Глава 9 - 10

Глава девʼята. 

    ⁃    Нарешті! Де ви, в біса, вештались? 
Раман був злий через нашу затримку. 
    ⁃    Пане ректор, вибачте, але то я винен, що тренування затрималося. Більше такого не буде. 
Він з підозрою подивився на нас, з голови до пʼят перемазаних кровʼю монстрів. 
    ⁃    Еееех, глибока очистка! 
Після того, як він клацнув пальцями, під нашою групою загорілася синя магічна печать і піднялася угору, забираючи з собою увесь бруд та кров з нашої шкіри та одягу. 
    ⁃    Ого! - я був у захваті від такого корисного закляття - Ректоре, навчіть мене! 
    ⁃    Та що там вчити, це звичайне побутове закляття другого кола. Не треба було спати у школі… Хоча, це ж ти…
    ⁃    Пане ректор! - зойкнула Мара - Ви не лише бруд очистили!
Я глянув як вона притискає руки до грудей, наче намагаючись обійняти себе. Ірген з палаючими вухами перша заскочила у гах. 
    ⁃    Справді? - Раман вдав з себе дурника - Дивно, воно завжди вірно працювало. Можливо, то якийсь збій у мані. 
    ⁃    Пане ректор, не робіть з нас дуреп! - голос Ірген дзвенів від люті - Ви навмисно вплели до нього частину закляття крадія, чи гадаєте, що я не помітила? 
    ⁃    Ну, вважайте, що то ваше покарання за затримку. 
    ⁃    Гаразд, якщо покарання. Але чому лише дівчат? Адже запізнилися усі! 
    ⁃    Тю, дурне, та нащо мені хлопців роздягати? Але ти права у тому, що має бути справедливість. 
Він клацнув пальцями. 
    ⁃    Глибока очистка!
Знайома вже синя магічна печать піднялася з землі угору. Старий ти вилупок! У мене зникло спіднє!
Якийсь час усі приводили себе до ладу за імпровізованою ширмою у задній частині гаху. 
    ⁃    Пане ректор, - я підсів до нього на козли - а навчіть мене закляттю очистки. 
    ⁃    Ну, воно складене з трьох елементів  - води, вітру та світла, і досить просте. Тобі звичайну версію, чи поліпшену? 
Здається, я вірно зрозумів що таке «поліпшена» версія. 
    ⁃    Звичайної мені вистачить, дякую. 
Раман сидів мовчки і навіть спроби не робив навчити мене чогось.  Я наполегливо чекав. 
    ⁃    Слухай, - нарешті сказав він - з нами їде людина, що краще за мене розуміється на таких речах. Гадаю, вона може здивувати тебе своїми знаннями. Ірген! Допоможи Анею з побутовою магією! 
Ірген? Я був здивований. Але тепер зрозуміло, як їй завжди вдається виглядати так, наче вона щойно з голки вдягнена та на свято зібралася. Я обернувся у сторону, де сиділа дівчина. 
    ⁃    Гаразд! Але не за так!
Я пройшов до неї і сів поруч. 
    ⁃    То яка умова? 
    ⁃    Ви навчите мене як правильно і швидко діставати ядра з туш монстрів! 
Здається, вона сама знітилася через таку свою нахабність. 
    ⁃    Домовились! 
Я витягнув зі сховища перший том енциклопедії монстрів з описом потвор першого класу і взяв у неї рукописний гримуар на сотню аркушів. Здається, на її обличчі промайнула жадібність. Невже… вона скнара? Схожий вираз обличчя я бачив у Хека, коли той тримав у руках ядра монстрів. 
    ⁃    Вивчи перший том, потім дам наступний. 
    ⁃    Агась! - вона вчепилася у обкладинку, мов ґато в здобич. 
Я сів за стіл, витягнув папір зі стилусом та почав швидко копіювати гримуар. 
    ⁃    Нічого собі, капітан! - Зімер сів поруч - А ви вправно малюєте магічні кола, краще за багатьох магів. 
    ⁃    А ти що, гадав що воїни лише сокирою здатні махати? Щоб ти знав, дрібна моторика мʼязів рук у воїна набагато краще розвинена, аніж у мага. Бо через неї залежить життя воїна, а у мага лише його час, що він витратить на створення магічної печаті на папері. 
    ⁃    Ваша правда, але маги, в свою чергу, мають швидше мислення, та обробляють більше інформації за одиницю часу…
Цікава заява. Я відклав стилус. 
    ⁃    Ти дійсно так гадаєш? Але чому у бою воїни завжди в авангарді, а маги позаду? Адже і перші, і другі отримують однаковий обсяг інформації на одиницю часу, котру потрібно обробити та виробити рішення для протидії. 
    ⁃    Але ж усім відомо, що воїни напрацьовують свої бойові техніки до рефлекторного рівня, тому у діях вони і швидші. Магу ж навпаки, потрібно відтворити у розумі магічне коло, перепровірити його і вже потім втілювати магію у реальність! 
Наша розмова почала привертати увагу усієї команди. 
    ⁃    Чи не хочеш ти сказати, що воїни вже народжуються з бойовими рефлексами? То не так. Тисячі годин вони відпрацьовують над вдосконаленням свого володіння бойовими техніками. І я щиро не розумію, чому маги не роблять того ж з магічними печатями. 
    ⁃    Анею, - втрутився Раман - Зімер дещо правий. Неможливо створити магічну печать в уяві рефлекторно. 
    ⁃    Справді? 
Я погортав гримуар Ірген та вибрав магічну печать третього кола, що вмістила у собі чотири елементи та роздивлявся її кілька хвилин. Потім відклав гримуар, узяв стилус та аркуш чистого паперу. І заплющивши очі за кілька секунд намалював точну копію магічної печаті з найменшими дрібницями. Дехто з команди від подиву звівся на ноги, щоб краще бачити. 
    ⁃    Ось. Це і є те, що я називаю гармонією між думкою, та рухом. Як ви гадаєте, чи вірно я відтворив печать у своїй уяві?
Запала коротка тиша. 
    ⁃    Це справді вражає, Аней, - перервав її Раман - та це печать лише третього кола, з якої небагато буде сенсу у бою. Тривимірні печаті четвертого кола та вище - то зовсім інший рівень. 
    ⁃    Пане ректор, не так давно ви тримали моє закляття третього кола, рятуючи життя одного з викладачів академії. То чи дійсно замало сенсу з низькорівневої магії у бою? 
Усі повернулися до нього, чекаючи на відповідь. Але Раман просто знизнув плечима і сів обличчям до дороги та спиною до нас. Зімер теж зітхнув і пішов собі щось обдумати. Я повернуся до гримуару та продовжив його копіювати. Ірген теж робила замальовки та помітки на папері, інколи поглядаючи у енциклопедію. 
    ⁃    Наступний том? - сказала вона, повертаючи мені книгу. 
    ⁃    Ось. 
    ⁃    А це що? 
Вона зазирнула у мої папери, де я перетворював її магічні печаті під свої потреби. 
    ⁃    Та так, нічого особливого, я ж не можу як інші магію творити. То це, скажімо так, мої милиці…
    ⁃    Ех, жаль вас. 
Вона узяла книгу і повернулася на місце. Ну хай буде жаль, раз так…
Наступні кілька днів наша подорож пройшла у такому ж розміреному ритмі, аж доки я не відчув мільйони аур, скупчених в одному місці. 
    ⁃    Льготе! Вже скоро!
Як я і відчував, місто виявилось просто велетенським, воно навіть не мало суцільної кріпосної стіни, як той же Матан, теж, на хвилину, місто мільйонник. Льготе ж був разів у пʼять більшим, як мінімум. Прямо на дорозі стояла величезна брама з охороною, обабіч неї міські стіни обривалися лише за кількадесят метрів, а далі розпочиналися звичайні житлові квартали. 
Раман показав охороні свого золотого жетона, пояснив ціль нашого прибуття, і нас пропустили, попередньо внісши запис до журналу обліку. Далі наш рух сильно ускладнився і уповільнився через моторошний трафік та корки на дорогах міста. Мета нашої поїздки - столична академія магії, була розташована не як у Матані, за містом, а майже у самісінькому центрі Льготе, тож великого вибору ми не мали, і сунули останній десяток кілометрів шляху у цій товчії чи не з швидкістю звичайного пішохода. Навкруги лунали крики візниць та рев тварин, впряжених до транспорту. У цьому хаосі та безладі, прямо поміж возів, бігали прибиральники, збираючи тони лайна за тваринами. Та на обідньому сонці сморід стояв той ще. Я з заздрістю подивився на людей, що йшли пішки за магічним барʼєром, котрий відокремлював дорогу від самого міста. 
    ⁃    Пане ректор, ви вже достатньо познущалися з нас, може пішки пройдемось? 
Хтось з команди не витримав. 
    ⁃    Гаразд, усі зістрибуйте і пробивайтеся до тротуару, барʼєр вас пропустить, коли торкнутися його долонею! 
Ми по черзі почали спішуватись на дорогу. Я не став собою ризикувати у товчії і просто пішов у повітрі над дорогою до барʼєру. Усі члени команди з заздрістю зиркали на мене. Та що? Мені на руках вас носити?
За барʼєром панувала тиша і приємні запахи. Запахи зелені, квітів, та ще смачної їжі з відчинених дверей чисельних ресторанів. У небі над домами пролітали курʼєри на крилатих монстрах, що, доречі, я теж бачив уперше. За пару хвилин уся команда зібралася поруч зі мною, останнім підійшов Раман. 
    ⁃    Пане ректор! - Грас звернувся до нього, не відриваючи погляд від ресторану - Може зайдемо? 
    ⁃    То зайве, Грас, я вже сповістив академію, що ми ось-ось будемо, то нас мають чекати, щоб розмістити і провести невеличкий банкет. Неввічливо буде прийти туди ситими, вірно ж? 
    ⁃    Гаразд…
Усі пішли за ректором, котрий швидким кроком рушив у напрямку центру міста. Саму академію було видно здалеку, здоровенна її територія була обнесена високим муром з білого полірованого каменю. З нього ж були зведені десятки багатоповерхових будівель, прикрашених різним орнаментом з чорного каменю. Гостроверхі дахи було вкрито мідною черепицею, котра зараз була зелено-сірою від патини. Безліч високих вікон робили будівлі стрункими та наче невагомими… Я подумки по аплодував архітекторам цього місяця. На воротах нас зустрічав представник академії. 
    ⁃    Раді вас бачити, пані та панове з Матану! Дозвольте представитися, я Самрук, секретар ректорату академії Льготе! Дозвольте провести вас до покоїв, що ми вам підготували, де ви зможете відпочити з дороги, а також зупинитися на ці три дні до початку змагань! 
Раман аж позеленів від злості - відправити секретаря зустрічати ректора - то навіть не етикет, то, вважай, пряма зневага… Я відчував щось недобре. Команда ж захоплено розглядала територію, якою нас вели. Не можу їх винити - сам щелепу тримав чи не рукою. Це місце дійсно вражало уяву не лише своїми будівлями, а й ландшафтним дизайном з безліччю карликових садів декоративних рослин та дивними скульптурами вздовж нашого шляху. Також по дорозі ми бачили багато магічних механізмів, про призначення яких ми могли лише здогадуватись. Академія на свій зовнішній вигляд грошей не жалкувала, то факт. 
Ми звернули на вузьку доріжку з основного шляху і пішли вже у тіні високих дерев. За деякий час стало чутно крики та хрип звірів у хлівах та загонах. Мої підозри стали ще сильнішими. 
Секретар звернув ще раз і ми зупинилися біля невисокого будинку з брудними вікнами та дверима, котрі навіть не зачинялись, а вперлися одним краєм у втоптану землю під ними. Це сарай? 
Секретар повернувся до нас. 
    ⁃    Просимо вибачити, пані та панове, але єдине вільне приміщення, що лишилося на сьогодні, то цей будинок. Ми як могли привели його до ладу, і я радий, що ми встигли вчасно! Будь ласка, відпочивайте, а о сьомій приходьте на святкову вечірку. 
Я схопив ректора, що вже почав готувати закляття сьомого кола, не даючи йому і рукою поворушити. Тільки незапланованої бійки нам не вистачало…
    ⁃    Я… я зараз подивлюся, що можна зробити… - Ірген пішла до дверей сараю. 
    ⁃    Стій, Ірген! - скомандував я - І ви, ректор, заспокойтесь! Здається, пан секретар зараз усвідомить, що сталася якась помилка, котру він швидко виправить, користуючись своїм службовим становищем, чи не так?
    ⁃    Вибачте, пане… Аней, якщо я не помиляюсь, але ніякої помилки не сталося, це дійсно єдиний вільний дах на території академії…
    ⁃    Оооооо, то ви навіть мене знаєте?
    ⁃    Так, у королівстві вже всі чули про учня пана Крука. 
    ⁃    Раз так, то ви ще може чули, що я не такий добряк, як мій вчитель, від одного імені якого уся ваша столиця гадила під себе, не встигаючи зняти штани. І що я часто, скажімо так - вдаюсь до насильствених методів вирішення спірних питань? 
    ⁃    Звичайно чув, пане Аней, але ви не ваш вчитель…
    ⁃    Гадаєш, я слабший за Крука? 
Я вдарив по території академії жагою крові, змушуючи студентів та викладачів падати без свідомості або кричати від жаху у своїй голові. Секретар теж верещав на землі, роздираючи нігтями свої скромні. Я прибрав ауру і наблизився до нього. 
    ⁃    Нікчемний маг шостого кола буде вказувати мені хто я є? - я вхопив його за горлянку і підняв у повітря. - Ти себе безсмертним уявив? Де твій хазяїн ректор, нікчема?
    ⁃    Йохо… йохо…
Я трішки відпустив його шию, щоб він не здох у спробах дати відповідь. 
    ⁃    Його немає! Його немає зараз! 
    ⁃    Гаразд. - я кинув секретаря на землю - Сьогодні я нікого тут, за цю образу, не вбʼю. Навіть тебе. Це був наказ ректора? 
    ⁃    Так, так пане Аней, це все він наказав! 
    ⁃    От же нікчема, одразу ж здав свого хазяїна. Я навіть бити тебе ще не почав…
Секретар скрутився на землі, очікуючи удару. 
    ⁃    Вважай, що тобі сьогодні сильно пощастило, не хочу псувати день членам моєї команди видом твоїх, розкиданих по кущах, тельбухів. Але це востаннє, запамʼятай. 
    ⁃    Так, пане Аней! Я ціную вашу доброту!
    ⁃    А зараз ти з повагою та шаною проведеш нас до воріт академії, а ректору передаси, що у нас зʼявилися плани, тож ми повернемося сюди у день змагань. Зрозуміло тобі, вилупок? 
Секретар схопився на ноги. 
    ⁃    Так, так пане Аней!
    ⁃    Що ти робиш? Я наказав з шаною та повагою! 
Я ухопив аурою його за шию та нахилив спину у поклоні на девʼяносто градусів і змусив йти його задки, простягаючи до нас руки у ввічливому жесті. 
    ⁃    До воріт же кілометри три… - прошепотів мені ректор на вухо. 
    ⁃    Нічого, ця потвора живуча, не здохне. 
Ми повільно йшли доріжками зворотнім шляхом до виходу з академії під здивовані погляди студентів цього закладу. 
    ⁃    Команда Матану! - я підсилив свій голос аурою, щоб почуло якомога більше людей в академії - Я хочу, щоб на змаганнях ви вкатали команду Льготе так глибоко в арену, щоб ця нікчемна академія ще сотню років сцялася лише зачувши про Матан. Вам зрозуміло? 
    ⁃    Так, капітан! - гаркнули вони. 
Наша кумедна процесія майже годину йшла до воріт. Я все чекав появи ректора, та той, мабуть, вирішив відсидітися у якомусь кутку. Жаль. Я бажав розваг, а з магом сьомого кола могло бути весело. 
    ⁃    То куди ми тепер? - Раман трохи розгубився. 
    ⁃    Ректоре, раз вже я не дозволив нам ночувати у сараї, то я ж і маю відповідати за це. Тут поруч є гарний готель? Але дійсно гарний, де навіть Бог Війни не гидуватиме зупинитися? 
    ⁃    Так, є один. Він один з трійки найкращих у столиці…
    ⁃    Ведіть. Я плачу цього разу. 
Готель був напрочуд гарним, кращим за усе те, що я бачив раніше. Я зняв увесь верхній поверх, щоб ми легко розмістилися, на пʼять діб. 
    ⁃    Народ, пів години і збираємось унизу в ресторані на вечерю!
    ⁃    Так капітан! 
Ми з Раманом підіймалися останні. 
    ⁃    Ректоре, чи є причина, чому таке ставлення до нашої академії тут? 
    ⁃    Прямої причини, як такої, немає. Тут багато факторів, основним з яким є те, що нас вважають провінцією заколотників. 
    ⁃    Он воно як… Ну що ж, настав час показати, хто є хто у королівстві. Ви казали, що їх команда бʼється так само, як і наша, до моїх тренувань? 
    ⁃    Ну так то стандартна, вироблена віками схема битви магів. Я навіть не думав, що її можна порушити і мати з того такий ефект. 
    ⁃    «Вироблена віками схема»! - перекривив я його. - Де там схема, стояти мов мішень один напроти одного та пулятися закляттями то схема?! Нісенітниця! 
    ⁃    Анею, ти ж не бував на війні? Великій, де десятки тисяч воїнів і тисячі магів? Ти не бачив, коли працюючи за цією схемою, тисячі магів шостого та сьомого кола одним ударом стирають чи не пів королівства…. Тому так, саме ця схема є самою ефективною на зараз. 
    ⁃    У війні. 
    ⁃    Так. 
    ⁃    За спинами воїнів, котрі своїми тілами захищають магів від заклять противника. Це зовсім інша концепція. Це не змагання, де головне для мага - то не потрапити під удар. Але, для нас то зараз добре. Ми винесемо академії королівства всуху, як я свого часу виніс нашу команду! 
    ⁃    Ти точно певен? 
У відповідь я щасливо розсміявся і пішов уперед. 
Після вечері я зібрав усіх на невелику нараду. 
    ⁃    Народ, настав час обмізкувати нашу стратегію бою у першому матчі. Зробимо так. Мінк, розпочнеш ти з могильної тиші третього кола, на його активацію тобі потрібна секунда, тож у вас буде близько десяти хвилин, поки вони вас не бачать, щоб винести їх ось таким способом…
Я довго розповідав що і як кожен з них повинен робити, буквально по секундам розписав увесь план бою. З такою раптовістю він точно мав спрацювати. 
    ⁃    Наш перший бій не з командою Льготе, але жаліти їх не варто, гадаю. 
    ⁃    А це дійсно спрацює! - ректор був у захваті - я певен, що не лише проти цієї команди, а навіть проти Льготе можемо цю схему повторити. 
    ⁃    Ні, повторювати не будемо. Я впевнений, що Льготе будуть прискіпливо вивчати дії обох наших команд, і знайдуть протидію нашій тактиці. Тому з ними ми застосуємо добре вам відому схему три - три - чотири. Ми так довго її відпрацьовували, що жоден не зробить помилку. І головне, що Льготе будуть готуватися до нашої попередньої тактики! 
    ⁃    Але так ми затягнемо бій, і наша перемога може бути не такою переконливою…
Раман і команда дивилися на мене не розуміючи. 
    ⁃    Ага, і це теж частина плану. Не забувайте, що ці змагання - лише відбіркові. Як ви гадаєте, скільки очей з імперії будуть за нами слідкувати? Чи ви гадаєте, що моя хвалькувата промова про «розмазати по арені» то від нашої сили? Ні! Ми маємо показати, наче перемога далась нам важко, а перший бій то щаслива випадковість. Щоб усі думали, наче ми звичайні середняки… І тоді, у Імперії, ми матимемо два козирі, замість одного. Тепер зрозуміло, чому я хочу провести бої саме так? 
    ⁃    Тобі б радником у королівському дворі бути… - сказав ректор. 
Усі засміялися. 
    ⁃    Ну, а тепер до приємного. Завтра зранку йдемо обміняти ваші трофеї на дзвінкі золоті монети! 
    ⁃    Трофеї? - Раман був здивований. 
    ⁃    Зооолоткоооо - замріяно протягла Ірген. 
    ⁃    Урааа! - вигукнули інші.