Глава 23 - 24

Глава двадцять третя. 

На другий день після мого заселення до готелю, я почав відчувати аури незнайомих мені Богів Війни та магів. Вони були постійно поруч, чи то знаходився я у своєму номері, чи коли виходив до майстерні Бутча. Поки що жодної агресії, але я чітко розумів, що мене вже пильно ведуть, і спокійно покинути столицю я не зможу. І хоча це нервувало, та я вдавав, наче нічого не відбувається. Скоріш за все діяти вони почнуть по завершенню магічного турніру Північної Імперії. А що до турніру, то я саме йшов на процедуру жеребкування, де мали поділити шістнадцять команд учасників на групи А та Б для одної восьмої фіналу. 
Часу до початку жеребкування було ще вдосталь, тож я зайшов випити чого до придорожнього ресторану. Я зробив замовлення і сів за столик поруч з вікном, роздивляючись як місто прикрашають чи не до головної події року. За цим ділом мимоволі відчув, як до закладу зайшли шість Бойових Предків вищого ступеня. Мені навіть цікаво стало, зазвичай таких сильних груп не зустріти у столиці. 
    ⁃    Будь ласка, не обертайтесь. 
Позаду мене сів хлопчина років двадцяти з силою Бойового Майстра. 
    ⁃    Якщо хочеш приватної розмови, - відповів я - то ні, не вийде. За мною  слідкують зараз два Боги Війни. Тому раджу тобі йти звідси, ваша світлість другий принц. 
Шість Бойових Предків розсілися по залу, вигнавши усіх звичайних відвідувачів лише своїм виглядом. 
    ⁃    Дивно, ви так легко мене упізнали, Анею. 
    ⁃    Не тебе, твою свиту, адже вже чув про неї. 
    ⁃    За Богів Війни та магів не турбуйтеся, у мене з собою артефакт, тож ніхто нас зараз не чує, навіть мої супутники. 
Он воно як. Цікаво, артефакт сильніший за відчуття двох Богів Війни, я навіть не чув за такі речі. 
    ⁃    Якщо ти тут, щоб запропонувати мені приєднатися до твого табору, то ти, світлість, лише час свій згаяв. Мені не цікавий ані ти, ані твій брат, ані увесь ваш імперський двір. 
    ⁃    Прикро це чути, Анею, і хоча я мав деякі сподівання, та сьогодні я прийшов з іншою метою. 
    ⁃    Он воно як. 
    ⁃    Так. Я прийшов віддячити тобі за те, що ти не став на бік мого брата, а також за те, що не став розмінювати своє життя, на життя вірних мені людей. Я щиро ціную таку поведінку. 
    ⁃    Пусте, ти та твої люди тут ні до чого. Мені просто не подобається твій брат вилупок, от і все. 
    ⁃    Навіть якщо це так, усе одно я маю віддячити. 
Він поклав невеликий пакунок на стільці поруч зі мною. 
    ⁃    Візьми це, Анею. 
    ⁃    Що воно там?
    ⁃    Магічний пасок, що може повністю приховати твою ауру, навіть Бог Війни не побачить твою силу, доки за руку не вхопить. Можливо, скоро він стане тобі в нагоді. 
    ⁃    Що ж, за такий подарунок дякую. 
    ⁃    Я щиро бажаю тобі удачі. Нажаль, це єдине, що я можу зробити з  моєю силою. 
Після цих слів він встав і пішов геть. Те ж саме зробили Бойові Предки. Не вірив я йому. Ніхто не розшукує та не робить подарунки тому, на кого не ставить. Я прибрав пакунок до сховища, і посидівши ще трохи вийшов з ресторану. 
Арена столиці, на якій мали відбутися змагання, була просто гігантська, розрахована на триста тисяч відвідувачів. І навіть зараз, у день, коли мало відбутися жеребкування, вона була заповнена вщент. Я вийшов на поле арени, де вже стояло кілька капітанів команд, та жваво про щось розмовляли. Здається, вони були добре знайомі. Я став дещо осторонь від них, та почав роздивлятися навкруги. Краще б не робив того - на трибуні для важливих гостей сиділа Віст з ще якимись магами, та весело сміялася, дивлячись на мене. От же стерво, з задоволенням би розквасив їй пику. Я повернувся до неї спиною, вдаючи, що не розгледів її у натовпі. 
    ⁃    Ха! А тебе ж Анеєм звуть, так? Кажуть, що ти той чорт, що вихвалявся усю команду столичної академії самотужки перемогти!
    ⁃    Ха-ха-ха-ха! Та він же звичайний дурень з задрипаного королівства, що він ще може сказати?
    ⁃    Ага, йолоп забажав собі годину слави!
До мене наближались семеро капітанів команд. Дідько, я аж ніяк не хотів зараз конфліктувати з ким би то не було. 
    ⁃    Зникніть, йолопи. 
Взагалі не подіяло. Здається, мої слова лише підбурили їх сипати образи ще інтенсивніше. 
    ⁃    Та подивіться на нього, він же дурнуватий…
    ⁃    Вали у свою срань, з якої виліз…
Я подивився на організаторів, котрі усе бачили, та вдавали, ніби нічого не відбувається. Довбані ідіоти. За якийсь час семірка магів настільки знахабніла, що один з них витягнув посоха, та почав ним тикати у мене. Це був край. Але водночас і можливість. Хе-хе, а цю ситуацію можна непогано зараз розіграти. 
    ⁃    Та ви, вилупки, безсмертними себе уявили! 
Я вивільнив ауру. Ці нікчеми як стояли навколо мене, так і впали. По арені пролунав хрускіт їх кісток, котрі я подріблював дуже прискіпливо. До мене одразу кинулись організатори, маги на трибуні підвелися зі своїх крісел, народ же навпаки, замовк. 
    ⁃    Назад! - гаркнув я на організаторів, підсилюючи свій голос аурою - Ці вилупки напали на мене! 
Я ткнув пальцем у посоха, котрий лежав поруч з одним із магів. 
    ⁃    Того, хто зараз наблизиться до мене, я буду вважати співучасником, та розчавлю як гниду! 
У цілковитій тиші я озирнувся навкруги. Сотні тисяч пар очей мовчки спостерігали. Сотні тисяч тіл боялися поворухнутися. Адже Бойовий Предок вищого ступеня у своїй люті спочатку вбиває, а вже потім думає. Я підійшов до одного з магів і підійняв його за лице у повітря. 
    ⁃    Бажаєш щось сказати, до того як здохнеш? 
    ⁃    Мм-им-ммм - пробелькотів він щось у мою долоню. 
Я дивився у його наповнені жахом очі і розумів, що мені його ані краплі не жаль. У будь-якому випадку він вже мрець. 
    ⁃    У тебе в роті якесь лайно, я не розумію, та й все одно. 
Щелепа мага почала розсипатися на уламки, від чого його лице відчувалося долонею як лантух з фаршем. З його почервонілих очей потекли дві цівки крові. 
    ⁃    Шановний Предок, зупиніться! Давайте домовимось! 
Крик був з трибун, де зібралися поважні гості. Я повернувся і побачив як високий маг поруч із Віст аж вчепився у перила. 
    ⁃    Ти хто такий, щоб зупиняти мене?!
    ⁃    Я ректор! Ректор цього учня! Будь ласка, поверніть мені його, ми готові до будь якої компенсації! 
    ⁃    Компенсації, кажеш? - я подивився на вилупка, що вже конав у моїй руці. - Звучить цікаво. Давай укладемо угоду на твоє довічне мені служіння під Оком Судді? Мене влаштує така компенсація. 
    ⁃    Ти!  Я маг восьмого кола, як смієш ти пропонувати мені таке? 
    ⁃    Не хочеш? То є твій вибір!
Я стис пальці, і голова мага вибухнула крізь них, забризкавши усе навкруги мізками, кістками з черепа та кровʼю. Підійнявши тіло з землі я пожбурив його у бік ректора. 
    ⁃    Повертаю, як ви і просили, шановний пане ректор! 
З трибуни, де вони стояли, пролунав жахливий вереск, коли труп мага прилетів до них і гепнувся на камʼяну підлогу їм під ноги. 
    ⁃    А зараз, - крикнув я - пропозиція іншим шести ректорам цих вилупків. Ціна та ж сама - їх життя взамін на пожиттєвий контракт. Є бажаючі? 
Щоб підкріпити свої слова діями, я вхопив морду наступного вилупка і підняв руку догори. Тіло мага мов дохла рибина теліпалося на тонкій шиї. 
    ⁃    Аней! То вже занадто! 
Віст. Нарешті ця стерва подала голос. 
    ⁃    А, це ти, Віст. Кажи, чого хотіла, я зайнятий, як бачиш. У мене торгівля за рабів у самому розпалі. 
    ⁃    Зупинись! Ти не маєш права їх вбивати! 
    ⁃    Не маю права? Та ти торохнута на голову, ці вилупки перші напали на мене. А, і попереджаю,  - я витягнув вісім списів зі сховища і аурою направив їх у бік магів на трибуні - як бачите, це списи девʼятого класу, і вони значно швидші за будь-яке з ваших заклять, маги. Тож не раджу вам мені заважати! 
    ⁃    Анею, це вже занадто жорстоко! - та лярва не хотіла вгамуватися. 
    ⁃    Справді? А брати моїх друзів у заручники і намагатися їх розчавити - то не підло і жорстоко, Віст? Ти ж саме це робила кілька тижнів тому, чи вже забула?  Хоча вони аж ніяк тобі не погрожували і не заважали. То чому ти зараз скиглиш мені за жорстокість? 
    ⁃    Гаразд, Анею, можливо вони і винні, та можна ж усе владнати без убивств, гадаю. 
    ⁃    Ха-ха-ха, звичайно можна! Я з самого початку то і пропоную! За довічний контракт з тобою я аж двох вилупків готовий помилувати! Що скажеш, Віст? 
    ⁃    Скажу, що ти багато на себе береш! 
    ⁃    Багато, кажеш? Та ти ж узяла на себе не менше, коли наказала цим йолопам напасти на мене, щоб я їх вбив. Гадаєш, усі навкруги ідіоти, та не зрозуміли, що ти задумала? Але гаразд, цього разу я тобі підіграю! 
Як я і гадав, мої слова справили фурор на трибунах. Очі усіх присутніх подивилися на Віст. 
    ⁃    Що ти верзеш? Та ти зовсім розум втратив! 
    ⁃    Та невже? То чому поруч зі мною капітани усіх академій Імперії, окрім столичної? Звичайно, я розумію, що тобі хочеться першого місця, але твої методи, Віст… Ти ще більша лярва, аніж я собі то уявляв. 
Це вже було як вибух. Віст зацьковано озиралася на оточуючих. 
    ⁃    То що, Віст, контракту не буде? 
Я розчавив голову ще одному магу, та пожбурив його тілом у Віст, після чого ухопив наступного. На арену вискочило кілька аур Бойових Предків. 
    ⁃    Пане Аней, ми служба охорони правопорядку, зупиніться будь ласка! 
    ⁃    Та невже? І що служба хоче від мене? 
    ⁃    Щоб ви припинили ці вбивства, ми проведемо розслідування…
    ⁃    Нема чого розслідувати, вилупки напали на мене, тож тепер здохнуть, згідно закону Імперії про самозахист. Чи ви берете на себе відповідальність заперечувати закони імперії? 
    ⁃    Ні, в жодному разі! Але ж…
Я не дав йому договорити, і вбив мага, котрого тримав у руці, та пішов за наступним. Я почув крик на трибуні з магами, де один з ректорів кинувся на Віст з кулаками, звинувачуючи її у смерті свого студента. Нарешті! Тепер гільдія магів не буде для мене небезпечним ворогом, доки вони не владнають свій внутрішній розбрат. А я вже постараюсь, щоб цього швидко не сталося. Переді мною он ще чотири, поки що живі, його причини лежало. 
    ⁃    Зупиніться! - Предки оголили зброю, повільно наближаючись до мене. 
    ⁃    Ще крок - і ви будете мертві!  - я розвернув одного списа у їх бік. 
Це одразу подіяло, адже зброя девʼятого класу то не те, з чим вони можуть боротися. 
    ⁃    Постій, зажди, моя сімʼя, вона дуже впливова у Імперії…
Маг, до якого я підійшов, почав торгуватися за своє життя. 
    ⁃    Та що ти кажеш, і що мені з того? 
    ⁃    Моя сімʼя… Вона дасть тобі що завгодно, якщо ти лишиш мене живим! 
    ⁃    Що завгодно, кажеш… - я наступив на його коліно і натиснув, скришивши його в пил. - нащо що завгодно такому сільському дурнику як я? Ти ж мене так кілька хвилин тому називав? Дурникам, щоб ти знав, йолоп, нічого не треба! 
Я вхопив його за морду і підняв угору. 
    ⁃    Так що там, ректори? Пропозиція ще діє! Нема бажаючих? Гаразд!
Ще одне тіло без голови полетіло на трибуну до Віст. Там вже відбувалася справжня куча мала, але цього я й хотів. Я рушив до пʼятого мага. 
    ⁃    Зупинись! - гучний крик пролунав у небі. 
Від цього голосу неймовірно тхнуло церквою. Нарешті, один з тих, хто слідкував за мною останні дні вирішив показати себе. Бог Війни. Тепер мені вже не можна було відволікатися, тож одним точним ударом списа я розполовинив трьох лежачих на землі магів. 
    ⁃    Виродок! - гаркнув голос. 
Над ареною застиг Бог Війни у сірій рясі. Ну, силою він був рівний Мунку, тож я навіть заспокоївся. 
    ⁃    Хооо… Шановному Богу Війни набридло слідкувати здалеку, тож він прийшов подивитися поближче? 
    ⁃    Сраний вилупок, ти відповіси за ці вбивства! 
    ⁃    То може і церква відповість за жертвоприношення?! 
Я витягнув щоденник колишнього єпископа Матану, та похитав ним у повітрі. 
    ⁃    Що скажете, кардинале, відкриємо ж народу усю правду! 
    ⁃    Я б не робив цього, на твоєму місці! 
    ⁃    Ти не на моєму місці, кардинал. Та й чим ти можеш мені погрожувати? Смертю? Але ж ще місяць тому ви, церковники, вирішили мене вбити…
    ⁃    Що за нісенітниця! 
Я бачив, що він ось-ось на мене кинеться. 
    ⁃    Ні ні ні, - я похитав пальцем - атакуєш, і завтра десятки тисяч примірників цього щоденника вашого сраного єпископа буде розповсюджено по Північній Імперії. Хочеш такого? 
    ⁃    Ти не зробиш цього! 
    ⁃    Чому ж? Втрачати мені нічого, то чому б наостанок не обілити собі некролог? 
Дідько, цей діалог чули кількасот тисяч жителів та гостей столиці Імперії! Та я виграв джекпот сьогодні! Так вмочити  церкву у лайно при свідках… Я був надзвичайно задоволений. Та й мій блеф подіяв. 
    ⁃    Живи, поки що…
Кардинал зник ще швидше, аніж зʼявився тут. Зрозуміло, значить не він приймає рішення, раз мов вірна собачка кинувся доповідати хазяїну за щоденник у моїх руках. Відмінно, тепер я не сумнівався, що в столиці вони не посміють мене чіпати, адже одразу усі скажуть, що це церква рота мені заткнула, щоб убезпечити свою брудну білизну від людей. Та час було повертатися до моїх баранів, тобто, дохлих магів. 
    ⁃    Панове з охорони правопорядку, гадаю, що інцидент вичерпано, адже нападники понесли покарання, на яке заслуговували. Дякую вам за вашу співпрацю! 
    ⁃    Пане Аней, ви занадто жорстокі, але, формально, закони вами не були порушені, то ж прощавайте. 
Добре, гаразд… Тепер лише маги на трибунах. 
    ⁃    Ті ректори, тіла учнів котрих лежать зараз на арені, можуть спуститися і забрати їх. 
Четверо ректорів рушили з трибуни до сходів, котрі вели до арени. Нарешті, я звернувся до організаторів жеребкування. 
    ⁃    Шановні, я вас більше не затримую, можете починати. 
    ⁃    Пане Аней, навряд чи це зараз буде доречно…
    ⁃    Чому ж, представники усіх академій учасників зараз на цій арені, тож ніщо не заважає витягнути ті кляті кульки з номерами з вашого чорного ящика. 
Я сховав усю зброю і підійшов до них, та нахабно засунув руку у ящик і витягнув білу кулю. 
    ⁃    Номер шість, група Б! - гучно на усю арену сказав я. - Давайте, народ, підходьте за своїми номерами. Хочу побачити своїх суперників по групі Б! Якщо капітан команди випадково подох недавно на цій арені, то витягнути кульку за нього може будь який представник академії. Хоч ректор, хоч звичайний учень! Ну ж бо! Не соромимося, підходимо швидше! 
Люди почали по черзі підходити і витягувати номери, після чого ставали на місця згідно зі своїми номерами. Я ж слідкував, щоб усе пройшло чесно. Нарешті, після того як останній учасник став на своє місце, організатори створили таблицю матчів, та внесли назви академій відповідно номерам. 
    ⁃    На цьому процедуру жеребкування завершено! - гучно наголосив один з організаторів.
Я пішов до виходу з арени, але напівдорозі зупинився. 
    ⁃    Віст! Я не забув обіцянку! Я без жалю винесу самотужки усю команду столичної академії, без жодного жалю! Памʼятай це. 
Лярва драна, добавив подумки. Але вираз її обличчя був того вартим. 
Ну що ж, завдяки своїм діям, я трохи відстрочив розвʼязку та послабив можливості принаймні двох своїх ворогів - гільдії магів та церкви. А це вже було зовсім непогано. Можливо, мені навіть вийде покинути столицю без занадто високих втрат з мого боку. 
До початку змагань лишався тиждень і я не мав куди себе подіти. Вигадувати стратегії? Вважав то зайвим. Проти мене були лише маги шостого кола, тож самим простим рішенням було використати  закляття шостого кола - зупинка часу, що знерухомить команду суперника на пʼять чи шість секунд, та не дасть їм підійняти щити мани. Після чого просто розбити їх закляттям першого кола, тими ж вогняними кулями, наприклад. Тобто, це і був мій план на бої. Звичайно, це було жорстоко, адже не кожен маг без захисту виживе після влучання вогняної кулі, але ж ми і не діти, що бавляться у пісочниці. 
    ⁃    Ай! - вигукнув я, коли Васа дала мені легкого потиличника вже у номері готелю. 
    ⁃    А в тебе не лише сила, а і яйця є! Влаштувати різанину на жеребкуванні, та ще й церкву шантажувати… От лише з розумом біда, точнісінько як у мене! 
    ⁃    Навпаки, шановна Васа, я добре усе обміркував, перш ніж то все влаштувати. І задоволений результатом! 
    ⁃    Та що ти мелеш, теля! Ти купу ворогів нажив. 
    ⁃    То лише на перший погляд так здається, шановна Васа. Одних ворогів я зробив нерішучими, серед інших же посіяв розбрат, що послабить їх на деякий час!
Мені довелося довго пояснювати Богині Війни результат моїх дій. 
    ⁃    Ого, який ти хитрий, аж заздрю! То що будеш робити тепер? Ну, до змагань? 
    ⁃    Не знаю. Я маю купу вільного часу та жодних ідей, на що його витратити. 
    ⁃    Ех, і не потренуватись, адже хтось розніс майданчик…
    ⁃    Шановна Васа, невже його ще не відновили? 
    ⁃    Авжеж, швидкий ти мій! То ж треба було усе так розтрощити!
    ⁃    Ще раз вибачте, шановна Васа. 
    ⁃    Та знаєш, є в мене одна ідея…
    ⁃    Що за ідея?
    ⁃    Ти ж чув від першого принца за бойову арену? 
    ⁃    Так, але користі мені від боїв зі слабкими суперниками… Чи там і Боги Війни є? 
    ⁃    Ох ні, їх там немає, але…
Васа витягла платинову табличку, схожу чимось на мою. 
    ⁃    Хочеш мати таку? 
Вона покрутила нею перед моїм носом. Я не розумів, тож запитав:
    ⁃    І що воно таке? 
    ⁃    Це те, що поставить тебе на рівні з Богами Війни чи керівниками гільдій у цій Імперії! 
    ⁃    І що, шановна Васа, їх там так легко роздають на бойовій арені? Та ніколи у це не повірю. 
    ⁃    Ну, не легко, але… Ти чув хоч раз про переможця сотні битв? 
Я мовчки похитав головою зі сторони в сторону.  
    ⁃    Щоб отримати таку, тобі доведеться не сходячи з арени перемогти сотню Бойових Предків вищої ступені. 
    ⁃    Усього лише? 
    ⁃    До того ж, там є тоталізатор, і ставки у таких боях рідко бувають меншими ніж один до десяти… А хтось мені винен за ремонт палацу…
    ⁃    Шановна Васа! Натяк зрозумів, я в ділі! Коли йдемо на арену? 
    ⁃    Ха-ха, я знала, що ти погодишся! Завтра зранку буде саме те.