Глава 7 - 8

Глава сьома. 

Час знову понісся мов скажений. Після початку продажів маріонеток вроздріб, Тот з ранку до ночі знаходився у цехах. Втім, як він і обіцяв, маріонеток сьомого класу з гравіюванням моїх технік, надсилав справно. Тож я поставив десять таких на охорону своєї садиби та Мії і ще десять охороняли Суі та її дім. За два наступні тижні я опанував магію елемента води пʼятого кола, та магію елемента землі того ж кола. В цей час я також постійно тренував команду академії, Мію, та тренувався сам з ректором. Було важко, часу катастрофічно не вистачало і я вже почав розмірковувати, що я роблю зайвого. 

• Панове студенти! Увага, у мене є що вам сказати!

Ректор зібрав нас після тренування команди. 

• За два тижні розпочнуться відбіркові до турніру Імперії. Тож завтра ми вирушаємо до столиці королівства Льготе! Прошу вас усіх зібратися зранку біля воріт академії, де нас буде чекати транспорт. Також, я уважно стежив за вашими тренуваннями останній тиждень і маю впевненість, що до Імперії поїде саме наша команда, дякую усім за старанність! 

Усі потихеньку розійшлись, кожен думав про щось своє. Пригнічена атмосфера тяжіла над ареною. Ну, то добавлю і я. Злетів угору і гаркнув:

• Хто буде філонити у боях - потім буде місяць щоденно битися один на один зі мною! Я вас, ледарів, недаремно шість тижнів тренував. І, якщо виявиться, що це не так - по арені розмажу!

Десять аур розбіглися по кущах. Сьогодні до бібліотеки йти вже не хотілося, то пішов до головного корпусу чекати на Суі. Мав розповісти їй, що їду завтра. 

• Вже завтра? - перепитала вона. 

Неозброєним оком бачив, що засмутилася. 

• Ага. 
• Анею, чому… От чому ти завжди йдеш? 
• Гей, мала, я ж не на зовсім. До того ж, участь у змаганнях це була умова для мого навчання тут. Так що, можна сказати, настав мій час повертати борги. 

Я узяв її на руки і стрибнув угору. Серце дівчини нерівномірно тьохкало. 

• Мія! - покликав кішколюдку з порогу. - Ходи но до мене. 
• Я тут пане! Чого вам, пане? 
• Я завтра на змагання вирушаю. 
• Гаразд, пане, я зберу наші речі, пане! 

Руда побігла. 

• Ану стояти! Маючи такі вуха ти глуха? Я не казав, що їдемо ми. Ти лишаєшся вдома. 
• Як так, пане, ви кидаєте цю Мію вдома одну? 

У ці очі боляче було дивитися. 

• Не кидаю, а призначаю тебе головою садиби у Матані на час моєї відсутності! Маєш також наглядати за Тотом і Суі, поки мене не буде. 
• За Суїчкою, значить…

Очі її хитро звузились, вона підійшла до мене, похитуючи стегнами та обняла рукою за шию. 

• Пане, - з придихом прошепотіла мені на вухо - а ви вже з нею того…
• Чого? 
• Ну, того… спарились? 
• Що ти несеш! - я луснув їй щиголя по лобі - Ми не в тих стосунках! 
• Аааааа, так ви не в тих… Мія зрозуміла, пане! Не хвилюйтеся, пане, Мія прослідкує, щоб за час вашої відсутності жоден кобель не наблизився до вашої Суі. Гарантую, вона буде готова до вашого повернення! 

Мія зникла за дверима, я лишився стояти з відкритим ротом. Та що, чорт забирай, вона собі надумала? 

Вранці я чи не першим був біля воріт академії. Мене випередила Ірген. 

• Капітан! 
• Раночку, віце-капітан. 

Я подивився на велетенський баул, на якому вона сиділа верхи. У неї немає сховища? Та і як вона, в біса, сюди його дотягла? Він навіть на вид важким був. Я витягнув мішок сховище, котрий колись ще Хек мені подарував. 

• Тримай. 
• Капітан, я не можу…

Її довгі ельфійські вуха миттю почервоніли. 

• Тримай, кажу. Його мені теж колись подарували. Доля у цього мішка значить така. 
• Дякую! - вона узяла його обома руками і вклонилася. 

Швидко активувавши його, сховала туди свій баул та почепила мішечка на пасок. І далі стояла длубаючи пʼятою гравійну доріжку. 

• Ірген. 
• Що, капітан?
• Є у мене питання, котре шість тижнів задати тобі хочу. Воно особисте, ти не проти?
• Кажіть, капітан. 
• Твої вуха… Ти ельфійка? 
• Не зовсім. - Ірген зніяковіла - Я напів ельфійка. Це вам противно? 
• Та що ти! Навпаки! - я розгубився з такого питання - Мені подобаються твої вуха! У моєї подруги теж є вуха, пухнасті вуха… і ще пухнастий хвіст! 

 Святі їжачки, та що я несу. Ірген розсміялася. 

• Та я знаю, пане капітан, що ви гарно ставитеся до інших рас, навіть якщо це напівкровки. Це давно не секрет ні в академії, ні у Матані. 

Ох ти ж… Я такий відомий? 

• Моя мати була ельфійкою, а батько людиною. - продовжила вона, хоча я її не питав. - Вона була рабинею. Хоча і любила батька. Але після смерті батьків мені не лишилося місця у сімʼї - інші нащадки змусили мене піти геть чи не голою…

Ну, я то у цьому світі теж голим зʼявився, так що…

• У Імперії існує рабство? 
• Не зовсім так, це контракт довічного служіння під Оком Судді. Вважається, що його можна укласти лише добровільно, та я не знаю, чому моя матір погодилася на це. 

Точно, девʼятихвостий Луі пропонував мені щось таке, аби виторгувати собі життя. 

• Що з ними сталося?
• Загинули при прориві підземелля два роки тому. 
• Мені жаль. 

Так, прориви підземель іноді ставалися, я чув вже про таке, коли десятки, чи навіть сотні тисяч монстрів, виривалися та спустошували чи не цілі регіони. Ми обоє замовкли, до нас наближалися інші члени команди. 

Я почув дивний шурхіт з боку академії, тож зазирнув у ворота. Звідти до нас їхало дещо… дивне, чим керував ректор, сидячи на козлах. Це щось нагадувало низку з трьох критих тентами возів, але рухалось воно самостійно, без жодних запряжених тварин. До того ж, замість звичних колес були десятки павучих лап. Що це, в біса, таке? 

• Це магічний транспорт пʼятого класу, що належить академії. Називається гах. - Ірген перша зреагувала на мій здивований погляд. 
• Дякую.