Глава 2.14: Реян...

Через кілька днів Реян побачила в своєму дарі, що їй знову щось не договорюють. Реян сиділа в затишній кімнаті бібліотеки, її пальці тремтіли, коли вона натискала на номер психолога Володимири. Вона знала, що їй потрібно з кимось поговорити, з кимось, хто зможе допомогти розібратися в її думках
Дзвінок:
- Алло, Реян?, - почула вона знайомий голос Володимири
- Так… це я, - голос Реян був трохи приглушений. - Я… Я знову бачу, що мені щось не договорюють. І це починає мене виснажувати
Володимира зробила невелику паузу, даючи Реян можливість зібратися з думками
- Ти можеш розповісти більше? Що саме ти побачила у своєму дарі?
Реян зітхнула, проводячи рукою по волоссю
- Це були уривки… Я бачила, як Мей і Марінет розмовляють про мене, але не все говорять мені. Я бачила, як Ада щось обговорює з кимось, але не зізнається мені… І це не просто підозри, я відчуваю це. Чому вони так роблять? Хіба я не заслуговую знати правду?
Володимира спокійно вислухала її слова
- Це правда, що коли нам здається, що від нас щось приховують, це може завдавати болю. Але ти впевнена, що вони роблять це навмисно, щоб тобі було боляче? Чи, можливо, вони намагаються тебе захистити?
Реян замовкла. Вона ніколи не розглядала це з такого боку
- Я не знаю…, - тихо промовила вона
- Знаєш, Реян, іноді люди не кажуть нам щось не тому, що хочуть нам нашкодити, а тому що бояться, як ми відреагуємо. Або тому що самі ще не розібралися в ситуації. Я не кажу, що це правильно, але, можливо, замість того, щоб мучити себе здогадками, варто запитати їх прямо?
Реян задумалася. Їй було страшно запитувати, страшно почути те, що вона, можливо, не хоче знати. Але слова Володимири змусили її подивитися на ситуацію по-іншому
- Ти думаєш, що мені варто з ними поговорити?
- Я думаю, що розмова може дати тобі відповіді, яких ти шукаєш. Головне - говорити щиро, без агресії. Просто скажи, що тебе хвилює
Реян кивнула, навіть якщо Володимира не могла цього бачити
- Гаразд… Я подумаю над цим. Дякую
- Завжди рада допомогти, Реян. Бережи себе
Реян поклала телефон і вдихнула глибше. Вона знала, що попереду ще багато емоцій, але, можливо, прийшов час перестати уникати відповідей

Реян ще трохи посиділа в бібліотеці, задумливо дивлячись на телефон. Слова Володимири засіли в її голові. Вона розуміла, що настав час поговорити з дівчатами, але водночас боялася, що їй не сподобається відповідь. Нарешті, зібравшись із духом, вона вийшла з бібліотеки та попрямувала до кімнати. Коли вона зайшла, Мей і Марінет сиділи на своїх ліжках і тихо про щось говорили. Побачивши Реян, вони одразу замовкли, обмінявшись поглядами. Реян це помітила. Її серце стиснулося від тривоги, але вона вдихнула глибше та заговорила:
- Ви щось приховуєте від мене, чи не так?
Мей і Марінет переглянулися
- Реян…, - почала Марінет, але замовкла, не знаючи, як продовжити
- Говоріть уже, - голос Реян затремтів, але вона намагалася залишатися спокійною
Мей зітхнула й піднялася з ліжка
- Ми не хотіли тебе засмучувати, - тихо сказала вона. - Просто… ми не знали, як тобі сказати
- Сказати що?, - Реян схрестила руки на грудях
Марінет зітхнула й відвела погляд
- Це про Аду
Реян відчула, як у неї пересохло в горлі
- Що з нею?
Мей підійшла ближче
- Вона… вона хоче з тобою поговорити. Але ти закриваєшся
Реян здивовано моргнула
- І що вона вам казала?
- Того, що ти не захочеш її слухати, - відповіла Марінет. - Що ти просто відштовхнеш її, як робила не один раз
Реян стиснула губи. Їй знову стало важко дихати при згадці того вечора
- Вона… про що вона хоче поговорити?
Мей похитала головою
- Це має сказати тобі вона сама
Реян закусила губу. Вона не була впевнена, що готова до цієї розмови. Але водночас вона розуміла, що довше уникати її не можна
- Добре…, - тихо сказала вона. - Я поговорю з нею
Мей і Марінет полегшено зітхнули
- Це правильно, - сказала Мей. - Ти повинна почути її
Реян кивнула, хоча всередині не була впевнена, що готова. Але одне вона знала точно — вона більше не хотіла тонути у здогадках

Реян зачинила за собою двері бібліотеки, сіла в улюблене крісло біля вікна та набрала номер Володимири. Вона піднесла телефон до вуха, нервово стискаючи його в руках
Дзвінок:
- Алло, Реян?, - почувся спокійний голос психологині
- Так… Це знову я, - видихнула Реян
- Що трапилося?
Реян на мить замовкла, збираючись із думками
- Я дізналася, що Ада хоче зі мною поговорити…, але я закриваюсь. Виявляється, Мей і Марінет знали про це, але не говорили мені
- А ти хочеш?, - спокійно запитала Володимира
Реян замислилася
- Не знаю…, - чесно відповіла вона. - Частина мене хоче, бо я втомилася від цього напруження. Але інша… боїться
- Чого саме ти боїшся?
Реян міцніше стиснула телефон
- Що ця розмова знову розворушить старі рани. Що я почую щось, що зробить ще боляче, або можливо... напвпаки. Прокинуться нові-старі почуття
- Це можливо, - м’яко сказала Володимира. - Але також можливо, що ця розмова допоможе тобі закрити ті рани
Реян зітхнула
- Я просто не знаю, чи готова
- Ніхто ніколи не буває повністю готовий до таких розмов, - відповіла психологиня. - Але, можливо, спробувати варто. Ти ж сама сказала, що втомилася від цієї ситуації
Реян кивнула, хоча Володимира цього не бачила
- Ти маєш рацію…
- І ще, - продовжила Володимира. - Якщо ти вирішиш поговорити з Адою, не думай про те, що вона хоче від тебе почути. Зосередься на тому, що відчуваєш ти
Реян глибоко вдихнула
- Гаразд… Дякую
- Завжди рада допомогти, - м’яко сказала Володимира
Реян завершила дзвінок і поклала телефон на стіл. Вона ще кілька хвилин сиділа в тиші, обдумуючи розмову. Врешті, вона зрозуміла - єдине, що залишилося зробити, це поговорити з Адою