Глава 11 - 12

Глава одинадцята. 

Нарешті настав день змагань. Цього дня навіть через вікно у номері було чутно, що столиця з самого ранку жвавіша та галасливіша ніж зазвичай. Ми вийшли з готелю, та попрямували до академії магії оточенні строкатою юрбою. Над академією маги світла вже звели чотири, на усі сторони, величезні проекції, на яких було видно саму арену для змагань, а також показували зображення та дані учасників сьогоднішнього бою. Саме правдиве жюрі королівства провело жеребкування де виявили дві команди для бою - команда академії Ляски проти команди академії Матан. Пробившись крізь натовп на площі, ми підійшли до воріт, де у низькому поклоні нас зустрів знайомий вже нам секретар. Ти диви, яким ввічливим став. Усередині академії було тихо та спокійно - глядачів всередину не пустили через малу місткість арени. Тож містянам лишалося лише дивитися на проекції на майдані. 
    ⁃    Порвіть їх! 
Наказав я, коли моя команда повертала до входу для учасників. Сам же з Раманом піднявся на трибуни, де вже знаходились студенти цієї академії та кілька десятків запрошених гостей. Високий вайлуватий чоловік середніх років злетів у небо, варто нам було сісти. 
    ⁃    Шановні гості, шановні студенти, для тих хто не знає, я Пиран, ректор столичної академії магії! Сьогодні, хочу вас привітати з початком відбіркового турніру з магії Північної Імперії! Сподіваюсь, що бої будуть чесними і переможуть найкращі! Поєдинок буде судити запрошений суддя з Імперії, маг сьомого кола, пан Кустіс! Привітайте його! 
На трибунах пролунали гучні оплески і в повітрі, поруч з ректором, зʼявився ще один чоловік, приблизно того ж віку, одягнений у святкову магічну мантію сірого кольору. 
    ⁃    Я не буду вам набридати довгими розмовами, - сказав він - команди, вийдіть та вишикуйтесь на арені! 
Після його слів на протилежних боках відчинилися двері і два десятки магів вийшли на арену. Я перевірив аури моїх магів - усі спокійні та врівноважені. Здається, вони розуміли, що сьогоднішня битва то ніщо у порівнянні з моїми тренуваннями. Аури ж їх суперників навпаки, коливалися від сильних емоцій, котрі я сприйняв за злість. Хе-хе, позавчорашнє приниження їм далося взнаки. 
    ⁃    Попрошу суперників зайняти позиції та привітати один одного! 
Команди розійшлися від центру, вишикувались навпроти та вклонилися. 
    ⁃    Прошу учасників провести цей бій чесно не порушуючи правил! Барʼєр! 
Це була команда для початку бою. Менш ніж за секунду після появи барʼєру Мінк застосував закляття могильної тиші і тепер ніхто не бачив ні учасників, ні подій на арені. Суддя схмурнів, але бій зупиняти не став. Люди на трибунах скочили на ноги, намагаючись зрозуміти що ж сталося. Я посміхався подумки і спостерігав за аурами. Як тільки чорнота заповнила простір під барʼєром, моя команда кинулась врозсип, покидаючи зону ураження. Їх суперники навпаки, скоріше за все через розгубленість, лишилися стояти на місці, можливо, прикрившись щитами. Друга секунда - за планом, сам я теж того бачити того не міг, Грас почав зверху бомбардувати їх крижаними лезами, закляттям третього кола. Судячи з того, що ніхто із суперників не впав - вони дійсно оточили себе магічними щитами. Третя секунда - усі члени команди, окрім Граса з Мінком, що тримали свої закляття, застосували підвладні їм закляття елементу дерева, захаращуючи рослинністю усю ту зону арени, де стояли суперники, одночасно тиснучи рослинністю на щити, аби ті навіть не подумали їх зняти. Скоро мали настати вирішальні хвилини. Четверта хвилина - усі члени команди, окрім Мінку, застосували закляття стихії води та повітря, щоб насухо висушити стовбури ліан, кущів та дерев, котрі суцільною стіною закрили команду суперників. Іноді члени моєї команди били по їх щитам вітряними лезами третього кола. Пʼята хвилина - головний цвях цього номера - пʼять магів застосовують закляття вогню, ще четверо роздмухують вогонь закляттями елементу повітря. Мінк продовжує тримати могильну тишу на арені. А тепер лишилося лиш чекати, чи спрацював мій план! Сьома хвилина - аури суперників почали коливатися, на мою думку - від страху. Подіяло! Це перемога! Бо якщо від вогню та високих температур щити мани ще могли якось прикрити, то від чадного газу у них захисту не було! Девʼята хвилина - дві аури одночасно впали на землю, скоріш за все,  маги втратили свідомість. Після тих двох інші посипалися один за одним. Дочекавшись, коли на землю впаде останній суперник, команда повертається на місця, звідки вони стартували, а Мінк розвіяв закляття могильної тиші. 
    ⁃    Нііііі! - Закричали одночасно суддя та перший заступник ректора Ляски. 
На арені ще вирував вогонь, у якому горіли тіла десяти членів команди Ляски. Деякі з них були ще в свідомості і страшно кричали, вирячивши луснувші очниці до неба. Їхня згорівша шкіра репалася, оголюючи закривавлені мʼязи та почорнілі від кіптяви кістки. Ще троє з них вже не рухались, хоча аура в їх тілах ще жевріла. 
Студенти на трибунах почали блювати… Ти гля, які ніжні…
Суддя використав закляття вітру, миттю здувши увесь жар та попіл з арени, куди одразу вибігли десятки цілителів і почали реанімаційні дії. Коли шашличну команду забирали з арени, їх життя підтримувалося лише за допомогою високорівневої магії. 
Моя команда все чекала на оголошення переможців, я ж приготувався рятувати їх у випадку, якщо у когось з присутніх на арені здадуть нерви. Здається, цю виставу у Льготе запамʼятають надовго. 
    ⁃    Команда Матану! - нарешті звернувся до них суддя. - Я не можу покарати вас за те звірство, що ви тут влаштували, нехай цим займається королівський двір Льготе, але я дискваліфікую вас від подальшої участі у змаганнях! 
    ⁃    Та ти що… - я теж ступив у небо, потрясаючи аурою простір навколо себе - І за порушення якого правила ви проводите дискваліфікацію? 
    ⁃    Ти ще хто такий! - крикнув суддя, зводячи між нами щит мани сьомого кола. 
    ⁃    Я Аней, капітан цієї команди! І я повторюю своє питання - які правила порушила моя команда, що ви її дискваліфікуєте? 
Я зробив крок уперед і розбив його щит мани, щоб він мені не заважав. Суддя зробив кілька кроків назад і озирнувся. 
    ⁃    Я вже сказав - за надмірну жорстокість! 
    ⁃    Хоооо, є таке правило? То назвіть номер пункту, щоб я міг бути певен, що шановний суддя не бреше мов пес з-за паркану! Інакше, я зараз на прикладі покажу присутнім тут, що таке надмірна жорстокість, розчавивши твою дурну макітру! 
Запала тиша. За секунду до судді приєднався невідомий мені Бойовий Предок. Потім ще один. За ним ще один. За хвилину їх зібралося вже вісім. Суддя відчув себе у безпеці і засміявся. 
    ⁃    То що ти тепер зробиш? Ти лише один! І за неповагу до мене ти ще відповіси! 
    ⁃    Правда, ти впевнений? 
Бойові Предки повільно витягли зброю і почали обходити мене колом. 
    ⁃    Усі хто на арені - геть звідси, якщо не хочете тут здохнути. - крикнув я людям на землі. 
Я витягнув спис і чекав, поки люди та моя команда покинуть арену. Уся столиця дивилася на нас через чотири проекції над ареною. Мене узяли у кільце. 
    ⁃    Ви дійсно цього хочете? - запитав я Предків.
Вісім на одного. Було б важко, бийся я один. 
    ⁃    Краще не чини супротив, Анею, ми стражі королівського двору. Королівський двір не бажає неприємностей з твоїм вчителем, але ми маємо затримати тебе для подальшого розгляду справи про порушення тобою громадського порядку та образи, котру ти вчинив щодо запрошеного судді з Імперії!
    ⁃    Ха-ха-ха, я досі не розумію чому усі так бояться мого вчителя, але ні в що не ставлять мене? Гадаєте, я слабший за Крука? 
    ⁃    Ні, ти сильний, але ти лише один! 
    ⁃    Хооооо… Ви упевнені?
Я витягнув зі сховища пів сотні маріонеток сьомого класу. 
    ⁃    Оточіть їх, і не дайте стати мені на заваді. Але не вбивайте поки що. - віддав я наказ. 
Всі ми розуміли, що у разі битви з такою кількістю Бойових Предків чи не уся столиця буде зруйнована. Можливо, саме це їх зупиняло від необдуманих рішень. Я знов повернувся до судді. 
    ⁃    Так за що я маю там відповісти? 
Суддя боявся. Блідий, він тремтів, вважаючи що ось-ось настане його смерть. Я повільно наближався до нього. 
    ⁃    Чому маги Імперії вважають себе недоторканими? 
    ⁃    Пане Аней! Пробачте, я зробив помилку!
    ⁃    Помилку у чому? 
    ⁃    Я не за правилами відсторонив вашу команду, я прошу пробачити вас мені цю ганебну дію! 
    ⁃    Хочеш сказати, що це все? 
Я знову зробив крок до нього, наблизившись на відстань витягнутої руки. 
    ⁃    Пане Аней, я не розумію за що ви зараз…
    ⁃    Не розумієш? Ти, паскуда, брехав мені, що існує правило, де команду можна дискваліфікувати за жорстокість…
    ⁃    Пане Аней, то я…
    ⁃    Кажи, як ти маєш відповісти за свою брехню мені? 
    ⁃    Пане Аней, що…
    ⁃    В око чи в щелепу? 
    ⁃    Що? 
    ⁃    Вибирай. Бити тебе в око, чи в щелепу? 
    ⁃    В ще…
Я злегка тицьнув його по нижній щелепі, від чого вона розлетілася на друзки, забризкавши мене кровʼю та зубами. 
    ⁃    Завтра перед боєм з командою Льготе, ти, паскудо, вибачишся перед моєю командою, та наголосиш, що саме через твою помилку вони не почули сьогодні овацій та вітань за свою перемогу. Ти все зрозумів? 
Суддя відчайдушно закивав головою, тримаючи своє обличчя руками. 
    ⁃    А тепер котись звідси! 
Провівши поглядом його згорблену спину, я повернувся до Бойових Предків у оточенні маріонеток. 
    ⁃    Анею, раз проблема вже вирішена, то ми теж повернемося до королівського двору. 
Я похитав головою зі сторони в сторону. 
    ⁃    Не все так просто. Ви оголили проти мене зброю… До того ж, я хочу бійки, і ви восьмеро, в самий раз для цього підходите. 
Вони почали переглядатися між собою. 
    ⁃    Вам вибирати, або ви йдете зі мною, і з вами бʼюся лише я, або мої маріонетки тут і зараз почнуть вас вбивати, зруйнувавши при цьому всю столицю. 
Я забрав маріонеток у сховище і полетів за місто, не чекаючи згоди. За кілька секунд я відчув вісім аур, що летіли за мною. 
Для бою я вибрав гористу місцевість далеко від столиці, де не відчувалася людська аура. Не хотів даремних жертв задля своїх розваг. Вісім Предків зупинилися навпроти мене. 
    ⁃    Двоє вищого ступеня, двоє середнього, та четверо нижньої… Усе я правильно назвав? 
    ⁃    Так, - відповів Бойовий Предок вищого ступеня - скажи, нащо це тобі? 
    ⁃    Та набридло, що кожен каже мені про Крука, нехтуючи саме мною. Гадаю, настав час дещо пояснити королівству Льготе. Як хочете битися, з пігулками відновлення, чи без? 
Вони почали радитись. 
    ⁃    Без. З пігулками це на багато днів розтягнеться. Випивши пігулку - вибуваєш. 
    ⁃    Гаразд. Ще якісь правила? 
    ⁃    Так, без смертей. 
    ⁃    Ви мене обмежуєте, але гаразд, згоден. Ще щось? 
    ⁃    Здається все. 
    ⁃    Добре. Колись мій вчитель казав, що усі два десятки Бойових Предків королівства не зможуть його довго стримувати. А я сьогодні перевірю, як довго проти мене протримається вісім Бойових Предків! Це буде гарна битва! 
Вісім Предків почали обходити мене з боків, беручи у кліщі. Раз битва без убивств, то використовувати удар аурою я не можу. Ну що ж… Я активував усі пʼять магічних кіл, витягнув спис і розрубав простір під собою. У повітрі за траєкторією вістря списа замиготіли чорні тріщини порожнечі. Здивовані появою магічних печатей та силою від руху мого списа, Предки разом розірвали дистанцію. Я активував магію часу четвертого кола, пришвидшивши себе на десять відсотків і магію третього кола, узявши у ліву руку вогняного списа. 
    ⁃    Нападайте! 
Бойові Предки були збентежені тим, що я володію магією і не поспішали з атакою. Бісить! 
    ⁃    Ну, раз так, то я сам розпочну! 
Я метнув вогняний спис у Предка нижньої ступені. Той навіть зреагувати не встиг і вогняним клубком полетів у землю, знісши собою чи не пів гірської вершини. Усі завмерли з такої несподіваної атаки. 
    ⁃    Живий. - констатував я, перевіривши його ауру. - То хто наступний? 
Я створив ще один вогняний спис, та використати його не встиг - мене атакували одразу двоє, один середнього а другий вищого ступеня. Швидко! Але посильно для мене. Я відвів лезо меча одного з них списом, а від меча другого ухилився, неймовірно зігнувшись. Моя черга! У контратаці я вдарив ратищем списа Предка вищого ступеня по спині, проломивши його броню з аури і розтрощив при тому його хребта. І саме того ж моменту проштрикнув  Предка середнього ступеня вогняним списом і підірвав його.  Два тіла лантухами впали донизу. Інші пʼять Предків створили захисний стрій і вирішили виснажити мене, сидячи у обороні. 
    ⁃    Нудно! 
Я підскочив до строю і наніс горизонтальний розрубаючий удар, вкладаючи у нього максимум сили. Їх посилені аурою щити не витримали, та розлетілися мов деревʼяні. Ще три Бойові Предки нижньої ступені полетіли униз з розтрощеними кінцівками, якими мить тому тримали щити. 
    ⁃    І це все?! Це нудно,! 
Двоє предків, що були ще на ногах, стали плечем в плече. Щити я їм розбив, а нові вони не витягали, усвідомивши їх даремність. 
    ⁃    Давай вже! - крикнув  старший з них. 
Що в очах, що у голосі, я відчував безпорадність. Та це наче помираючу собаку ногами добити… Не весело… Я опустив спис. 
    ⁃    Нудно з вами. 
    ⁃    Ми визнаєм поразку. 
Я сховав спис і спустився на землю. Шестеро Предків вже зібрались разом, майже відновившись за допомогою пігулок. Ті двоє, що здались, теж приєдналися до них. 
    ⁃    Дякуємо, Анею, що ви дотримувались правил та слова! 
    ⁃    Пусте, я ніколи не порушую свого слова. 
Запала незручна тиша. 
    ⁃    То повертаймось, чи ви хочете ще один раунд? 
    ⁃    Та ні, з нас і одного вистачить! - аж дуже швидко відповіли. 
    ⁃    Аней! - погукав мене один з них, коли ми підлітали до столиці - Ти точно не слабший за Крука, тепер я цього певен. 
Я лише махнув рукою і прискорився. Я був засмучений. Мабуть, у мене були завищені очікування щодо бою, тому зараз я мав кепський настрій. Відверто кажучи, ті Предки трималися значно краще за моїх маріонеток, але набагато гірше, аніж я сподівався. Я похитав головою і повернув до готелю. 
Команда з галасом зустріла мене у фойє. 
    ⁃    Народ! Я все влаштував, дискваліфікацію скасовано, завтра бʼємось проти Льготе! Ректор? Народ, куди в біса подівся ректор? 
Усі почали озиратись, бо дійсно, Рамана ніде не було. Я лиш зібрався шукати його ауру, як він зайшов у двері. 
    ⁃    Ректоре, де ви були? Ви ж знаєте, що у нас завтра бій? 
    ⁃    Хе-хе-хе, - Раман не звертав уваги на наші слова - любі учні, а знаєте, що у мене є? 
Та що з цим старим лисом? 
    ⁃    У мене в руках, - він підняв угору руку з затиснутою у ній скляною кулькою - запис бою вашого капітана з вісьмома Бойовими Предками! 
    ⁃    Ректор! - змолився я. 
    ⁃    Щоооооо? Давайте дивитись! - закричали усі разом. 
    ⁃    Просто так? Е ні, любі… Десять золотих з носа, показую лише один раз! 
Клятий старий хапуга! Команда оточила ректора і вони разом пішли нагору. Ну то й я за ними. У номері ректор ретельно зібрав з кожного гроші, після чого поклав кулю посередині кімнати і створив незнайоме мені закляття. У повітрі засяяла світла крапка, що вмить перетворилася на тривимірну сцену бою, навіть звук було відтворено. 
    ⁃    Ректоре, - заявила Ірген - тут запис менше хвилини, і ви за це з нас по десять золотих зібрали? 
    ⁃    Це повний запис бою. Якщо вам здається, що він закороткий - то усі скарги вашому капітану. Міг би і подовше із ними… Але гроші за перегляд я не поверну!
Та ну вас усіх. Я пішов до свого номера. 
Пізньої ночі до мене зайшла Ірген. Я лежав на ліжку із заплющеними очима, вдаючи, що вже сплю. Розмов не хотілося. До того ж, були в мене підозри, що довговуха знов вигадала якусь капость і хоче використати мене у своєму плані. Вона лягла поруч і за деякий час почала гладити рукою мене по грудях та животі. А, то он який її план. Та хай воно… Я притис її рукою до себе і поцілував…
    ⁃    Я  є твоя тінь, капітан!