Глава 2.7:

Реян увійшла до кімнати Шимі, зауваживши, що її там немає. В кімнаті панувала спокійна атмосфера, а на столі лежали акуратно складені книги та зошити. Втомлена після насиченого ранку, Реян вирішила трохи відпочити і, не вагаючись, лягла на ліжко Шимі. Через кілька хвилин її очі заплющилися, і вона заснула. Через 10 хвилин двері кімнати відчинилися, і ввійшла Шимі. Вона здивувалася, побачивши, як Реян спокійно спить на її ліжку. Спочатку Шимі розгубилася, але потім вирішила не будити її
- "Напевно, вона дуже втомилася", - подумала Шимі, злегка усміхнувшись
Шимі тихенько присіла за свій стіл, витягнула зошити та підручники і почала робити домашні завдання. Її погляд час від часу звертався до Реян, яка лежала в затишній позі, майже немов дитина, що нарешті знайшла спокій. Шимі намагалася працювати якомога тихіше, щоб не потривожити її сон, і навіть не включала музику, як зазвичай. Її думки, однак, постійно поверталися до Реян
- "Цікаво, що її привело сюди?, - подумала вона, поглядаючи на подругу. - Можливо, вона шукає підтримки, але не знає, як про це сказати"
Час минав, і Шимі поринула у свої справи, але присутність Реян поруч змушувала її почуватися якось спокійніше. Через годину Реян повільно прокинулася, відчуваючи легку сонливість. Вона оглянула кімнату, побачила Шимі, яка працювала за столом, і зрозуміла, що проспала довше, ніж планувала. Піднявшись з ліжка, Реян потягнулась, але все ще відчувала розслабленість і спокій, які приносив сон. Шимі, не помітивши, що Реян прокинулася, продовжувала працювати, сконцентрувавшись на домашньому завданні. Реян тихо підійшла до неї, але не стала її турбувати, вирішивши залишити її в спокої. Однак, Шимі все ж помітила її рухи
- О, ти вже прокинулася?, - усміхнулась Шимі, піднімаючи очі з книжки. - Спала довго. Відпочила?
Реян кивнула, відчуваючи себе трохи зніяковіло, адже не планувала залишатись так довго
- Так, трохи. Я просто..., - вона задумалась, - Я забула, скільки часу пройшло
Шимі усміхнулась, не роблячи великої справи з того, що Реян проспала годину
- Нічого страшного. Я також трохи захопилась. Ти хочеш чаю або щось інше?
Реян подумала хвилину, а потім відповіла:
- Так, чай би не завадив, а краще поміцніше. Але попреду ще півдня. Скоріше б цей день закінчився
Шимі швидко піднялась, щоб приготувати чай, і їхній невимушений спільний момент повернув атмосферу спокою між ними. Після того, як Шимі принесла чай і обидві сіли за стіл, Реян зробила кілька ковтків, але її очі залишались задумливими. Шимі не могла не помітити, що в голосі Реян звучали деякі сумні нотки, навіть якщо вона намагалася приховати це
- Реян... все добре?, - запитала Шимі м'яко, дивлячись на подругу. - Ти здаєшся трохи... засмученою.
Реян замовкла на хвилину, ковтнувши ще один глоток чаю, і подивилась на Шимі. Вона ніби вагається, намагаючись знайти слова, щоб відповісти
- Просто... не знаю, - тихо промовила вона, опустивши погляд. - Я все ще не можу зрозуміти, що мені робити. Багато чого змінилось. Я змінююсь, і... важко бути чесною навіть з собою
Шимі трохи нахилилася вперед, намагаючись зрозуміти, що саме турбує її подругу
- Зміни... я розумію. Але ти знаєш, що я завжди тут для тебе, правда? Якщо хочеш поговорити або просто посидіти мовчки, я буду поруч
Реян подивилась на Шимі, відчуваючи в її словах теплоту та підтримку. Вона не була готова відкрити все до кінця, але усвідомлення, що Шимі готова бути поруч, вже давало їй відчуття легкості
- Може, я просто потребую трохи часу, - сказала вона м'яко. - Часом це буває важко
Шимі кивнула, не намагаючись тиснути на подругу
- Я розумію, Реян. І не поспішай з рішеннями. Все з часом вирішиться
Вони продовжили пити чай у тиші, знаючи, що кожен може просто бути собою, без тиску та очікувань. Шимі уважно слухала Реян, намагаючись зрозуміти, чому її подруга відчуває таку складність у відносинах. Реян, здавалося, була відкрита, але в той же час тримала якусь важливу частину себе на відстані
- Я розумію, - сказала Шимі м'яко, коли Реян закінчила говорити. - Це не просто так. Я готова до емоційних качелів, навіть якщо буде важко. Я готова підтримати тебе, навіть якщо це потребує часу
Реян усміхнулась, але її усмішка була сумною
- Знаєш, я просто... завжди обережна. Дуже обережна. Може, я навіть занадто обережна, - промовила вона, нервово прокручуючи чашку в руках. - Іноді мені здається, що я просто не можу дозволити собі бути повністю відкрита, тому що боюся, що мене знову боляче ранить. Але це не означає, що я не хочу бути з тобою, просто... мені потрібен час
Шимі сиділа поруч, уважно слухаючи, розуміючи, що Реян не просто говорить про свої страхи, але й ділиться своїми глибокими переживаннями
- Я розумію, що ти боїшся, і я не буду змушувати тебе відкриватися швидше, ніж ти готова. Ти можеш взяти весь час, який тобі потрібно. Я тут, і не піду, навіть якщо буде важко, - сказала Шимі з теплою посмішкою
Реян подивилася на неї з вдячністю, її очі стали м'якшими
- Дякую, Шимі. Це багато значить для мене, - сказала вона, і на її обличчі промайнув вираз, який нагадував, що, хоча часом вона була обережною, з такими людьми, як Шимі, вона могла дозволити собі бути трохи більш відкритою
Реян обережно поклала голову на груди Шимі, обіймаючи її руку. У кімнаті панувала тиша, лише зрідка чулися віддалені звуки з коридору. Вони сиділи так кілька хвилин, спокійно насолоджуючись моментом близькості. Порушуючи тишу, Реян тихо сказала:
- Давай поцілуємось
Піднявшись, вона сіла зверху на Шимі, дивлячись їй прямо в очі. Шимі легенько посміхнулася, і їхні губи зустрілися у довгому, глибокому поцілунку, який тривав близько 10-15 хвилин. Це був момент, коли обидві могли відчути, наскільки сильно вони важливі одна для одної. Після поцілунку Реян трохи відсторонилася і, посміхнувшись, сказала:
- Пора на обід
Шимі тихо засміялася, кивнула і встала разом із Реян. Вони взяли свої речі, привели себе до ладу й разом вийшли з кімнати. Дівчата попрямували до їдальні, тримаючись за руки, готові розділити ще одну частину свого дня