лише слабке світло з коридору. Дівчина сиділа біля вікна, занурена в свої думки, але щойно почула знайомі кроки, її погляд ожив. Реян не сказала ні слова - просто швидко перетнула кімнату і міцно обійняла Шимі, занурюючи обличчя в її плече. Її обійми були теплими, майже тремтливими, ніби вона боялася знову відпустити
- Я сумувала за тобою, - тихо прошепотіла Реян, стискаючи її ще міцніше
Шимі спершу завмерла, здивована, але потім ніжно провела рукою по спині Реян, відповідаючи на обійми
- Я теж, - прошепотіла вона у відповідь, дозволяючи цій миті тривати якомога довше
Шимі легенько погладила Реян по спині, коли та, нарешті, трохи розслабила обійми. Дівчата сіли на ліжко, і тиша, що панувала в кімнаті, була затишною, сповненою теплої присутності одна одної
- До речі…, - Реян трохи відхилилася, щоб подивитися Шимі в очі. - Скоро ж 8 березня
Шимі кивнула, усміхаючись
- Так, вже зовсім скоро
- Ось, я й думала… Що подарувати Мей і Марінет?, - Реян зітхнула, провівши рукою по волоссю. - Я жахлива у виборі подарунків
Шимі замислилася, її очі на мить сповнилися задумливістю
- Хм… Ну, Мей любить щось практичне, але з душею. Наприклад, гарний записник або набір рідкісного чаю. А Марінет обожнює милі речі - може, якийсь красивий аксесуар або духи?
Реян уважно слухала, злегка прикусивши губу
- Так, це хороша ідея… Але мені хочеться, щоб це було особливим
Шимі усміхнулася, взяла Реян за руку й легенько стиснула
- Якщо ти вкладеш у подарунок свої почуття, він уже буде особливим. Неважливо, що це буде
Реян на мить задумалася, а потім тихо засміялася
- Ти завжди знаєш, що сказати
Шимі лише легенько торкнулася її плеча й хитро посміхнулася
- Ну, для цього ж і є найкраща подруга, правда?
Реян на мить замовкла, граючись краєм ковдри. В її голові крутилася ще одна думка, але вона вагалася, чи варто її озвучувати. Вона хотіла спитати у Шимі, що подарувати Аді, але… щось змусило її передумати. Можливо, вона боялася, що це питання викличе зайві розмови. Або що її почуття стануть надто очевидними. Замість цього Реян просто кивнула й видала:
- Так… Дякую, ти мені дуже допомогла.
Шимі ледь помітно нахилила голову, ніби відчувши, що подруга щось не договорює, але не стала тиснути. Вона тільки усміхнулася й тихо мовила:
- Завжди рада допомогти
Реян кивнула, намагаючись не видати своїх думок, і відвела погляд у вікно, де у темному небі мерехтіли поодинокі зірки

Дівчата ще трохи поговорили, обговорюючи навчання, турнір і плани на наступні дні. Шимі, як завжди, говорила спокійно, іноді жартувала, а Реян слухала її, киваючи, хоча в її голові крутилася зовсім інша думка
- Думаю, я трохи помедитую перед сном, - раптом мовила Реян, потягуючись
Шимі глянула на неї з цікавістю
- О, це правильно. Після дороги і всього дня варто очистити думки
Реян кивнула, хоча насправді зовсім не збиралася зосереджуватися на спокої та гармонії. Її справжня мета була інша - вона хотіла дізнатися, що Ада подарує їй на 8 березня. Але Шимі про це знати не обов’язково
- Так, саме так, - відповіла вона, підводячись. - Це допоможе мені заснути
Шимі усміхнулася, хоча в її погляді майнув легкий сумнів
- Головне - не засиджуйся. І не загубися у своїх думках, добре?
- Не загублюся, - Реян всміхнулася куточками губ і попрямувала до вікна, ніби справді збиралася розслабитися
Але в її голові крутилася тільки одна думка: як дізнатися, що ж Ада для неї приготувала?

Реян сіла, схрестивши ноги, і повільно заплющила очі. Вона глибоко вдихнула, намагаючись створити ілюзію медитації, але її думки були спрямовані зовсім не на внутрішній спокій. Вона зконцентрувалася на Аді, на її енергії, на її присутності. Темрява за повіками почала набувати форми, звуки стали розмитими, а потім… вона наче відчула щось знайоме. Ада була в кімнаті разом із Мілою та Ліаною. Дівчата сиділи в розслаблених позах, навколо лежали розкидані книги та якісь дрібні предмети. Вони жваво обговорювали щось із легкою усмішкою на вустах
- Гаразд, а що ти мені подаруєш?, - запитала Ліана, хитро глянувши на Мілу
- Це секрет, - засміялася Міла, схрестивши руки. - Але обіцяю, що тобі сподобається
Ада сиділа трохи осторонь, але теж усміхалася
- Ох, ви вже все спланували, а я ще думаю, що подарувати, - зітхнула вона
- Серйозно?, - здивувалася Ліана. - І навіть для Реян ще нічого не придумала?
Реян, занурена в це бачення, завмерла. Її серце закалатало швидше
- Ну…, - Ада на мить задумалася, а потім злегка всміхнулася. - У мене є кілька ідей, але я хочу, щоб це було особливим
- Ооо, - протягнула Міла з хитрою посмішкою. - Значить, щось дійсно важливе?
Ада лише загадково всміхнулася, не розкриваючи деталей. Реян відчула, як її серце тьохнуло. Вона хотіла залишитися в цьому видінні ще трохи, але раптом щось ніби підштовхнуло її назад, і вона різко відкрила очі, знову опинившись у своїй кімнаті. Її щоки були трохи гарячими
- "А отже, вона дійсно готує мені подарунок…", - подумала Реян, не стримуючи легкої усмішки
Реян глибше занурилася у бачення, не бажаючи виходити з нього. Вона відчувала, як серце стукає в грудях, поки Міла наполегливо схиляла Аду до зізнання
- Ну, давай, Адо, кажи!, - не вгамовувалася Міла, хитро примружившись
Ліана кивнула, підтакуючи:
- Так-так, ми все одно дізнаємося. До того ж, це ж не ми будемо отримувати подарунок, хіба ні?
Ада зітхнула, склавши руки на грудях. Вона ще кілька секунд вагалася, але, зрештою, здалася
- Гаразд…, - вона трохи опустила голову, ніби їй було трохи ніяково. - Я хочу подарувати їй амулет
- Ого!, - Ліана підняла брови. - І що за амулет?
Ада потерла пальцями край рукава, перш ніж відповісти:
- Він особливий. Це не просто прикраса. Він буде захищати її… і допомагати у важливі моменти
Міла уважно подивилася на Аду, а потім її губи розтягнулися в усмішці
- Ооо, то це не просто подарунок, а подарунок із сенсом
Ада закотила очі, але її щоки ледь помітно порожевіли
- Це просто… хочу, щоб у неї був щось справді цінне
Реян, що спостерігала за цим з іншого простору, відчула, як у неї перехопило подих. Амулет? Із захистом? Для неї? Раптом все навколо почало розпливатися, і, перш ніж вона встигла дізнатися ще щось, її різко повернуло в реальність. Вона розплющила очі, знову опинившись у кімнаті Шимі. Вона сіла рівніше, її серце калатало
- "Аду справді хвилює моя безпека…"
Від цієї думки по її обличчю розлилася м'яка усмішка