РОЗДІЛ 6

Наступного дня, отримавши свої кровно зароблені гроші та трохи посварившись із Мечником, який намагався кинути хлопців, Михайло та Ілля на «москвичі» поїхали до Остапової хати допомагати йому ладнати трактор. Вони приїхали близько другої години дня, залишили машину біля дороги, а самі зайшли у двір.

         Першим їх зустрів невдоволений погляд Антоніни Іванівни. Вона пильно спостерігала за кожним кроком цих двох парубків, які заподіяли їй великого лиха. Вона навіть не відповіла на їхнє привітання, бо тримала на них глибоку образу за те, що вони посміли напоїти її маленького гарненького синочка, її Миколку, якого вона, такого бідолашного, весь час береже. Варламови вважали її трохи кукурікнутою через надмірну опіку над своїм сином, адже вони не розуміли, нащо це треба робити.

         «Хто з нього виросте?» – весь час запитували в себе хлопці та Остап, який дуже часто через це сварився зі своєю голубонькою.

         Недовго затримуючись у дворі, Варламови пройшли повз сарайчик і вийшли на майданчик, де стояв трактор. Ця масивна, потужна машина вчора їх урятувала, тож сьогодні вони прийшли рятувати її.

         Лінію електропостачання селяни полагодили ще зранку, тому Остап вирішив присвятити цілий день ремонту своєї годувальниці. Усюди валявся різноманітний інструмент, гайки, прокладки, підшипники та різне інше дрібне начиння. Трактор був трохи припіднятий за допомогою підйомника, а біля його заднього колеса порався Остап. Він намагався послабити гайки кріплення колеса, однак сил у нього не вистачало. Піт стікав його обличчям, а запримітивши хлопців, покликав їх швиденько допомогти йому.

         Навіть разом вони не змогли нічого зробити – колесо було закручено на совість.

         – Добре, без Балу тут ніяк не розібратися… – ледве дихаючи, промовив утомлений за цілий день роботи Остап, після чого пішов у бік прохолодної хати, де збирався шукати телефон. – Поки що опустіть трактор і займіться двигуном. Нещодавно почалися проблеми із запуском…

         Поки хлопці поралися із двигуном, Остап вирішив перепочити. На порозі він пересікся із дружиною, яка досі дула на нього губи, особливо за те, що ці дві молоді нахаби знов знаходилися тут, але Остап жодним чином не реагував на ці її коники і просто приземлився на свій улюблений диванчик у залі та трохи розслабився. Біля бильця в нього стояла пляшка із домашнім лимонадом, який він із радістю попивав, а потім спробував зателефонувати Балу. Дротяний телефон не відповідав ані вдома, ані в його кабінеті, тож він підвівся і пішов викликати його за допомогою рації. Він не здивувався, коли той швидко йому відповів, адже рація була встановлена в його службовій автівці. Зараз Балу був на одній із лісопилок, отримував долю за свою «професійну сліпоту». Він із радістю погодився допомогти і сказав, що хвилин через п’ятнадцять-двадцять буде в нього. Задоволений Остап промовив: «Кінець зв’язку» і через десять хвилин пішов до хлопців.

         – Ну що там? – спитав він, коли побачив чорних від мазути братів.

         – Скільки я кажу тобі купити нормальний стартер, га? Років зо два вже точно.

         – Нащо було його міняти, якщо він ще трохи міг мені послужити? А тепер він віджив своє, а моє серце не буде кров’ю обливатися, коли буду купляти новий.

         – Коли ти встиг стати таким скнарою? – запитав Михайло. – Стаєш схожим на Мечника.

         – Стули пельку. – розізлився Остап та відійшов від них обох, сівши на стільчик у затінку. – Краще двигун лагодьте, – і сидів так мовчки, споглядаючи свої поля вдалині.

         Почувся звук працюючого двигуна, який спочатку наблизився, а потім стих. Клацнули дверцята, потім хвіртка і Остап побачив як по його двору рухається висока постать. Балу поздоровкався зі всіма присутніми і бадьоро спитав, що в Остапа з настроєм.

         – Усе в порядку. – відрізав той. – Просто ці цвіркуни доказують мені, що я скнара.

         – От тільки не треба перекручувати, – вступився Ілля.

         – Я взагалі не з тобою балакаю, розбирайся з тим чортовим стартером і будь уважнішим, а то щось не так прикрутиш або не докрутиш – і злечу я потім у повітря.

         Ілля похитав головою і тяжко зітхнув – рідко таке стається, що Остап його дратує.

         – Випити тобі треба, розслабитися. – переодягаючись у робочу уніформу, сказав Балу. – З жінкою давно було?

         – Та ця кляча сердиться на мене через те, що Ілля Миколку мого напоїв.

         – Ну й що з того? – щиро здивувався Балу. – Я з шести років п’ю, з восьми палю. Нічого, не помер ще. А от лікар мій, до речі, постійно хворіє. Такий хлюпик.

         – Так ось і я їй про це кажу, а вона червона, мов помідор, губи свої надула, голову задерла і гордовито ходить по хаті, захисниця, блін, знайшлася.

         Балу дістав з уніформи малу чекушечку та простягнув її Остапу.

         – Це для розігріву. Зараз швиденько розберемося із цією дурницею – Балу вказав на трактор. – і поїдемо порибалимо трохи. У мене в машині вже все лежить: черв’ячки, новенькі вудочки, ящик пива та закусон.

         – Куди ми поїдемо? Держрибагенство ж заборонило вилов на нашому озері, а до найближчого треба Бог знає куди перти.