1

Я священник. Моя доля служити Господу Богу і людям. Мій день починається з простих слів молитви та сніданку, шляху до церкви. Мене тішать слабкі промінчики сонця які пробиваються через вітражі, освітлюють ікони та відбиваються золотим сяйвом від німбу. Одягаю свій звичний одяг, зустрічаю приходян, яких вже так добре знаю. Он та бабуся має онучку 20 років, і завжди молиться щоб вона вийшла заміж, вже бодай хоч за когось. Он та жіночка - втратила чоловіка на війні, і тяжко сумує за тим. А он тих дітлахів прислала баба Нюра, аби бісів з них вигнати. 

 Починаю службу, читаю вже таким звиклим речетативом молитви, а хор підспівує в потрібних місцях. Люди хрестяться, там де потрібно, а хтось просто навмання, дехто навіть не тією рукою, і не з тієї сторони. Ну то вже таке, головне що людина зараз тут, перед Богом. 

День іде, сонце вже високо в небі і промені мерехтять всіма кольорами наших вітражів, гріють і створюють мою улюблену атмосферу. Сповіді майже закінчено на сьогодні. Лишився тільки дід, який напивається кожного дня, і кожної неділі сповітується, і наче все. Всі хто завжди приходить, вже були.

Коли я вже хотів вийти, дверцята кабінки відчинилися в зайшла дівчина, на сповідь. 

Я почав слухати її розпивідь. Вона говорила, що має дивні сни, де на неї хтось чекає. Іноді ті сни стають непристойними, але вона чиста, чекає свого нареченого. І її це дуже турбує та лякає. Я вислухав її, та відпустив її гріх давши кілька молитов, які їй треба читати впродовж дня. 

Мій день в церкві добігає кінця, тому завершую всі справи, готую все неохідне для вінчання на завта і коли виходжу та замикаю церкву на вулиці вже сутеніє. 

 По дороці чутно коней, упряжі, вози. Всі повертаються додому. Хто з поля, хто з панської ферми. Я ж застрибую на свого коня і виводжу його на дорогу. Погоню його трохи ноги розім'яти, поки зовсім не стемніло, та і я розвіюся, бо після останньої сповіді щось надто голова болить.

 В ночі снився такий дивний сон, я їздив на якійсь дивній металевій кареті, яка гучно гарчала і коней в неї не було, та і швидкість була не реальною, так ніхто не вмів рухатися. Я дивився на дорогу крутив щось кругле і відчував як моє стегно обпікає жіноча долоня.

Півні проспівали, і я сіпнувся на ліжку. перекрестився, видихнув. Боже, що то за сон? 

Вмився водою, помолився сьогодні, довше ніж зазвичай і пішов зустрічати день.

Дорогою до церкви ледь не сталося лиха, якась дівчина налетіла з за рогу, ледь не під копита моїй кобилі. Добре що вона спокійна, не злякалася, а то лихо б було.

Далі день, як день. Служба, молитва, святе причастя і вінчання.

 Молодята обидва з нашого села, хлопець тільки повернувся з січі, 5 років служив. За цей час дівки по підросли, от він і втратив голову від сусідки, яку колись малявкою обзивав, а зараз он диви, очей з неї не зводить, береже, піклується. Любить її, воно здалеку видно. 

Потім хрещення провів. Степан і Мотря вже 3тю доньку народили, а я ж їх щей вінчав, 6 років тому, коли тільки на службу затупив. так би мовити моя перша справа.

В ночі майже не спав. спочатку снилася та карета залізна, але тепер я там такі неподобства творив, справжній гріх. Прокинувся в поту і збуджений. Прости господи. Читав годину молитви, насилу заснув. Знову в той сон, але вже по вулицях йшов. будинки високі, скляні всі блискучі. Якщо я думав що вітражі в церкві гарно на сонці виблискують, то я помилявся - ось де справжня краса, в тих будинках чудернацьких. Автомобілі їздять дорогою, люди снують в убраннях дивних. Особливо жінки, ходять так само як і чоловіки, хіба тільки кольори яскравіші обирають.

Ранок. Знову молитви, бо сни не годні, особливо частина з них. Я ж обітницю давав!

Потім сніданок і цілий день на коні. Маю зайти до кожного хто вже до церкви приходити не взмозі. День промайнув на коні, і чомусь всю дорогу згадувався мені сон і той автомобіль ( не питайте, я просто знаю що то воно так називається), власне про що я, про те що швидкість та мені б зараз не завадила, та і оті крісла, ну вже ж і зручними вони були. 

З тими думками добрався до останньої хати, там наша місцева дивна бабка проживає, добра, щира, але час від часу якусь не бувальщину несе. 

Зустріла вона мене на порозі, так хитро. говорить, що отець, наче на авто примчав, а? А я так і застиг, якого ляду вона зараз сказала?

В цю ніч (до речі, ніч усіх святих) творилося щось страшне. Я вів під вінець гарну, чорняву дівчину. Вона у білій сукні, але трохи дивній немає зараз таких тонких, прозорих тканин. Сонце виблискувало у вітражах собору, свідки, батьки стояли за нашими спинами. Святий отець читав молитви і заповнював свідоцтва шлюбу. А я, я стояв тримаючи за руку наречену, в темно синьому костюмі і милувався її зеленими очима. Отець питав, я і вона відповідали. Чую своє Так, беру тебе Маріє. 

А наступної миті прокидаюся. Що за хрінь! Що то мені за шлюб сниться. Починаю читати молитви, коли розумію що моя кімната в диму, і тягне його у вікно від сусідського будинку.

Забувши про всі молитви, натягую одяг та біжу рятувати сусідів. Вогонь вже розгорівся, дай бог. Затуляю обличчя та біжу до середини хати. Першими знаходжу дітей, вибігаю з ними на подвір'ї, слідом до Кімнати Григорія з дружиною. Його зміг розбудити, а от дружина його вже не притомта. Закидую її на плече та попід руки виводжу Григорія. Всі цілі, дякую Богу. Вертаю знову в хату, може які пожитки ще зможу врятувати, але тільки дістаюся скрині навколо мене закручується вир вогню, по тілу пробігає холод, ні не жар, а холод. Вогонь звивається в язики, закручує мене все яскравіше. Більше немає тріскоту дерева, присмаку диму, тільки голос в голові який говорить що я іду шляхом служіння, але це не моє місце. Настав час виправити помилки, настав час жити

Голос замовкає. Повітря наповнює свіжий аромат квітів і ладану. Я відкриваю повіки і розумію, що тримаю за руку дівчину в білій сукні з мого сну, а святий отець переді мною оголошує нас чоловіком та дружиною.