Глава 1 - 2

Глава перша. 

• То чому ти тут? І як ти сюди потрапив?

Суі відсторонилася від мене і спробувала зазирнути мені у вічі. 

• Ха! А чому студент магічної академії не може знаходитись на території магічної академії? 

Я з поважним виглядом витягнув значка, котрого дав мені ректор, та покрутив його у пальцях. 

• Так це був ти! То це ти влаштував сьогоднішній переполох і трохи не вбив вчителя? 
• Ой, не слухай ті плітки, я її ледь пошкрябав…
• Казали, що у неї о-о-о-от така обвуглена діра у животі була! 

Суі розвела руки у сторону якомога ширше. Я посміявся і склав її долоні разом. 

• За такої діри пані Анду вже б хоронили. Та, якщо я не помиляюсь, саме  зараз її аура рухається у нашу сторону і скоро буде тут. Ходімо звідси?
• Куди? 
• У Матан. Тот дуже скучив за сестрою. 

Суі вирвала свої руки з моїх. 

• Аней, я не можу. Не знаю, чи розповів тобі брат, але…
• Розповів. І я все вже владнав, тобі більше нічого боятися. Ані Бургун, ані його сімʼя більше не зможуть тобі зашкодити.  
• Правда? 
• Так, ходімо! 

Ми швидко рушили до воріт академії. 

• Шмаркач! Ану стій! 

Я озирнувся. Нас наздоганяла ще бліда вчителька Анду. 

• Побалакаємо потім, тьотю! Я зараз зайнятий! 

Я розсміявся і підхопив Суі на руки. 

• Біжімо звідси! 

Звичайно, жоден маг і близько не міг зрівнятися з воїнами у фізичній силі та витривалості, тож Анду могла лише сипати прокльони нам услід. Магію вона розсудливо не стала використовувати, щоб зупинити мене. Вибігши за ворота академії я стрибнув у небо і пішов по дискам ущільненої аури на досить значній висоті над землею. Суі обхопила мою шию руками і міцно притислася до мене. 

• Так ти вже Бойовий Предок? 
• Ага. І маг третього кола, завдяки твоїм конспектам. 
• Правда? 
• Так, я їх чи не на памʼять вивчив усі. 

Дівчина на моїх руках посміхалася, хоча ще з острахом поглядала на землю, котра майоріла під нами далеко знизу. 

• Приїхали! - сказав я опускаючи її на землю у їх родовій садибі. 

Тота і Мії не було тут наразі. 

• Наскільки я можу судити, твій брат зараз у цеху, не хочеш з ним побачитись? 
• Дай мені пів години, будь ласка. 

Суі побігла до своєї кімнати, а я тим часом застрибнув на камʼяний куб, що розчавив подвір’я мого вчителя. Темно сірий колір, дуже висока щільність, та незнайомі мені руни висічені на поверхні…. Що ж це значить? Помста? Чи, може, якесь попередження? Ця брила не давала мені спокою. Від неї було чутно слабкий слід аури Бога Війни, котрий лишив її тут і ще щось. Щось дуже погане, чого розрізнити я не міг. Походивши по поверхні і не знайшовши жодної шпарини я напружив зір та спробував зазирнути всередину брили. Однорідна структура, жодних порожнин. Здається, каменюка була вирізана з простої скелі. Аж раптом в відчув усередині щось чужорідне, саме те, чого я не міг розрізнити при поверхневому огляді. Я сконцентрував увагу і побачив по центру брили кисть. Це була кисть лівої руки людини. Жовті, абсолютно цілі кістки, були вкриті зеленими візерунками, немов потоками лави, котра стікає з вулкану. Але, це не можливо, як кістки могли потрапити туди? Я був певен, що каменюка була цільною… невже камінь сформувався навколо кисті? То скільки ж їй тоді років? 

• Анею!

Я повернув голову до Суі, не встигши вгамувати свій зір. Дідько, це було неввічливо роздивлятися те, що зараз бачив. 

• Іду! - я пару разів кліпнув повіками повертаючи зір до нормального стану і зістрибнув на землю. 
• Йдемо пішки, я давно не гуляла містом. - вона узяла мою руку під лікоть. 

Тота ми знайшли у цеху, де він курував демонтажем старого обладнання. Після теплої зустрічі він одразу звернувся до мене:

• Я розпочав це! Скоро приїде устаткування для ливарного та ковальського цехів, а також інше обладнання для металообробки. Але нам треба креслення та інша проектна документація для створення хочаб дослідних зразків…

Я витягнув зі сховища кілька аркушів паперу з кресленнями, котрі робив вночі. Тот роздивлявся їх, схвально хитаючи головою. 

• Добре, та ще нам потрібен алгоритм за яким маріонетки будуть використовувати техніки бойових мистецтв. 

У мене була ідея запрограмувати їх моїми техніками послідовних кроків та бою списом, але я не хотів, щоб вона стала загальнодоступною. Здається, Тот зрозумів мої вагання. 

• Якщо ти хочеш використати секретні техніки, то я можу особисто їх гравіювати, аби зберегти їх в секреті. Щоправда, вихід кінцевого продукту у цьому разі буде вкрай повільним, не більше трьох-чотирьох маріонеток на день. Якщо ти мені довіряєш, звичайно. 
• Усе гаразд, я тобі вірю, звичайно. Зробимо частину з моїми техніками для нашого використання, інших же виставимо на продаж. Як гадаєш, матимемо з того зиск? 
• Ще й питаєш! Бойові маріонетки шостого та сьомого класу коштують великих грошей. Звичайно, будувати цехи та навчати майстрів для виготовлення кількох сотень не рентабельно, але якщо їх будуть тисячі…
• Звучить відмінно. На днях я підготую рукопис з поясненням моїх технік, але у гравіювання перекласти то вже твій клопіт, я на цьому не розуміюся. 
• Домовились. 
• Ну, я тоді піду подивлюсь як там Мія курує реконструкцією садиби. Суі, у мене завтра перший навчальний день, тож мені буде потрібна твоя допомога. Я зайду за тобою зранку. Бувайте!
• Навчальний день? - Тот був розгублений. 
• Сестра усе тобі пояснить! 

Я стрибнув угору і пішов над містом навпростець додому. 

Мія, одягнена у робочий комбінезон як справжній виконроб, гучно віддавала команди десяткам робітників, що працювали над відновленням садиби. Посеред двору одиноко стояв наш віз із впряженим у нього голодним лівзі. Я витягнув зі сховища пару харчових брикетів і дав йому. Бідолашний монстр ледь не плакав від радощів, що про нього нарешті згадали. 

• Гаразд хлопці, на сьогодні досить, дякую за працю і чекаю на вас завтра вранці! - гучно поляскала вона у долоні, після чого підбігла до мене - Доброго вечора пане! Роботи з відновлення йдуть аж шелестить! Відремонтувати треба ще багато чого, але наша спальня вже готова, тож можемо ночувати тут. 
• Наша спальня? 
• Паааане! Завершили лише одну спальню, невже ви виженете цю Мієчку спати надвір під відкритим небо-о-о-ом? 
• Ах ти ж пустунка! Ну ходімо вже. - я обійняв її за плечі та повів до ліжка.