Глава 5 - 6

Глава пʼята. 

Наступного ранку я прийшов з Суі до академії. Про мою витівку вже знали геть усі, та було б і дивно, будь то інакше. Здається, ставлення до моєї особи різко змінилося. Деякі люди намагалися триматися від мене якомога далі, нарочито показуючи що ми незнайомі, інші ж навпаки навʼязувались чи не у друзі. Я ж як і завжди у більшості випадків ігнорував все це. Як то кажуть - дурному не сумно й самому. Одним словом - мене усе влаштовувало. 

Провівши тренування команди поспішив до бібліотеки, адже прийшов час узятися за магію пʼятого кола. Загалом, проблем я не очікував, бо сама теорія побудови заклять з четвертого по шосте коло була схожою, тож сподівався швидко опанувати і цей рівень. Біля дверей у бібліотеку на мене чекала Анду. 

• Пані Анду?
• Пані? А чого не тьотя? 

Я засмутився. Анду цикнула крізь зуби. 

• Я прийшла подякувати. Дякую. Бувай. 

З цими словами вона рушила. 

• Я теж хотів перепросити. 
• Перепрошую? За що? 
• Ну, за той випадок, з ляпасом… Я не мав…
• Пусте, забули. 

Вона пішла. 

• Пані Анду, так а за що ви подякувати приходили? 

Мені дійсно стало цікаво. Та вона, не обертаючись, просто помахала над головою рукою і пішла далі. Дивні створіння, ці жінки. Я посміхнувся та зайшов до бібліотеки. 

Час знову полетів, як скажений. Теорія магії пʼятого кола усе ж мала свої відмінності, що загальмувало мене майже на тиждень до спроб перетворення закляття. Нарешті я узяв підручник елементу вогню пʼятого кола. Теж, десятки різноманітних заклять, з яких я вибрав одне - інферно. Закляття вогняного пекла. З опису, закляття створювало навколо мага зону вогню, яку можна було подавити лише зі смертю мага або вичерпанням мани у зоні дії мага. Страшна річ. Зона дії мага пʼятого кола була величезна, тож лишався варіант лише вбити. Та для цього треба було дістатися мага або потужним далекобійним закляттям, або пройти до нього через інферно і вижити. Я розклав тривимірні креслення закляття на компоненти. Одразу відкинув частини, до яких входили компенсаторні механізми та спростив частини до пʼяти двовимірних магічних печаток. Що ж, тепер справу майже завершено. Поєднати пʼять кіл, заповнити їх рунами підсилення та вивільнення було вже звичним для мене ділом. 

• Сьогодні тренування не буде, - сказав я Мії - завтра відбіркові. 

Я витягнув два кинджали третього класу і простягнув їй. 

• Дякую пане! Ви ж прийдете подивитись на виступ Мії? 
• Звичайно, я такого точно не пропущу! 
• Я люблю вас, пане! 

Мія цьомнула мене у щоку і побігла до кімнати. Я ж одразу сів у альтанці у саду і почав карбувати магічну печать. Завершивши це глибокої ночі, я не став чекати і відправився до долини зубатих скель, що вже стала традиційним мені полігоном для іспиту нових заклять. 

Я здійнявся у повітря і активував магію одразу пʼяти кіл, та деякий час милувався яскраво-червоними печатями, що оберталися навколо мене. А потім відтворив закляття інферно. Хвиля нестерпного жару розбіглася від мене навколо, зупинившись за пів кілометра. А нічогенька така зона. Скелі, каміння та пісок і цій зоні почали плавитися, створюючи широкі потоки лави. Дивно, але сам я жару взагалі не відчував, бачив навколо лише розжарені потоки повітря без кисню, котрий повністю вигорів ще при розповсюдженні першої хвилі. Я витягнув зі сховища один зі списів маріонеток та метнув його паралельно землі. Не дивлячись на швидкість, до кінця зони долетіло лише розплавлене щось, ніяк на списа не схоже. Ого! Я спробував рухатись уперед - зона переміщувалась разом зі мною. Чудово! Можна сказати, що я тепер мав зону контролю, котра у битвах зможе відсіяти від мене слабких противників, щоб я не витрачав на них свій час намарно. Хоча, разом з тим вона позбавляла мене можливості битися разом з союзниками. Витрати мани теж мене влаштовували - одна крапля на десять хвилин. Це, звичайно, більше аніж у вогняного торнадо, але і сили заклять були не співставні. 

Вже під ранок я повернувся додому і заліз під ковдру до теплої Мієчки. Та шмигнула носом разів зо два, принюхуючись. 

• Пан їв смажене мʼяско? 
• Спи вже, мʼяско…

Дорогою до арени я надавав Мії останні інструкції. 

• Не швиди перша, дай їм зайняти ринги та почекай, коли більшість відсіється. Зрозуміла?
• Так, пане, не хвилюйтеся. 
• Я не хвилююсь! Потім знайдеш якогось Бойового Майстра нижнього ступеня і просто вибʼєш його. Далі просто чекай завершення відбіркових, недостатню кількість боїв тобі система автоматично нарахує у кінці боїв. Усе зрозуміла? 
• Так, пане, я зрозуміла, ви вже не вперше то мені кажете! 
• Мія! Я ж за тебе піклуюсь! Я справді буду слідкувати, щоб бої були чесними, але і ти не повинна втрачати увагу!

Мія зупинилася і узяла мене за руку. 

• Пане, я вам вдячна, чесно. Але дозвольте мені продемонструвати на рингу усе те, чого ви мене навчили? 
• Гаразд. 

Я погладив її по голові, жмакаючи пухнасті вуха. Вона сіпнула ними, посміхнулася, і ми рушили далі. Арена вже гуділа, коли ми прийшли. Мія, показавши жетон з номером учасника, пішла у куток де гуртувались претенденти, я ж піднявся на трибуни, звідки мені вже махали руками Тот і Суі. 

• Привіт! - я сів між ними і вмостився зручніше. 
• Як настрій у Мії? Бойовий? - Тот хвилювався дужче, аніж коли приймав участь у турнірі сам. 
• Ага, вона готова. Вона їх порве! 

Я подивився на ту частину арени, де чекали учасники турніру. Десяток Бойових Майстрів та чотири сотні воїнів. Турнір цього року був слабшим за той, де брав участь я. Втрачає свою популярність, чи є якісь інші фактори? Проте самі учасники були заряджені на перемогу, я відчував це навіть з такої відстані. Ще відмінністю була майже повна відсутність звіролюдів на змаганнях. Окрім Мії, я помітив лише одного вовкулаку, Бойового Майстра нижньої ступені. Я розсміявся. Ставлю ядро девʼятого класу, що Мія вибере саме його як противника на ринзі. Це, мабуть, на рівні інституту у неї.