Глава 2.9:

На світанку, коли сонце тільки починало заливав кімнату своїм м’яким світлом, Марінет та Мей прокинулися від звуку будильника. Першою піднялася Мей, швидко встала і глянула на ліжко Реян. Воно було акуратно заправлене
- Схоже, вона навіть не поверталася..., - сказала Мей, вказуючи на ліжко
- Можливо, вона просто дуже рано прокинулася і пішла?, - припустила Марінет, хоча в її голосі було більше тривоги, ніж впевненості
Мей похитала головою:
- Я сумніваюся. Вчора вона знову була сама по собі. Щось явно не так
Дівчата вирішили не затримуватись і, закінчивши ранкові процедури, пішли в бібліотеку в пошуках Реян. Однак замість неї вони побачили там Шимі, яка виглядала ще більш стривоженою, ніж зазвичай
- Привіт, ви її бачили?, - одразу запитала Шимі, коли вони підійшли до неї
- Ні. Ми думали, що вона повернеться вночі, але її ліжко так і залишилося заправленим, - відповіла Мей, знизуючи плечима
- Це дуже на неї схоже, але все одно... щось не дає мені спокою, - тихо промовила Шимі, трохи нахмурившись
Вона дістала телефон, швидко знайшла контакт Ади і натиснула кнопку виклику
- Алло, Адо? Це Шимі. Нам треба поговорити, - впевнено сказала вона
- Що трапилося? - запитала Ада на іншому кінці, її голос прозвучав стривожено
- Реян досі ніде немає. Ми нічого не знаємо з учорашнього вечора. Можеш прийти до мене в кімнату? Думаю, нам потрібно обговорити, що робити далі, - пояснила Шимі
- Добре, я вже йду, - коротко відповіла Ада
Шимі завершила дзвінок і подивилася на Марінет і Мей:
- Ви теж зі мною?
- Ні, йди сама, - мовила швидко Мей
Шимі чекала Аду біля входу в свій корпус. Ада з’явилася через кілька хвилин, виглядала спокійною, хоча в її очах виднівся легкий слід втоми після вчорашніх подій
- Привіт, - сказала Шимі, киваючи
- Привіт, - відповіла Ада, підходячи ближче. - Ти щось хотіла обговорити?
Шимі вдихнула глибоко, намагаючись підбирати слова:
- Так. Я знаю, що Джин показала тобі кімнату, де була Реян. Можеш мене туди провести?
Ада зупинилася, ледь помітно стиснувши руки
- Шимі, я не можу. Вибач
- Чому?, - Шимі нахмурилась, її голос трохи підвищився. - Ми ж обидві хвилюємось за неї. Якщо я побачу її, можливо, зможу краще зрозуміти, що з нею відбувається
Ада трохи відвела погляд убік, ніби обмірковуючи, як краще пояснити
- Розумієш, Джин довірилась мені, тому що я... трохи краще знаю Реян, ніж інші. Це було особисте, і я не можу просто порушити цю довіру. Реян сама вирішить, чи хоче вона тебе бачити
Шимі зробила крок ближче, її голос став трохи м’якшим, але наполегливим:
- Адо, я її дівчина. Вона, може, й закрита, але я маю право знати, що з нею. Це не просто цікавість, це турбота
Ада зітхнула, явно відчуваючи себе ніяково:
- Я розумію, і мені теж не байдуже. Але якщо я поведу тебе туди без її згоди, це зруйнує все. Реян і так важко довіряє людям
Шимі зітхнула, роздратовано поглядаючи вбік
- Отже, ти просто будеш чекати? Просто сподіватись, що вона сама вирішить вийти? А якщо вона цього не зробить?
Ада спокійно, але твердо відповіла:
- Вона вийде. Я це знаю. Просто дай їй трохи часу
Шимі замовкла на кілька секунд, опустивши плечі. Вона знала, що наполягати далі немає сенсу
- Добре, Адо. Якщо ти впевнена, що вона вийде, я довірюся тобі. Але якщо щось піде не так...
- Не переживай. Якщо я побачу, що їй потрібна допомога, я буду першою, хто діятиме, - запевнила Ада
Шимі тихо кивнула і, не кажучи більше ні слова, розвернулася, щоб повернутися до своєї кімнати

Ада стояла кілька секунд, дивлячись, як Шимі йде геть. Вона глибоко вдихнула й вирушила до бібліотеки. Її кроки були впевненими, але в голові крутилися думки про те, як правильно підійти до Реян цього разу. Дійшовши до бібліотеки, вона подивилася на чергового бібліотекаря. Джин цього разу не було, але її присутність відчувалась навіть у віддалених куточках приміщення. Ада попрямувала тим же маршрутом, який пам'ятала з учорашнього дня: вглиб бібліотеки, праворуч, друга кімната зліва. Вона постукала у двері, цього разу трохи вагоміше, ніж раніше
- Заходь, - пролунало знайоме голосом Реян
Ада обережно відчинила двері й зайшла всередину. Реян сиділа на ліжку, склавши ноги по-турецьки, а перед нею лежала ще одна книга. Вона підняла погляд на Аду, трохи здивовано, але без жодної емоції на обличчі
- Привіт,  почала Ада, сідаючи на край стільця біля стіни. - Ти як?
- Як завжди, - відповіла Реян, злегка знизавши плечима. - Що привело тебе цього разу?
Ада трохи задумалася, підбираючи слова:
- Я хотіла просто перевірити, як ти. Знаєш, всі хвилюються. Особливо Шимі
Реян криво посміхнулася, злегка хитаючи головою:
- Звісно, Шимі хвилюється. Вона завжди хвилюється. І вона завжди хоче все виправити, навіть коли не треба
- Вона тебе любить, ти ж це знаєш, - м'яко промовила Ада, нахиляючись трохи вперед
Реян не відповіла одразу. Вона подивилася на книгу перед собою, ніби шукала там відповідь
- Я знаю. Але любов - це не завжди вирішення всіх проблем, правда? Я просто… мені потрібен час, щоб зрозуміти себе, а не тільки її почуття
Ада кивнула, уважно слухаючи:
- Це нормально, Реян. Але я думаю, що Шимі просто хоче знати, що ти в порядку. Ти знаєш, як вона переживає
Реян зітхнула, нахиляючись вперед і спираючись ліктями на коліна
- Я в порядку, Адо. Ну, наскільки це можливо. Просто зараз не хочу ні з ким говорити, навіть з нею
Ада трохи помовчала, потім обережно запитала:
- А якщо вона не зрозуміє цього мовчання? Я та розумію. Може, краще просто сказати їй, що ти живеш? Щоб вона не вигадувала гіршого?
Реян задумалась і зрештою кивнула
- Можливо, ти права. Я напишу їй. Але зустрічатися поки що не хоч
Ада піднялася, відчуваючи, що нав’язуватися більше не варто
- Добре, Реян. Якщо щось треба, ти знаєш, де мене знайти
Реян глянула на неї й злегка посміхнулася
- Дякую, Адо
Ада кивнула й вийшла з кімнати, залишивши Реян наодинці з її думками