Глава 2.12:

Мей і Марінет прокинулись. Мей застелила ліжко і поглянула на Реян, яка ще мирно спала. Вона виглядала такою втомленою, ніби уві сні намагалася позбутися всіх своїх переживань. Марінет, закінчивши зав’язувати волосся у хвіст, кивнула Мей і вони обидві тихо вийшли у ванну, щоб не розбудити Реян. Вони швидко прийняли ранкові процедури та перевдяглися, повернувшись у кімнату. Мей сіла на ліжко й подивилася на Марінет серйозним поглядом
- Я хвилююся за неї, - тихо сказала вона. - Реян тримає все в собі. Я бачу, що їй важко, але вона не хоче, щоб ми втручалися
Марінет сіла поруч, склавши руки на колінах
- Я теж це бачу…, - погодилася вона. - Вона ніби хоче, щоб ми просто були поруч, але не знає, як прийняти допомогу
Мей зітхнула
- Я хочу допомогти їй, але не знаю, як. Не хочу тиснути
Марінет задумалася, а потім відповіла:
- Може, нам просто бути з нею, як завжди? Не змушувати говорити, але й не залишати її наодинці? Якщо вона відчує, що їй комфортно, вона сама відкриється
Мей кивнула, трохи посміхнувшись
- Так, це гарна ідея. Будемо поруч, і коли вона буде готова, вона сама скаже, що їй потрібно
Вони ще раз поглянули на Реян, яка спокійно спала. Вони не хотіли будити її - хай хоч трохи відпочине. Але в душі вони вже вирішили: вони не залишать її наодинці з болем

Реян повільно відкрила очі, відчуваючи тепло ковдри, що огортало її. Вона ще не до кінця прокинулася, але почула, як Мей і Марінет тихо розмовляють між собою. Їхні голоси були м’якими, але в кімнаті стояла тиша, тому вона легко розібрала слова
- Просто… я не хочу, щоб вона почувалася самотньою, - сказала Мей, її голос звучав із нотками тривоги
- Я теж, - відповіла Марінет. - Але ми ж не можемо змусити її говорити. Вона сама має вирішити, коли буде готова
Реян трохи заворушилася, але дівчата не помітили
- Вона тримає все в собі, а це тільки погіршує ситуацію, - зітхнула Мей. - Я думаю, що вона досі не відпустила все те, що сталося…
Реян відчула, як її серце стиснулося. Вони говорили про неї. Вони хвилювалися. І хоча вона знала, що її друзі тільки хотіли допомогти, частина її не була готова до цих розмов. Вона на мить заплющила очі, думаючи, що робити далі. Вдавати, що ще спить? Чи просто прокинутись і зробити вигляд, що нічого не чула?

Реян відчула, як всередині все стиснулося. Вона не могла більше слухати цю розмову - це було надто важко. Тому, набравши повітря, вона нарешті розплющила очі, потягнулася і, ніби щойно прокинулася, промовила:
- Доброго ранку…
Мей і Марінет різко обернулися до неї, здивовані, але швидко усміхнулися
- Доброго ранку!, - сказала Марінет, намагаючись приховати своє легке збентеження
- Як спалося?, - запитала Мей, уважно вдивляючись у Реян, ніби намагалася зрозуміти, чи вона щось чула
Реян сіла на ліжку, ховаючи свої справжні емоції за спокійним виразом обличчя. Вона зробила вигляд, що нічого не чула з їхньої розмови, не подаючи й натяку на це
- Нормально, здається, нарешті добре виспалася, - відповіла вона з легкою усмішкою
Мей і Марінет переглянулися, а потім Марінет кивнула:
- Це добре. Ми якраз думали, що сьогодні можна зробити щось приємне. Може, підемо поснідаємо разом, а потім прогуляємось?
Реян на мить задумалася. Вона відчувала, що дівчата хочуть підтримати її, але не знала, чи готова бути з ними весь день, ніби нічого не сталося. Та водночас вона не хотіла відштовхувати їх
- Так, було б непогано, - зрештою відповіла вона, натягнувши звичну усмішку
Мей усміхнулася у відповідь
- Чудово! Тоді давай, вставай, і підемо!
Реян кивнула, намагаючись переконати себе, що все буде добре. Але всередині вона розуміла: розмови, яких вона уникає, рано чи пізно все одно її наздоженуть…

Реян швидко прийняла душ, дозволяючи теплій воді змити залишки сонливості й напруги. Вона намагалася не думати про почуту розмову, але ці думки вперто крутилися в голові. Через п’ятнадцять хвилин вона вже була готова: вдягнена, волосся акуратно розчесане, а на обличчі - звична спокійна маска. Вона глянула в дзеркало, перевірила, чи не виглядає втомленою, і глибоко вдихнула. Коли вона повернулася до кімнати, Мей та Марінет уже чекали її біля дверей
- О, ти швидко, - усміхнулася Марінет
- Ну що, йдемо?, - запитала Мей, намагаючись поводитися природно
Реян кивнула
- Так, ходімо
Вони вийшли з кімнати, прямуючи до їдальні. Але десь у глибині душі Реян відчувала, що день може бути непростим…

Дівчата зайшли в їдальню, вибрали столик біля вікна й сіли утрьох. Повітря було наповнене ароматом свіжої випічки та гарячого чаю, а довкола лунали голоси інших студентів, які теж снідали. Мей, взявши собі сік і легкий сніданок, усміхнулася й сказала:
- А що, якщо сьогодні провести день утрьох? Просто відволіктися від усього - без зайвих розмов, без конфліктів, просто щось приємне
Марінет одразу кивнула, її очі загорілися:
- О, я тільки за! Було б класно! Можемо піти кудись погуляти, придумати щось цікаве
Реян, яка якраз пила чай, поставила чашку й на мить задумалася. Їй хотілося погодитися, провести час із подругами, але водночас вона не була впевнена, чи зможе бути такою безтурботною сьогодні
- Я подумаю, - тихо відповіла вона, дивлячись у чашку
Марінет і Мей переглянулися, але не стали наполягати. Вони розуміли, що Реян потребує простору, і вирішили дати їй час на роздуми
- Добре, - зрештою сказала Мей, усміхаючись. - Але знай, ми будемо тільки раді, якщо ти приєднаєшся
Реян кивнула, а потім перевела погляд на свій сніданок, відчуваючи легке хвилювання. Вона справді хотіла відволіктися, але чи зможе вона просто так забути про все, що її турбує?

Реян мовчки крутила ложечку в чашці, думаючи над пропозицією. Вона справді була виснажена всіма подіями останніх днів. Постійні суперечки, напружені розмови, спогади, які не давали спокою… Можливо, справді варто хоча б на день просто відпустити все? Вона зітхнула й підняла голову, дивлячись на подруг
- Гаразд, я згодна, - нарешті сказала вона
Марінет одразу засяяла:
- Супер! Я вже уявляю, як круто проведемо час!
Мей теж усміхнулася:
- Ось і добре. Ми просто відпочинемо, без важких тем
Реян кивнула, і їй навіть стало трохи легше. Вона не знала, чи зможе повністю забути про все, що її турбує, але хоча б спробує. І якщо поруч будуть Мей і Марінет, можливо, це дійсно допоможе
- Ну що, снідаємо швидше й вирушаємо?, - підморгнула Марінет
Реян усміхнулася куточками губ і кивнула:
- Так, ходімо