РОЗДІЛ 7

Не встиг пройти і тиждень, а Мечник знову відправив двох хлопців – братів Варламових – на одне зі своїх доручень. Він навіть сам не помічав, як за цей короткий проміжок часу, близько півтора місяці, підтягнув до своїх брудних справ Іллю та Михайла. Сам не розумів, чому саме їх, а не своїх відбитих хлопців він відправляв на ці завдання. Зрозуміло, що спочатку він мстився за те, що вони тишком-нишком розповсюджували під елітним брендом самогон Остапа. Звичайно ж, треба трохи поглузувати з них, опустити в багнюку і тоді вони будуть квити. Але з усього цього вони поступово перетворилися на найманців, до послуг яких періодично вдавався Мечник. Причому всі їхні спільні справи вони обговорюють подалі від чужих очей, так, щоб ніхто на селі навіть не міг припуститися думки, що брати Варламови «працюють» на Мечника, що було б неправдою, за одним малесеньким винятком – вони все ж таки стали «працювати» на Станіслава Ігоровича, хоч він та брати Варламови цього не те щоб не розуміли, швидше просто не усвідомлювали або не хотіли приймати.

         І навіть зараз вони їхали на чорненькому ВАЗ-21099, на одному із двох автомобілів супроводу в кортежі Мечника, на ще одну лісопилку, що перебувала у володінні кримінального авторитета та розташовувалася далеко від села; за прямим наказом Мечника.

         І от хіба після всього цього не можна сказати, що вони не «працюють» на Мечника, га?

         Як сказав їм Станіслав Ігорович, це дуже серйозна справа. Якісь чоловіки у масках нещодавно вночі приїхали туди, побили всіх його хлопців (один зараз лежить в районній лікарні у реанімації; Мечник вимушений сплачувати рахунки за його лікування та закритий рот лікарів, щоб міліція ні про що не дізналася) та захопили її. Тепер це шановне панство пиляє ліс, що розташовується на території Мечника, за який він платить свої гроші Балу, користується технікою та обладнанням, яке закупив Мечник і ще відправляє його деревину далі за схемою, розробленою картелем, та на додачу від його імені.

         Звичайно, Мечник не може сказати про проблеми своїм друзям у картелі – його тоді точно засміють (гадаю, його односельці цьому факту навпаки потішилися б). Тож сьогодні він ніч не спав, все обдумував план, яким блискавично зможе повернути назад у свої володіння об’єкт, а разом і з ним свою владу та вплив на цих землях. Однак жодної геніальної думки в голові не промайнуло, можна сказати він дарма не спав цілу ніч, бо наказ, який він віддав Іллі та Михайлу зранку звучав приблизно так: «Поїдьте туди та набийте їм усім пики!».

         Ось так усе просто.

         Проте Мечник не боявся відкритої конфронтації з цими невідомими до вчорашнього дня чоловіками, адже його люди зібрали цінну інформацію. Ті, хто захопили його лісопилку родом із сусіднього села – Молочники, а віддав наказ їм це зробити їхній сільський голова – Степан Якович.

         Цей гонористий і самовпевнений дідуган, що вже засидівся на своїй посаді, давно намагається позбутися молодого бандита Мечника із сусіднього села, який заважає йому вести справи тим, що всі справи, на яких можна заробляти надмірні гроші у їхньому районі, прибрав до своїх рук Мечник, а йому ні з чого годуватися. Навіть молочний завод, що розташовується у їхньому селі, і той він збирається приватизувати.

         Довгі роки Степан Якович вставляв палки у колеса Мечнику, постійно заважав йому вести справи або зливав інформацію про його зустрічі та заплановані злочини міліції або районній прокуратурі. Звичайно, Мечник знав про все це, однак заподіяти нічого не міг. Степан Якович – голова села Молочники, почесний громадянин району, передовик виробництва, зразковий керівник ліквідованого колгоспу, чиновник, що нібито користується повагою серед людей та ще й почесний донор. А хто такий Мечник? Колишній волоцюга, який вперше піймався міліції у вісім років? Який усе своє життя заробляє крадіжкою, насиллям та вбивствами? Який роздає направо і наліво хабарі і навіть цього не цурається, а навпаки пишається цим?

         Очевидно, що районна прокуратура довіряла словам Степана Яковича у порівнянні з Мечником, який у відповідь нічого вдіяти не міг і був змушений мовчки терпіти усі його вибрики.

         Проте це тривало до випадку із лісопилкою.

         Мечник від своїх довірених людей дізнався компрометуючу інформацію, яку з радістю пустить у хід, якщо Степан Якович намагатиметься повернути лісопилку собі або почне погрожувати.

         Мечнику тепер добре відомо про справжні мотиви Степана Яковича і про справжнє становище цього державного посадовця у своєму рідному селі. Він король, а село – то його королівство. Як виявилося, тільки п’ятнадцять відсотків грошей, що йдуть на фінансування його села, справді доходять до людей і витрачаються за призначенням. Усе інше кладе собі до кишені пан Степан Якович, пояснюючи все тим, що нібито в усьому винен район, який не дає достатнього фінансування. А це в свою чергу відбувається тому, що бізнесмен та бандит на прізвисько Мечник із сусіднього села підкупив усю районну адміністрацію і привласнює всі гроші собі, інакше як пояснити те, що він володіє таким розкішним маєтком (насправді Степан Якович просто йому заздрив і хотів собі такий же).

         Обурені за роки злиднів сільські чоловіки самостійно зорганізувалися у невеличкий ударний загін. Вони прийшли до будівлі сільської ради і почали вимагати розповісти їм правду, адже вони не сумнівалися, що Степан Якович знає набагато більше за них. І Степан Якович – людина добра, відкрита, звичайно ж, розповів свою правду людям і ніби ненароком натякнув на одну лісопилку. Саме так ці чоловіки і вирішили захопити лісопилку Мечника, а Степан Якович почав робити темні фінансові оборудки, звичайно, пояснюючи все це благими намірами. Народ його підтримав, адже частину виручених грошей він дійсно спрямовував у казну, проте іншу, набагато більшу, привласнював собі, але люди, звичайно ж, були у невіданні.