РОЗДІЛ 10

Травень 1995 року був достатньо похмурим і ще прохолодним, однак своїми рідкими теплими днями давав надію на тепле літо, якого вже всі зачекалися. Селяни плідно працювали на своїх ділянках, районна та сільська адміністрації проводили незрозумілі, і від того підозрілі тендери, а брати Варламови до сьогоднішнього дня займалися справами молочного заводу, співвласниками якого вони були, і здійснювали свою діяльність під пильним керівництвом Мечникова Станіслава Ігоровича. Ілля офіційно був призначений генеральним директором, а Михайло – виконавчим директором, однак усі керівні рішення приймалися в будинку Мечника, куди хлопці їздили, мабуть, частіше, аніж у контору. Частенько вони прямісінько там залишалися ночувати, якщо обговорювали справи з босом до пізньої ночі, а додому повертатися не хотіли. Тим паче зранку вони в першу чергу мали заїхати до Станіслава Ігоровича та отримати нові вказівки на день, тому іноді поїздки туди-сюди просто не мали сенсу.

        Брати Варламови по черзі користувалися «москвичем», який уже був відомим на весь район. Якщо їм обом одночасно потрібен був автомобіль, Мечник дозволяв позичити їм один із автомобілів його охоронної служби – чорний ВАЗ-21099.

        Узагалі-то брати Варламови хоча і були типовим маріонетковим керівництвом, проте вони достатньо непогано проявляли свої управлінські здібності і часто пропонували ідеї розвитку фірми, які на практиці виявлялися достатньо непоганими, хоча і здавалися спірними. Станіслав Ігорович на початку їхньої співпраці вже як із представниками керівництва молочного підприємства, неохоче сприймав їхні пропозиції, але десь після четвертої вдалої змінив своє відношення і почав прислухатися. Ілля взагалі іноді виступав у ролі його радника у справах не пов’язаних із молочним заводом. Так брати Варламови приблизно за пів року стали відігравати не останню роль у житті імперії Станіслава Ігоровича, однак найкращі ініціативи вони обговорювали лише між собою і ті залишалися таємницями, адже втілювати їх вони збиралися тільки тоді, коли посядуть місце Мечника.

        Саме тому, переслідуючи цю заповітну ціль, вони зараз їхали на своєму «москвичу» по трасі у бік міста Лісинь, бо десь тут мають стояти вздовж дороги службовий позашляховик Балу та синій           ВАЗ-2106 Остапа, який він придбав собі в якості подарунку на Новий рік. Брати Варламови підключили своїх друзів до змови проти Мечника і сьогодні прагнули втілити свій план у життя.

        Коли вперше брати презентували свою ідею позбутися Мечника та всіх його прихвостнів і посісти його місце, Балу з Остапом спочатку здивувалися від почутого, а потім неслабо так і образилися. Вони вважали братів Варламових невдячними, адже, хоч Мечник і не був хорошою людиною, він вчинив із хлопцями великодушно, коли вони по мережі його магазинів розповсюджували палений алкоголь. Вони було чули, як Мечник колись подібних таких шахраїв особисто поховав десь у лісі. Ті чоловіки досі вважаються безвісти зниклими. А Мечник мало того, що не вбив їх. За пів року вони стали ключовими персонами в його бізнес-імперії. Вони, хоч і були номінальними власниками заводу, все ж таки у питаннях внутрішнього управління підприємством були більш-менш вільними і хоча офіційного дозволу не мали, але фактично могли робити все, що завгодно. У їхніх кишенях з’явилися гроші і останнім часом їх стали постійно бачити в оточенні еліти місцевого суспільства.

        Після усього цього вони заявляють Остапу та Балу, що хочуть посунути Мечника і зайняти його місце. Звичайно, чоловіки обурилися на хлопців, коли ті виклали їм свій план, але із часом пом’якшали і дослухали їх до кінця.

        Через те, що Мечник за ці пів року дуже сильно захопився політикою, бізнесом він у же не займався так ретельно, як раніше, саме тому багато справ автоматично переклалися на плечі братів Варламових. Однак уже в той момент усе починало поступово руйнуватися. Цукровий завод збанкрутував, а картель розірвав усі відносини із Мечником з двох причин:

        1) Лісинська районна прокуратура почала вести слідство про вирубку лісів у районі, що загрожувало існуванню картеля.

        2) Картель знайшов нового постачальника на його місце, який у порівнянні із Мечником був більш надійним.

        Проте не тільки через це бізнес-імперія Мечника почала розпадатися. На фоні нарощування його впливу на місцевий апарат управління, слідчий прокуратури зацікавився його діяльністю та зміг знайти непрямі підстави для припущення, що громадянин Мечников Станіслав Ігорович причетний до корупційних схем разом із очільником райдержадміністрації – Юрієм Максимовичем. Нині триває слідство і Юрій Максимович уже отримав підозру, а Мечник розумів, що невдовзі доберуться і до нього. Тому сьогодні він порушив свій звичний графік і з самого ранку поїхав у Лісинь на зустріч із Юрієм Максимовичем – замітати сліди та якось викручуватися із теперішнього положення.

        Останнім аргументом на користь думки братів Варламових, завдяки якому вони все-таки змогли заманити на свою сторону Балу та Остапа, було нагадування Остапові, що зовсім нещодавно у нього стався один неприємний інцидент із Мечником. Якось у кінці січня до його будинку під’їхав кортеж кримінального авторитета, і Мечник у стриманій формі пояснив, що Остап має продати йому половину своїх земель, притому за безцінь. Якщо він так зробить, то назавжди відчепиться від Остапа і залишить його у спокої, але Остап не збирався погоджуватися на його пропозицію і по суті дарувати йому свої землі, за що поплатився спаленим трактором і в цьому сезоні змушений буде орендувати його у іншого фермера з села Молочники. І також за цей сезон він має подбати про накопичення коштів та взяття кредиту для покупки нового трактора.