Глава 2.6: Початок семестру

Реян прокинулася рано-вранці, десь о 5:30. У кімнаті було тихо, тільки слабке світло світанку проникало крізь штори. Вона розплющила очі й на мить застигла, побачивши, що Ада лежить поруч із нею і ніжно її обіймає. Здивована, Реян затримала дихання, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Вирішивши не будити Аду, вона тихо вилізла з ліжка, обережно знімаючи її руку зі своєї талії, і попрямувала до ванної. Увімкнувши душ, вона дозволила теплій воді розслабити своє тіло й очистити думки

Тим часом Ада прокинулася, почувши шум води. Вона трохи піднялася з ліжка й окинула поглядом кімнату, спантеличена тим, що Реян уже немає поруч. Почувши воду в душі, Ада зрозуміла, де вона, і вирішила почекати. Коли Реян вийшла з ванної, обгорнута рушником, її обличчя було неймовірно холодним. Вона побачила Аду, яка вже сиділа на ліжку, й суворо запитала:
- Що ти тут робиш?
Ада, здивована таким тоном, трохи розгубилася, але намагалася відповісти спокійно:
- Ти ж сама вчора просила мене залишитися. Ти, мабуть, не пам’ятаєш, але ти кликала мене уві сні...
Реян тільки похмуро зітхнула, не знаючи, що сказати. Вона витримала кілька секунд напруженого мовчання, Реян не пояснюючи, куди саме, вона швидко пішла, вдяглася й залишила кімнату, залишивши Аду саму зі своїми думками

Через кілька хвилин прокинулися Мей і Марінет. Вони побачили Аду, яка сиділа на ліжку з дещо збентеженим виглядом, але не стали розпитувати, що сталося. Натомість вони почали займатися своїми ранковими справами, вмиваючись і приводячи себе до ладу. Після того як Мей і Марінет завершили свої ранкові процедури, Марінет запропонувала:
- А може, підемо в зал зробити зарядку? Ранкові вправи ніколи не завадять, та й прокинемось повністю
Мей одразу ж погодилася, з посмішкою додавши:
- Гарна ідея. Рух - це життя!
Ада, яка все ще намагалася зрозуміти свої ранкові думки, трохи вагалася, але зрештою кивнула:
- Чому б і ні. Ранкова зарядка може допомогти освіжити голову
Всі троє швидко перевдягнулися в спортивний одяг і вирушили до спортивного залу. На вулиці вже починало світати, і свіже повітря додавало енергії. Дорогою дівчата трохи жартували, обговорюючи плани на день. Коли вони зайшли до залу, там було порожньо - ідеальний час, щоб спокійно позайматися. Мей увімкнула легку музику на колонці, щоб створити настрій
- Почнемо з розминки!, - весело сказала Марінет, і дівчата почали розтягуватися, виконуючи плавні вправи для рук, ніг і спини
Почавши з розминки, дівчата встали в коло й почали виконувати легкі вправи: нахили, обертання руками, розтягування. Марінет, не витримавши мовчання, тихо сказала:
- Отже, дівчата… Що це було з Реян учора ввечері?
Мей, продовжуючи нахилятися в бік, закотила очі й з посмішкою відповіла:
- Це було щось… незвичайне. Я навіть не уявляю, що між ними відбувається
Ада, яка виконувала вправу на розтягнення, трохи засмутилася, але вирішила чесно відповісти:
- Якщо чесно, я сама не розумію. Вчора вона мене покликала, потім обійняла, а сьогодні вранці навіть не пояснила нічого і просто пішла
Марінет підняла брову, трохи здивована:
- Але ж вона явно щось відчуває до тебе досі. Тільки чому така холодна?
Мей зупинилася й подивилася на Аду:
- А тобі все ще… подобається Реян?
Ада на мить замовкла, зітхнула й сказала:
- З  нею складно. Одного боку здається, що так, а з іншого - я для неї ніхто
Марінет зітхнула й запропонувала:
- Може, їй треба час? Ми ж бачимо, що вона тримає все в собі
Мей підхопила:
- Або вона просто не знає, як виразити свої почуття
Розминка поступово підходила до кінця, і дівчата переходили до основних вправ. Проте тема залишалася в повітрі
- Ну, як би там не було, - сказала Ада, витираючи обличчя рушником, - я не збираюся її тиснути. Якщо вона захоче поговорити, то сама прийде
Мей кивнула:
- Правильно. Але якщо щось буде потрібно, ми завжди поруч
Марінет, закінчивши вправу на нахили, усміхнулася:
- І, до речі, хто б міг подумати, що у нас у компанії такі романтичні драми?
Усі троє засміялися, і напруга трохи спала. Вони продовжили свої тренування, намагаючись не думати про складності, які принесло вчорашнє вечірнє обговорення

Тим часом Реян уже дійшла до бібліотеки. Приміщення було ще порожнім, лише за стійкою сиділа Джен. Вона підняла очі, побачивши Реян, і привітно усміхнулася:
- О, привіт, Реян. Щось шукаєш цього ранку?
Реян лише кивнула і холодно відповіла:
- Мені потрібні ключі від кімнати
Джен дістала ключі з шухляди й простягнула їх Реян:
- Будь ласка. Якщо буде потрібна допомога з пошуком книг чи ще щось, звертайся
Реян коротко кивнула, забрала ключі й швидко пішла в середину бібліотеки, майже не зважаючи на ввічливість Джен. Її хода була впевненою, але всередині вона відчувала легке напруження. Пройшовши коридорами книжок, Реян дісталася до кімнати, яку відкрила цими ключами. Усередині було тихо й спокійно. Кімната була затишною, з м’якими кріслами, столом і невеликим вікном, через яке проникало м’яке ранкове світло. Реян зачинила двері, видихнула й присіла на крісло, обхопивши голову руками. Її думки були заплутаними, а вчорашній вечір і ранок залишили гіркий післясмак. Вона не могла зрозуміти, чому сама себе так поводить із Адою і чому її емоції так сильно коливаються
- Мені потрібно трохи часу на саму себе, - тихо прошепотіла вона, дивлячись у вікно
Реян вирішила залишитися в кімнаті й трохи відпочити, аби зібратися з думками, перш ніж знову зіткнутися зі своїми друзями. Реян сіла прямо на підлогу посеред кімнати, схрестивши ноги, і заплющила очі. Її дихання стало рівномірним, а думки поступово заспокоювалися. Вона уявила образ Шимі, намагаючись відчути її присутність і простежити за тим, де вона зараз

Шимі в цей момент уже прокинулася й завершувала свої ранкові процедури. Її день починався спокійно, поки двері її кімнати раптово не відчинилися. На порозі з’явився її брат Арон, усміхнений і трохи сонний
- Привіт, сестричко, - сказав він, заходячи в кімнату без дозволу. - Як тобі ранок?
Шимі здивовано підняла брову:
- Привіт, Ароне. А ти чого тут так рано?
Арон розсміявся й знизав плечима:
- Та щось не спалося. Вирішив зайти подивитися, як ти. Все гаразд?
Шимі кивнула, витираючи рушником обличчя:
- Так, усе нормально. Просто ранок почався трохи швидше, ніж планувала
- Це тому, що ти турбуєшся про когось, - сказав Арон з лукавою посмішкою, сідаючи на її ліжко. - Не скажеш, хто це?
Шимі відвела погляд, злегка почервонівши:
- Не вигадуй, Ароне. Просто багато думок
Арон зітхнув і встав із ліжка:
- Гаразд, не буду докучати. Але, знаєш, ти можеш мені довіряти. Якщо щось на душі - говори